Підпільний Харківський губернський революційний комітет



Дошку в пам'ять про роботу у 1918 році підпільного Харківського губернського революційного комітету встановлено за адресою Бурсацький узвіз, 4 у 1958 році на фасаді Харківської державної академії культури. Дошку було демонтовано у 2016 р.


«В цьому будинку під час німецької окупації України в 1918 році містився підпільний Харківський губернський революційний комітет».


З історії Харкова часів іноземної військової інтервенції. 1918 рік


«Військовий контроль над територією України, здійснювався армійськими підрозділами Німеччини та Австро-Угорщини протягом березня – листопада 1918. Був вирішальним чинником перебігу тогочасного внутрішньо- та зовнішньополітичного життя України. Відчуваючи хиткість і непевність свого становища у протиборстві з прорадянськими силами, уряд Української Народної Республіки звернувся 12 лютого 1918 року до німецької сторони з проханням ввести на територію України німецькі війська, з допомогою яких український уряд сподівався зберегти державність, розв’язати деякі проблеми державного будівництва.
Маючи свої інтереси в Україні (а саме: вивезення з її території різних товарів, продовольства та сировини), німецький уряд відразу відгукнувся на прохання української сторони ввести до України війська. 18 лютого 1918 року німецькі війська почали просуватися на територію України. 27 лютого їх підтримали частини австро-угорської армії. Загальна кількість німецьких і австро-угорських військ становила 450 тисяч солдатів та офіцерів. До кінця квітня 1918 року вся територія України опинилася під контролем німецької та австро-угорської армій.
У зверненні Української Центральної Ради 11 березня 1918 року до українського народу та заяві представників союзного командування в Україні військова присутність іноземних держав трактувалась як дружня акція допомоги, наголошувалось на невтручання німців у внутрішні справи України» [3, с. 19].
***
«Здание бывшей бурсы, где работал подпольный губревком, расположено по Бурсацкому спуску, 4. Построено в 1773 году, а в 1885 году была осуществлена его перестройка. Состоит из трех корпусов разной этажности. Расположено вдоль красной линии улицы с удачным использованием рельефа местности» [5, с. 174].
***
«В апреле 1918 года под натиском германских оккупантов советские войска вынуждены были оставить Харьков.… Несмотря на жестокий оккупационный режим, в городе начали работать Ивановский, Основянский и Городской подпольные райкомы партии. После I съезда КП(б)У деятельность большевистских организаций Харьковщины активизировалась. В городе был создан четвертый подпольный районный комитет – Петинский. Тогда же был организован губернский революционный комитет. Его возглавил Н. М. Кабаненко» [2, с. 154].
***
«Утром 8 апреля у всех ключевых объектов и на главных магистралях города появилась вооруженная еврейская молодежь. На левом рукаве каждого юноши красовалась повязка с буквами "ГО" – городская охрана… Видимо, существовала договоренность между товарищем Кином, сдавшем накануне должность коменданта города, и его преемником, неким Фельдманом. Выступая 6 апреля на заседании пленума Совдепа при сиротливо пустующих скамьях большевистской фракции, экс-комендант заявил, что передает охрану Харькова в надежные руки. И, надо признаться, не соврал. Количество эксцессов, практически неизбежных при занятии большого города чужой армией, было сведено к минимуму…» [4].
***
«26 марта. Немцы уже в городе. Нас в гимназии отпустили на два дня. Когда я возвращалась домой, на улице не было нахальных физиономий, патрули городской охраны шли размеренно. Меня обрадовало это. Я не знала, что через два часа здесь будут немцы. … Ходила смотреть на немцев. Встретила Раю и Славу. Сколько я увидела этих торжествующих, презрительных немецких рож! Стало жаль, что весь город пошел встречать немцев, а нужно было бы, чтобы они въезжали в опустевший город. Тогда не было бы такого торжества» [1, с. 126–127].
<…> «Сегодня говорила с нашими немцами. Один из них играет и рисует, другой смешной, молодой и застенчивый. Как можно иметь что-нибудь против определенной нации? Этого я совершенно не понимаю. Я всегда была против …фобства. Мне это кажется отсталым и некрасивым, почти варварскими тенденциями. Как можно ненавидеть народ? Можно бороться с ним, воевать в силу политических или экономических соображений, но ненавидеть – за что?» [1, с. 129–130].

Джерела
1. Вишневская М. Дневник харьковской гимназистки : 20 авг. 1917 – 27 апр. 1918. – Харьков : Харьков. част. музей гор. усадьбы, 2007. – 159 с.
2. Дьяченко Н. Т. Историко-революционные памятники Харьковщины : очерки / Н. Т. Дьяченко, Т. М. Борисова, М. В. Уманский. – 3-е изд., испр. и доп. – Харьков : Прапор, 1983. – 216 с.
3. Енциклопедія історії України. Т. 1 / Нац. акад. наук, Ін-т історії України. – Київ, 2003. – 683 с.
4. Зуб Э. Из рук в руки : Харьков:1918 год // Веч. Харьков. – 2007. – 18 авг. – С. 14.
5. Материалы к своду памятников истории и культуры народов СССР по Украинской ССР. Вып. 2 : Харьковская область : (материалы в помощь авторам) / [сб. подгот. авт. кол. в составе: П. Т. Тронько (рук.) и др.]. – Киев, 1984. – 314 с.
 

Комментариев нет:

Отправить комментарий