Рубинський К. І.

Дошку на честь К. І. Рубинського відкрито у листопаді 2010 року за адресою Університетська вулиця, 23 на фасаді Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.

 

«У цьому будинку з 1902 по 1930 рр. працював видатний український бібліотекознавець Костянтин Іванович Рубинський (1860 – 1930)».

Медвідь, В. З поверненням, Костянтине Івановичу // Слобідський край. – 2010. – 20 листоп. – С. 13 : фот.

Меморіальну дошку на честь бібліотекознавця К. І. Рубинського відкрито на будівлі ЦНБ ХНУ (вул. Університетська, 23).

З історії бібліотечної справи Харкова: К. І. Рубинський

Рубинський Костянтин Іванович (13(25).05.1860 – 1.12.1930) – бібліотекознавець. Народився у м. Балта Подільської губернії (нині Одеська область). Навчався у Ніжинському історико-філологічному інституті (1878 – 1883), перевівся на останній курс історико-філологічного факультету Харківського університету і закінчив його (1885). Викладав у гімназіях Харкова (1885 – 1886) та Пензи (1886 – 1893). Працював у бібліотеці Харківського університету: помічник бібліотекаря (з 1894), бібліотекар (з 1898), директор (1917 – 1922), старший бібліотекар (з 1922). Засновник і керівник першого професійного об’єднання бібліотечних працівників Харкова (1918). Автор праць та статей з бібліотекознавства. Помер у Харкові [3, с. 5–7].

***

«У 1883 р. Рубинський перевівся на 4-й курс історико-філологічного факультету Харківського університету, де мав змогу слухати лекції таких професорів, як О. Потебня, Д. Багалій, М. Сумцов, А. Кирпичников та інші. В університеті Рубинський отримував стипендію Міністерства освіти, яка зобов’язувала його віддати набуті знання педагогічній діяльності. Закінчивши університет у 1885 р. зі ступенем кандидата і званням вчителя історії і географії, Рубинський вчителює в жіночій гімназії “Філіпс” у Харкові, а згодом у Пензенському реальному училищі та Пензенській гімназії. Але стан викладання, особливо ставлення вчителів до учнів, не задовольняли молодого вчителя. Рубинський залишає педагогічну діяльність. Наприкінці 1893 р. він повертається до Харкова і з 16 лютого 1894 р. обіймає посаду помічника бібліотекаря університету.

Фонд бібліотеки нараховував на той час близько 150 тис. примірників. Але бібліотека переживала важкі часи. Великі нерозібрані фонди (понад 40 тис.), відсутність завершених каталогів, недосконалість обліку і розташування фонду, мізерні штати, відсутність кваліфікованих фахівців. Але ці труднощі не зупинили Рубинського, сповненого рішучості змінити становище на краще. Сумлінним відношенням до роботи, любов’ю до книги і бібліотеки, професійним підходом до справи він все більше привертає до себе увагу Ради університету. У 1898 р. К. І. Рубинський призначається виконуючим обов’язки бібліотекаря, а 1 січня 1900 р. – бібліотекарем Харківського університету. Саме під його керівництвом у ці роки було завершено складання алфавітного і систематичного каталогів, оброблені і відображені в каталогах недоступні для читачів протягом 70 років “нерозібрані фонди”. Вперше можливість користуватись фондами фундаментальної бібліотеки отримали студенти. Новим напрямком роботи бібліотеки стало видання з 1901 р. каталогів щорічних надходжень  книг.

