Дошку на честь Г. І. Семирадського
відкрито 27 жовтня 2015 року за адресою Університетська вулиця, 13 на
фасаді архівного відділу Харківської міської ради. Скульптор О. Рідний.
«Генрих Ипполитович Семирадский (Henryk Hektor Siemiradzki 12/24/10.1843, Ново-Белгород, Харьковская губерния –
23.08.1902, Стшалково, Петроковская губерния) –
кандидат Харьковского императорского университета, академик и профессор
Императорской Академии художеств, академик живописи Берлина, Рима, Стокгольма,
Турина, член-корреспондент французской Академии изящных искусств». [Паралельний
текст польською мовою].
Сергеева,
В. Увековечена память талантливого художника // Харьковские известия. –
2015. – 29 окт. – С. 3 : фот.
27
жовтня на Університетській вулиці відкрито меморіальну дошку художнику Г. І. Семирадському.
Автор дошки – харківський скульптор О. Рідний.
Випускники Харківського університету: Г. І. Семирадський
Семирадський Генріх Іполитович (12(24).10.1843 –
23.08.1902) – художник. Народився у слободі Новобєлгород Харківської
губернії (нині сел. Печеніги Харківської області). Закінчив Другу
харківську гімназію (1860), природознавче відділення фізико-математичного
факультету Харківського університету (1864, зі ступенем кандидата) і
Петербурзьку Академію мистецтв (1870). Жив і працював у Римі. Автор живописних
творів (переважно на біблійські та античні сюжети). Учасник всесвітніх художніх
виставок. Дійсний член (з 1873) і професор (з 1877) Петербурзької академії
мистецтв. Член академій красних мистецтв у Римі, Берліні, Стокгольмі,
член-кореспондент Паризької академії красних мистецтв. Кавалер ордена Почесного
легіону (Франція). Помер у Стшалково (тепер Польща), похований у Кракові [2].
***
«В
1840-е годы в городке Новобелгород под Харьковом был расквартирован драгунский
полк, которым командовал генерал, польский дворянин Ипполит Семирадский. Жена
его также была полька – Михалина Прушинская. 24 октября 1843 года у них
родился сын Генрих Гектор. Спустя несколько лет семья переехала в Харьков.
Генрих учился во Второй гимназии, где проявил способности в естественных
науках, истории и особенно рисовании. Уроки рисования вел ученик Брюллова Д. И. Бесперчий.
Однако отец не поощрял этих занятий. По крайней мере, не считал живопись
достойной специальностью для сына. Поэтому по окончании гимназии Генрих
поступил в Харьковский университет на физико-математический факультет. Но
продолжил заниматься рисованием с Бесперчим. Будущий живописец не только
успешно окончил университетский курс в 1864 году, но и защитил диссертацию
на тему «Об инстинкте насекомых». Но ни математика, ни энтомология не стали его
судьбой. После этого Семирадский всё же решил выучиться на художника. Он
отправился в Петербург и определился вольнослушателем в Академию художеств, а в
1866 году ему удалось перевестись в полноправные академисты» [3].
***
«Студіям у Харківському університеті передували особисті
зацікавлення, які він почав виявляти ще малим хлопцем. Викладач природознавства
мав справжню втіху, оглядаючи зошити Генріха: “Його комахи, птахи, рослини були
намальовані так, що можна було їх
репродукувати в книжках”. Донька Семирадського Ванда Пшиємська згадувала, що
батько був закоханий в метеликів: “У дитинстві мав просто закоханість у
метеликів, якими так багата Україна. У Харкові збирав гарну колекцію, у нього
там був ровесник, який заразив його цим колекціонуванням, і вони вдвох збирали
найяскравіші зразки. Це захоплення ніколи не покидало батька”… Учителем малювання у гімназії, де навчався
Семирадський, був прекрасний педагог Д. І. Безперчий. Він мав для
Генріха безмежний авторитет. Духовний зв'язок з Безперчим не переривався до
самої смерті Семирадського. Учитель на десять років пережив свого учня, але до
останнього Генріх відсилав йому до Харкова листи, сповнені щирої поваги і
вдячності… Тут, у Харкові, полюбив він не тільки мистецтво, але й природу,
луки, квіти, зелені пейзажі, які потім відіграли таку роль у його полотнах» [1].
***
«В
1870 году, окончив академию, Генрих приезжает в Харьков, чтобы уладить
хозяйственные дела, продать небольшое поместье, так как семья переезжает на
родину – в Варшаву, а самого художника ожидает шестилетняя стажировка в Мюнхене
и Риме. Харьковская художница М. Раевская-Иванова вспоминала в своих
мемуарах, что в этот свой последний приезд на родину Семирадский подарил ей
несколько своих рисунков и продал картину “Лавка гробовщика”, написанную в
нехарактерной для него реалистической манере. Теперь эта картина находится в
Харьковском художественном музее, и до сих пор искусствоведы спорят о ее принадлежности
кисти Семирадского… Большую часть жизни Генрих Ипполитович провел вдали от
родины, в Риме, где, по его собственному признанию, только и мог жить художник,
избравший античность предметом своей живописи. И все же он скучал по родине. В
одном из писем родителям, рассказывая о прогулке по окраинам Рима, он писал:
“Удивительное создание человек – уезжает далеко, а ради чего? Стоило услышать
стрекотание кузнечиков в Римской Кампании – и оказаться в Харькове!” Но в
Харькове Генриху Семирадскому больше не пришлось побывать. Он умер в 1902 году
и похоронен в Кракове» [4].
Джерела
1. Денисенко, О. Г. Семирадський : від Харкова
до Риму // Видатні поляки Харкова : матеріали Міжнар. наук. симп.,
Харків, 7 груд. 2001 р. – Харків, 2012. – С. 38–51 : іл. –
(Польський альманах; вип. V).
2. Зайцев, Б. П. Семирадський Генріх (Хенрік)
Іполитович // Вихованці Харківського університету : біобібліогр.
довід. / [редкол. : В. С. Бакіров та ін.] – Харків, 2004. –
С. 168–169 : фот.
3. Карнацевич, В. Л.
Семирадский Генрих Ипполитович // 100 знаменитых харьковчан /
В. Л. Карнацевич. – Харьков, 2005. – С. 375–380 : фот.
4.
Тараненко, Ю. Генрих Ипполитович Семирадский // 100 знаменитых
харьковчан / И. Ю. Можейко, К. Э. Кеворкян,
В. К. Нестерук и др. – Харьков, 2004. – С. 231–234 : фот.
5.
Тараненко, Ю. Художник, выбравший античность // Событие. – 2002. – №8
(21–27 февр.). – С. 12 : фот.
Комментариев нет:
Отправить комментарий