Артем (Ф. А. Сергєєв)



Дошку на честь Ф. А. Сергєєва (Артема) відкрито у 1957 році за адресою вулиця Артема, 2 (нині вулиця Алчевських). Дошка відсутня.

«Вулиця Артема названа імям видатного діяча більшовицької партії, одного з організаторів боротьби за перемогу Радянської влади на Україні і в Харкові».

Їх імена шанує народ // Соціалістична Харківщина. – 1957. – 6 листоп.
До 40-річчя Жовтневої революції в Харкові відкрито меморіальні дошки її учасникам, у т. ч. Артему (Ф. Сергєєву).

З історії громадсько-політичного життя Харкова: Артем (Ф. А. Сергєєв)

Артем (справжнє ім’я – Сергєєв Федір Андрійович; 6(18).03.1883 – 24.07.1921) – громадський та державний діяч. Народився у с. Глєбово (нині с. Глєбовщина Курської області, Росія). Навчався у Вищому технічному училищі в Москві (1901 – 1902), виключений за революційну діяльність. Член РСДРП (з 1902). Агент газети «Искра» в Україні (з 1903). У 1905 р. очолив Харківську більшовицьку організацію. Заарештований у березні 1907 р., з 1909 р. – на засланні в Сибіру, звідки у 1910 р. втік до Китаю, потім переїхав до Австралії. Там брав участь у місцевому профспілковому русі, заснував Спілку російських робітників-емігрантів. У травні 1917 р.повернувся доУкраїни. З липня 1917 р. – секретар Харківського обласного бюро профспілки металістів, з листопада 1917 р. – голова Харківської ради робітничих і солдатських депутатів. Один з організаторів збройного повстання у Харкові. На 1-му Всеукраїнськомузїзді рад (Харків, грудень 1917) обраний народним секретарем у справах промисловості і торгівлі. Голова Раднаркому Донецько-Криворізької Радянської Республіки (лютий – квітень 1918), заступник голови Тимчасового робітничо-селянського уряду України (листопад 1918 – березень 1919). Голова Донецького губернського виконавчого комітету (1920). Голова ЦК Всеросійського союзу гірничих робітників (з лютого 1921). Загинув у залізничній катастрофі поблизу Серпухова. Похований у Москві біля Кремлівської стіни [2].
***
Из воспоминаний Е. Л. Сергеевой:
«Уже после его смерти многие товарищи, ездившие с Артемом в агитационные поездки по городам Украины, рассказывали мне, как поражало их обилие личных дружеских связей Артема в каждом городе, на каждом заводе, на каждой шахте. Да и мне самой приходилось бывать вместе с ним у рабочих, шахтеров, железнодорожников; помню эти сердечные, близкие отношения. Ему не только доверяли, его любили. Он был свой. Его знали не только рабочие Луганска, Юзовки, Харькова, но и их жены, матери, дети. Он бывал у них дома, многие были с ним на “ты”. Даже теперь, когда я или наш сын, А. Ф. Сергеев, бываем на харьковских заводах, мы слышим отзвуки этой любви рабочих к Артему. Стариков, лично знавших Артема, осталось, конечно, мало, но и молодые знают о нем по рассказам родителей и дедов. Он быстро и легко сходился с людьми, был по-человечески отзывчив и никогда не ограничивался общением с массами на митингах и собраниях. Рабочие были для него не безликой массой, не объектом агитации, а личностями, близкими, родными людьми.
Артем был лишен какого бы то ни было высокомерия. Как, впрочем, и свойственной некоторым агитаторам попытки “опроститься”, подладиться, приспособиться к рабочей среде. Артем в этом и не нуждался. Широко образованный, он в любой трудовой среде был действительно свой. И, вероятно, прежде всего потому, что умел не только говорить сам, но и слушать, и понимать собеседника… Артем был бесстрашен – это знали все, кто с ним соприкасался. И как-то очень спокойно бесстрашен, без шума, без героической позы. Не помню Артема унылым, растерянным, в панике. Никогда его таким не видела и даже представить себе не могу. В труднейшие минуты борьбы не терял он бодрости духа, оптимизма, уверенности в победе. Очень собранный, всегда трезво оценивающий обстановку, он быстро находил выход из любого сложного положения, без колебаний принимал решения и с твердостью проводил их в жизнь» [6, с. 118–121].

Джерела
1. Артем (Сергеев) Федор Андреевич // Во главе города : руководители Харьковского городского самоуправления / А. Н. Ярмыш и др. – Харьков : Основа, 1998. – С. 78–82 : фот.
2. Ганжа, О. І. Артем (Сергєєв Федір Андрійович) // Енциклопедія історії України. – Київ, 2003. – Т. 1. – С. 127 : фот.
3. Дяченко, М. Вулиця Артема // Соціалістична Харківщина. – 1957. – 7 трав. : фот.
Вулицю названо на честь Артема до 20-річчя революції 1905 року.
4. Карнацевич, В. Л. Артем // 100 знаменитых харьковчан / В. Л. Карнацевич. – Харьков, 2005. – С. 12–16 : фот.
5. Лемищенко, О. Кто ты, «товарищ Артем»? // Время. – 2011. – 3 марта. – С. 6 : фот.
6. Товариш Артем : воспоминания о Ф. А. Сергееве (Артеме) / сост. И. П. Донков, Ц. В. Зорина. – 2-е изд. – Харьков : Прапор, 1982. – 296 с.; 8 л. фот.
 


Комментариев нет:

Отправить комментарий