Завдяки наполегливості Рубинського, Рада університету приймає рішення про будівництво нового приміщення бібліотеки. Воно було споруджено у 1900 – 1902 рр. за проектом архітектора В. В. Величка. Це була одна з перших в Україні і перша у Харкові спеціальна бібліотечна споруда з величним читальним залом на 250 місць, необхідними службовими приміщеннями і книгосховищем з металевими конструкціями. Одночасно було переобладнане старе книгосховище, в якому встановлено перший книгопідйомник…

У 1907 р. виходить друком історичний нарис К. І. Рубинського “Библиотека Харьковского университета за 100 лет ее существования. 1805 – 1905 гг.” – перша і єдина праця історика і бібліотекознавця, що залишила нам докладний опис діяльності найстарішої університетської книгозбірні України. У 1917 р. бібліотекарі, налякані артобстрілами міста, погромами, залишили бібліотеку. Рубинський мав можливість емігрувати, але не залишив своєї бібліотеки. Довгий час він був її єдиним штатним працівником. У буремному 1917-му він навіть жив у бібліотеці. Міська Рада доручає йому очолити бібліотеку, відновити її роботу. Він стає першим директором бібліотеки Харківського університету в найважчі, драматичні роки її пореволюційного існування. У 1918 р., незважаючи на холод і голод, до бібліотеки повертаються співробітники, починається обслуговування читачів. У цей винятково важкий час, в умовах розкрадання і знищення бібліотек К. І. Рубинському вдалося не тільки зберегти фонд бібліотеки, але й збільшити його за рахунок приватних колекцій і бібліотек громадських установ. У перші роки радянської влади до бібліотеки надійшло близько 200 тис. книжок. Рубинському доручається завідування складом книг, конфіскованих у емігрантів. Він складає списки книг, розподіляє їх між бібліотеками. Ця трудомістка і відповідальна робота відбирала у Рубинського багато сил і часу. Згодом вона ж стала предметом важких політичних звинувачень на його адресу…

У 1922 р. Рубинського було зміщено з посади директора і переведено на посаду старшого бібліотекаря – він потрапив у сумнозвісну смугу переслідування безпартійної інтелігенції. Наприкінці 1929 р. вийшла постанова ЦК ВКП(б) “Об улучшении библиотечной работы”. Почалося цькування старих кадрів. Була створена бригада для перевірки діяльності ЦНУБ. За висновками бригади комісія політосвіти Міськради 17 березня 1930 р. ухвалює резолюцію, в якій констатує “відірваність бібліотеки від завдань радянської науки, засміченість її кадрів класово-ворожими елементами”. Керівництво бібліотеки звинувачується у збереженні незареєстрованих бібліотек емігрантської професури, у переховуванні цінних рукописних фондів і документів. Рішенням комісії О. М. Ольховська (директор) і К. І. Рубинський (фактично заступник директора) підлягають звільненню, а бібліотека – повній реорганізації. Вирок комісії був тяжким ударом для бібліотеки і, безумовно, для Костянтина Івановича. Звинувачення вимагали від нього безкінечних відписок, пояснень, апеляцій. Все це, разом з багаторічною працею без відпусток і вихідних, занепокоєністю долею бібліотеки, підірвало здоров’я Рубинського. Укрнаука не дала згоди на його звільнення, і Костянтин Іванович продовжував працювати в бібліотеці до того фатального дня – 1 грудня 1930 р., коли туманним ранком по дорозі на приміську станцію “Зелений гай” його було збито поїздом. Через кілька годин він помер у 1-ій міській лікарні. Так обірвалося цільне і прекрасне життя, сповнене самовідданого служіння улюбленій справі» [3, с. 8–20].

Джерела

1. Березюк, Н. Повернення з забуття // Слобідський край. – 2010. – 9 верес.

2. Березюк, Н. М. Опередивший время: библиотекарь, библиотековед и библиограф К. И. Рубинский // UNIVERSITATES : наука и просвещение. – 2011. – №3. – С. 68–76 : фот.

3. Бібліотекознавець Костянтин Іванович Рубинський (1860 – 1930) : біобібліогр. нарис / уклад. Н. М. Березюк. – Харків : РА, 1998. – 68 с. : фот.

4. Логачова, Р. «Люди завидовали мне…» // Вечерний Харьков. – 1999. – 13 марта.