Студбатівці Харківського державного бібліотечного інституту

Меморіальна дошка на честь загиблих співробітників і студентів встановлена за адресою Бурсацький узвіз, 4 на фасаді Харківської державної академії культури (колишній Харківський державний бібліотечний інститут, зараз – Харківська державна академія культури).

 

«Преподаватели, сотрудники, студенты Харьковского государственного института культуры, погибшие при защите Родины в период Великой Отечественной войны 1941 – 1945 гг.: Т. Власенко – студент, М. Галета – студент, А. Додонов – студент, Г. Костин – студент, М. Котляревский – лаборант, Ф. Пилипенко – студент, М. Пятакович – декан факультета, И. Роговицкий – преподаватель, Д. Рудковский – преподаватель».

З історії Харкова часів Другої світової війни:

студбатівці Харківського державного бібліотечного інституту

«Фактично це була перша в Україні бібліотечна академія з високим рівнем освіти для того часу. У 1940/1941 навчальному році тут набули освіту більше 1000 студентів.

На початку війни діяльність ХДБІ була перервана. Здійснити евакуацію єдиного в Україні бібліотечного інституту в Кзил-Орду не вдалося. Під час окупації Харкова була повністю знищена матеріальна база інституту<…>. Викладачі і студенти ХДБІ пройшли крізь жорстокі 1941–1945 роки, зазнали втрат. Загинули педагоги І. Рогоцький, Д. Рутковський, П. Ф. П’ятакович – один із керівників партизанського руху [на Україні]. Зв’язківцем на фронті була студентка Д. А. Кумок, механіком авіазагону – студентка З. В. Гімальдінова. Багато викладачів, випускників, студентів удостоєні високих урядових нагород, а випускники Г. Балицький та І. Філіповський – звання Героя Радянського Союзу» [2, с. 13–14].

***

«Вузівська молодь першою стала до лав захисників Вітчизни. На стихійних мітингах, що відбувались в перші дні війни, студенти заявляли про свій обов’язок і готовність в умовах небезпеки, що загрожувала країні, добровільно поповнити підрозділи армії, яка діяла на фронтах.

<…> Потік добровольців був настільки масовим, що працівники призивних пунктів м. Харкова виявили розгубленість, не могли кілька днів визначити чітко, куди направляти непередбачене мобілізаційними планами поповнення. От як згадував про це видатний український письменник Олесь Гончар: ″Біля Держпрому вже зрання людно. Можна подумати, що тут збірний пункт якогось райвійськкомату. Але тут не військкомат. Тут Дзержинський райком партії. В кабінетах райкому безперервно засідають комісії, разом з представниками  військкоматів розглядають заяви добровольців. Сьогодні райком атакують студенти″» [1, с. 4–5].

Джерела

1. Зайцев Б. П. Харківські студбатівці // Б. П. Зайцев, Б. К. Мигаль, С. І. Посохов. – Харків, 1999. – 67 с.

2. Харківська державна академія культури : до 70 річчя з дня заснування / [уклад.: В. М. Шейко та ін.]. – Харків, 2000. – 215 с.

3. Харьковский государственный институт культуры. 1929–1979 / [под ред. А. Л. Оприщенко]. – Харьков, 1979. – 72 с.