Заснування Харківського університету

Дошку, присвячену заснуванню Харківського університету відкрито у липні 1998 року за адресою Університетська вулиця, 16 на фасаді Української інженерно-педагогічної академії.

«7(29) січня 1805 р. у цьому будинку почав працювати Харківський університет, заснований за ініціативи видатного просвітителя Василя Назаровича Каразіна».

Матирін, В. Традиціям видатного просвітителя жити // Слобода. – 1998. – 9 июля.

Меморіальну дошку в пам'ять заснування Харківського університету відкрито на будівлі, в якій він колись містився (вул. Університетська, 16).

З історії Харківського університету: В. Н. Каразін

Каразін Василь Назарович (30.01.1773 – 4.11.1842) – вчений, освітній і громадський діяч. Народився у с. Кручик (нині Богодухівського району Харківської області). Навчався у харківському пансіоні для дворянських дітей, слухав лекції в Гірничому корпусі (Петербург). Ініціатор заснування Харківського університету. Через інтриги був відсторонений від університетських справ та висланий до Кручика. Відкрив у Кручику школу для селянських дітей. Вів активну науково-дослідницьку діяльність, облаштував у Кручику першу в Україні метеорологічну станцію. Ініціював відкриття у Харкові Філотехнічного товариства (1811 – 1818). Почесний член Московського (з 1805) та Харківського (з 1811) університетів. Дійсний член ряду наукових товариств. Помер у м. Миколаїв [5].

***

«Головною справою життя В. Н. Каразіна стало створення Харківського університету. У цій справі він, звичайно, був не один, тому що такий захід як заснування вищого навчального закладу не під силу одній особистості, навіть наділеній надзвичайною завзятістю та енергією. Як зазначають дослідники, Каразін був душею цієї справи. Однією з його заслуг є те, що він угадав продиктовані часом потреби широких кіл дворянства, освіченого купецтва, чиновництва і міщанства Слобідського краю та сусідніх регіонів, а також з небувалою наполегливістю домігся реалізації в Україні небаченого проекту.

Вперше ініціатива створення вищого світського навчального закладу належала не вінценосним особам, а провінційному поміщику, оригінальному мислителю і натуралісту, який прагнув запалити вогонь освіти в краї, що лише поверхово зазнав впливу культури нового часу. Звичайно, з ідеї Каразіна нічого б не вийшло, якби в столиці не було планів створення університетів, а також якби він не мав підтримки місцевої громади. Історія надала Каразіну шанс, реалізація якого обіцяла зробити його рідний Харків освіченим європейським містом. Цей шанс він не упустив. Каразін добре розумів значення університету. У листі до графа В. П. Кочубея у грудні 1802 р. він писав: “Заведение сего рода может быть величайшим подарком для Украины и всей полуденной России, оно необходимо там даже в физическом или коммерциальном отношении”.

Каразін склав і представив на розгляд імператору Олександру I свій власний проект університету. Він не копіював структуру ані Московського, ані західноєвропейських університетів. Він вивчив вітчизняний і закордонний досвід, і на його основі створив оригінальний проект. У проекті було заплановано 9 відділень навчального закладу, планувалося, що вони будуть відкриватися поступово. Каразін склав приблизний штатний розклад майбутнього університету, зробив фінансові обґрунтування, виходячи з кошторису 200 тисяч карбованців на рік. 30 січня 1802 р. Олександр I підписав “Предначертание о Харьковском университете”. Документом було визначено, що студентами могли стати особи, які закінчили губернські народні училища не тільки Слобідсько-Української, але й інших губерній. 29 серпня 1802 р. Каразін подав до Дворянського зібрання у Харкові своє “Предначертание”, а вже 1 вересня він виступив з промовою перед місцевим дворянством і закликав збирати гроші на університет. Присутні почули доводи Каразіна і підтримали його прохання. У цей же день відбулися збори представників купецтва і міщанства, які також підтримали ідею створення університету. Почалася багаторічна епопея збирання коштів. Щоб показати приклад іншим, Каразін першим вніс тисячу карбованців за себе і за свого брата Івана. Дворянство підписалося на 400 тисяч карбованців, але навіть на початок 1825 р. було зібрано лише 319 тисяч. Пожертвування надходили і від духовенства, ремісників, навіть від селян. Харківські козаки й селяни виділили 125 десятин землі, що, як згодом виявилося, було найціннішим придбанням університету.

