Фоміна М. Г.

Меморіальна дошка на честь М. Г. Фоміної встановлена у 2013 році на будівлі Харківської міської студентської поліклініки за адресою вулиця Дарвіна, 10.

 

«З 1976 по 2012 р.р. в цій лікарні працювала ″Заслужений лікар України″, організатор охорони здоров’я студентської молоді. Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС Фоміна Мая Григорівна».

Спасская, Н. «Чернобыльской маме» посвящается // Время. – 2013. – 21 мая.

Про відкриття на будівлі Харківської міської студентської поліклініки (вулиця Дарвіна, 10) меморіальної дошки на честь колишнього головного лікаря, хірурга, заслуженого лікаря України М. Г. Фоміної.

З історії медицини Харкова : М. Г. Фоміна

Майя Григорівна Фоміна народилася 17 травня 1935 року. Її неабиякий організаторський талант, творчі здібності й професійний досвід розкрилися на посадах лікаря-хірурга, секретаря Харківського обкому профспілки медичних працівників, керівника вахтової поліклініки міста Чорнобиля, доцента кафедри анатомії і фізіології Харківського державного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди та головного лікаря Харківської міської студентській лікарні.

Майя Фоміна зробила вагомий внесок у становлення і вдосконалення системи надання медичної допомоги студентській молоді. Результатом її роботи стали побудова та введення в дію стаціонарного корпусу для студентів та професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів, визнання лікарні школою передового досвіду в Радянському Союзі, надання медичному закладу вищої акредитаційної категорії тощо. Майя Фоміна сформувала команду добровольців з працівників лікарні, які в серпні 1986 року надавали медичну допомогу ліквідаторам аварії на ЧАЕС в Чорнобилі.

Багатогранна діяльність Майї Фоміної була відзначена численними державними нагородами: знаком ″Заслужений лікар України″, орденом ″За заслуги″ II ступеня, орденом ″Дружби Народів″, медаллю ″За доблесну працю″, нагрудним знаком ″За мужність і любов до Вітчизни 1941–1945 рр.″ тощо [4].

Із історії студентської лікарні

«История больницы ведет начало еще с 1897 года. Именно тогда состоялось открытие "амбулаторки" для студентов при Харьковском Университете (ныне Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина)» [2].

***

«На тихой Садово-Куликовской улице, в двух корпусах бело-желтой окраски, соединенных общим двором, разместилась ″Шатиловка″ – студенческая больница имени профессора Н. И. Шатилова. Просторные окна ее выходят на три улицы (Садово-Куликовскую, Черноглазовскую и ул. Революции), такие же тихие, как больничные покои.

С утра до часу дня не закрываются двери поликлиники, куда больная студенческая молодежь приходит за амбулаторным лечением. В приемной терпеливо ждут очереди, в ожидании читают газеты, просматривают учебники и шепотком разговаривают. Здесь не услышишь специфических разговоров больных людей: о повышенной температуре, о врачах и способах лечения. Здесь говорят о зачетах, о курсовых старостах, о требовательных профессорах; болезнь не властвует над умами, а является чем-то преходящим, наносным…

И только служители в белых халатах, и только врачи и надписи на дверях: ″Нервные″, ″Венерологический кабинет″, ″Электрокабинет″ – напоминают о том, что вы в больнице.

<…> Время 1920–1921 г.г. было тяжелое, голодное и эпидемическое. В 1921 году группа врачей и студентов с проф. Шатиловым и приват-доцентом Коганом во главе, возбудила вопрос об открытии специальной лечебницы.

<…> Студенчеству нужны не только хорошие общежития и оборудованные вузы. Наше студенчество сильно духом, но слабо телом. Это доказывает медицинское обследование студенчества. Слабому телом студенчеству – нужна помощь своей студенческой больницы» [3, с. 6].

***

«Достаточно одного факта: и в Харькове, и Чернобыле Майю Григорьевну называли не иначе как ″Чернобыльской мамой″. Это высшая оценка людей» [5, с. 3].

***

Із інтерв’ю з М. Фоміною

«Я спрашиваю, было ли страшно в Чернобыле? Как было там им, женщинам?

– Страшно не было. Все началось с полутора тысяч приемов в день. И мы понимали: нет спасительных лекарств, нет чудодейственных средств. Панацеей от болезней была своеобразная психотерапия – наше спокойствие, наши улыбки, наша убежденность: все будет хорошо! Уже в первый день сотни молодых, еще неженатых парней с тревогой спрашивали, будут ли у них после Чернобыля дети?.. Мы как попки повторяли: ″Да! Конечно…″ Вот это было страшно. Сами толком ничего не знали. А на третий день моя бригада устроила ″бабий бунт″. Пришли в слезах, заявили: не будем молодым парням подписывать разрешение на работы. Стали вместе думать… Эти – уже взяли на себя ″свое″. Отправим их, пришлют еще партию молодых, здоровых… И то плохо, и это – нехорошо… Наревелись по-бабьи, и опять за работу. Работали по 18 часов и больше» [1, с. 5].

Джерела

1. Диденко, И. Чернобыльская мать // Слобода. – 1991. – 20 июля. – С. 5

2. История больницы. С момента открытия амбулатории для студентов в 1897 г. до наших дней [Электронный ресурс] // Харьковская городская студенческая больница. – Харьков. – Режим доступа: http://studentclinic.kharkov.ua/history/, свободный (дата обращения 15.01.2016).

3. Мор, Ю. Шатиловка : (5 лет работы студенческой больницы) // Харьковский пролетарий. – 1926. – 21 нояб. – С. 6.

4. Пішла з життя колишній головлікар Харківської студентської лікарні Мая Фоміна [Електронний ресурс] // Харків: офіц. сайт Харк. міськради, міського голови, виконкому. Новини. – Харків, 2012. – 5 лют. – Режим доступу: http://www.city.kharkov.ua/uk/news/pishla-z-zhittya-kolishniy-golovlikar-harkivskoyi-studentskoyi-likarni-maya-fomina-11963.html, вільний (дата зверенення 15.01.2016).

5. Спасская, Н. «Чернобыльской маме» посвящается // Время. – 2013. – 21 мая. – С. 3.