Каулько Є. І.

Дошку на честь Є. І. Каулько відкрито 1 лютого 2013 року за адресою Чернишевська вулиця, 96.

«В этом доме с 1982 г. по 2007 г. жил заслуженный журналист Украины Каулько Евгений Иванович (01.02.1943 – 11.01.2007)».

Гудзь, І. У пам'ять про Євгенія Каулька – меморіальна дошка // Слобідський край. – 2013. – 2 лют. – С. 6 : фот.

Меморіальну дошку колишньому головному редактору газети «Слобідський край» Є. І. Каулько відкрито 1 лютого на будинку, де він жив (вул. Чернишевського, 96).

З історії періодичних видань Харківщини: головний редактор 
газети «Слобідський край» – Є. І. Каулько

«Євгеній Іванович Каулько очолив газету "Соціалістична Харківщина" у непростий момент, майже на зламі епох. Якою стане газета, залежало передусім від нього – головного редактора. Чи будем вперто чіплятися за старе, чи кинемося у вир подій, щоб будувати незалежну Україну?

– Народ хоче жити так, – показав він оберемок листів, і ми кинулися за вказаними там адресами, бо ж у колективу газети був лише один "начальник" – читач. Читачі відповіли тим, що передплатників стало більше 120 тисяч. Так, саме таким тиражем ми виходили в ті дні. То була всенародна любов до оновленого "Слобідського краю", до всіх його авторів, головним серед яких був Євген Іванович.

<…> Про дотепність Каулька ходили справжні легенди. Недарма редактори обласних газет, часто збираючись у Києві на різні наради, заснували приз на кращий анекдот "Золотий Каулько". Ця статуетка довго стояла в його кабінеті. З приводу свого дня народження сказав так: "Маю потрійний ювілей. Вік – 50. Вага – 100. Тиск – 200"…З гумором ставився до найціннішого – власного здоров'я. Що для нього дуже характерно. Для справжнього чоловіка. Не скаржився на недуги, а висміював їх.

Будучи для всіх нас, журналістів "Слобідського краю", колегою і старшим товаришем, для багатьох став і вчителем. Йому б написати мемуари про свою роботу на заводі, як став журналістом на радіо, в редакції газети, на чолі журналу, де трудився до останнього дня, та все було ніколи.

<…> Про його звання та нагороди треба писати окремо. Не носив відзнак, не любив виділятися. Але заслуженим журналістом України став одним із перших у редакції. Його на цю нагороду висунув колектив, але тоді, коли його не було в редакції. Без нього люди самі вирішували.

Завжди мав чітку позицію, проте прислухався до чужої думки, не заперечуючи її. Він поважав своїх співробітників, доводячи це справами.

Володів рідкісним талантом тримати сувору дисципліну у творчому колективі, був з усіма рівним і товариським, не допускаючи панібратства. <…> Слово його було тверде не від посади, а від морального авторитету, який був присутній завжди» [2].

***

«Він – один із нас. Народився у воєнні роки в Краснопавлівці Лозівського району. Дитинство пройшло в поруйнованому селі, серед розвалених хат, неораних полів.

<…> І як не скрутно ведеться нині більшості трудового люду, головний редактор газети Харківської обласної ради "Слобідський край", заслужений журналіст України Євгеній Іванович Каулько дивиться на речі реально, з надією. Впевнений, що життя можна поліпшити спільною працею, на сплаві розуму й порядності. А основа його – село.

Наша газета і працює на село. Допомагаємо йому чим можемо. Насамперед об’єктивною інформацією про те, що відбувається у світі, в Україні, на Харківщині. <…> До речі, газета "Слобідський край" – одна з небагатьох в області, де виплата зарплати не була затримана жодного разу. І в цьому заслуга її головного редактора.

<…> Словосполучення "раз і назавжди" поряд з його прізвищем звучить органічно. Євгеній Каулько раз і назавжди обрав професію, раз одружився і виростив синів» [1].

Джерела

1. Євгеній Каулько: «Життя поліпшимо на сплаві розуму й порядності» / В. Галюк та ін. // Панорама. – 1998. – № 12 (берез.). – С. 2.

2. Учитель, товариш, колега / колектив газети // Слобідський край. – 2007. – 13 січ. – С. 3 : портр.