24 січня 1803 р. імператор дав офіційну згоду на відкриття університету. Але для майбутнього закладу ще не було приміщень. Врешті-решт університету була виділена казенна споруда, в якій до цього розміщалися губернатор і віце-губернатор. Це був найкращий на той час будинок Харкова на центральній вулиці, яка відтоді отримала назву Університетської. Будівлю було передано тимчасово, але, як виявилося, університет проіснував у її стінах понад 150 років. Тоді ж розпочався і благоустрій прилеглої території – закладено сад і бульвар. У травні 1803 р. почалося фінансування університету з державної скарбниці, але воно було недостатнім. Каразін звертався до царя з проханнями про допомогу, але йому ставало все складніше знаходити підтримку й сприяння у Петербурзі. Одночасно Каразін збирав у Москві та Петербурзі всі можливі пожертвування. Для бібліотеки університету він зібрав майже 3 тисячі книг, придбав обладнання для друкарні, устаткування для лабораторій. Він не тільки взяв на себе частину витрат, але був змушений закласти власний маєток. Тільки на книги він витратив 12 тисяч карбованців власних коштів, а також передав університету власну бібліотеку. Каразін завербував у Петербурзі 32-х ремісників, серед них двох досвідчених друкарів. Це дозволило вже у 1805 р. розпочати друкування книг. За 5 тисяч карбованців він придбав коштовне зібрання творів мистецтва у історика Ф. П. Аделунга. Підготовчі роботи закінчувалися. Каразін розробив план урочистого відкриття університету. Однак 18 серпня 1804 р. вийшов царський указ, яким Каразіна було звинувачено в розтраті університетських грошей без дозволу на те начальства (насамперед, йому ставилися в провину придбання картин і оплата праці ремісників). Його позбавили права втручатися у справи університету і відправили у відставку з присудженням чину статського радника. Так закінчилася особиста участь Василя Назаровича у підготовці до відкриття Харківського університету. Каразін був усунутий від справ майже за п’ять місяців до урочистого відкриття університету. Він повернувся до свого маєтку із величезними боргами. Як не раз бувало в історії, головний творець виявився відстороненим від свого дітища, і з почуттям глибокої образи та ревнощів слідкував за останніми приготуваннями та найпишнішою, ще не баченою в історії України, церемонією відкриття.

Але університет не забув В. Н. Каразіна. У серпні 1811 р. його одним із перших обрали почесним членом. У дипломі, який був вручений Василю Назаровичу, підкреслювалося: “Совет подвигнут был к выбору этого мужа, кроме выдающихся познаний, которыми он отличается, еще также чувством благодарности, потому что единственно его старанию и труду нужно приписать учреждение в Харькове университета”. На всіх етапах існування університету ім’я Каразіна у ньому було оточено пошаною і повагою. До 100-річчя університету були зібрані кошти й споруджений чудовий пам'ятник Каразіну. І, нарешті, наприкінці XX сторіччя його ім’я було присвоєно університету. Мабуть, це єдиний випадок в Україні, коли університет був названий не на честь державного діяча, вченого або письменника, а на честь дійсного ініціатора його створення» [2, с. 138–150].

Джерела

1. Багалей, Д. И. Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам). – Т. 1 (1802 – 1815). – Харьков : Тип. и литогр. Зильберберг, 1898. – 1204 с.

2. Болебрух, А. Г. Василь Назарович Каразін (1773 – 1842) / А. Г. Болебрух, С. М. Куделко, А. В. Хрідочкін. – Харків : Авто-Енергія, 2005. – 348 с.

3. Василь Назарович Каразін в оцінках сучасників та нащадків (до 225-річчя з дня народження) / уклад.: Б. П. Зайцев, С. І. Посохов, В. Д. Прокопова. – Харків : Бізнес Інформ, 1998. – 44 с. : іл. – Бібліогр. : с. 32–41.

4. В. Н. Каразін. Діалоги у часі й просторі : дослідження і матеріали / уклад.: О. І. Вовк, С. М. Куделко; наук. ред. С. І. Посохов. – Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2015. – 272 с.

5. Каразін Василь Назарович // Почесні члени Харківського університету : біогр. довід. / Б. П. Зайцев, В. І. Кадєєв, С. М. Куделко та ін. – Харків, 2015. – С. 129 – 130 : портр.

6. Харківський університет – рідному місту / В. В. Кравченко, С. І. Посохов, С. О. Наумов та ін. – Харків : СД, 2004. – 200 с.