Яворницький Д. І.

Дошку на честь Д. І. Яворницького відкрито у грудні 2005 року за адресою Університетська вулиця, 23 на фасаді Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.

 

«У Харківському університеті навчався видатний український історик та археолог Дмитро Іванович Яворницький (Єварницький) 7.XII (26.X) 1855 – 5.VIII.1940».

Холманская, Л. «Запорожский казак» из Харьковщины // Вечерний Харьков. – 2005. – 20 дек. – С. 10 : фот.

Меморіальну дошку на честь історика Д. І. Яворницького відкрито до 150-річчя з дня його народження на будівлі ЦНБ ХНУ (вул. Університетська, 23).

Випускники Харківського університету: Д. І. Яворницький

Яворницький Дмитро Іванович (26.10(7.11).1855 – 5.08.1940) – вчений-історик, археолог, етнограф. Народився у с. Сонцівка Харківської губернії (нині с. Борисівка Дергачівського району Харківської області). Закінчив Харківське повітове училище (1874), навчався у Харківській духовній семінарії (1874 – 1877). Закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету (1881), залишився у ньому як позаштатний стипендіат для підготовки до професорського звання. Викладав історію у Третій харківській гімназії. Член Харківського історико-філологічного товариства (з 1883). У 1885 – 1892 рр. жив у Петербурзі, викладав у різних навчальних закладах. Як політично неблагонадійний, був висланий до Ташкенту (1893 – 1895), де вів археологічні розкопки, досліджував історію Середньої Азії. Приват-доцент Московського університету (1896 – 1902). Магістр історії (1901). Завідуючий Музеєм старожитностей Катеринославської губернії (1902 – 1933, з 1926 – Дніпропетровський історичний музей). Очолював етнографічні та археологічні експедиції на території Середньго Подніпров’я та Півдня України, поповнив колекцію музею на 75 тис. експонатів. Професор Катеринославського інституту народної освіти (1920 – 1933), керівник науково-дослідної кафедри українознавства історичної секції АН УРСР (1924 – 1929). Автор понад 200 праць з української історії, етнографії, фольклористики, джерелознавства. Академік АН УРСР (з 1929). Помер у м. Дніпропетровськ. Дніпропетровському історичному музею присвоєно ім'я Яворницького (1940) [7].

***

«Д. И. Яворницкий провел детство в селе Солнцевка под Дергачами. Его семья не имела средств для обучения сына. Получить образование ему помог случай: отправленный на учебу в Харьковское уездное училище сын хозяина местной экономии очень дружил с юным Яворницким и наотрез отказался расставаться с ним, так что первую плату за обучение Дмитрия внесли люди почти посторонние. Кстати, при поступлении его фамилия была ошибочно написана как Эварницкий – так он и фигурирует во многих документах» [3].

«В училищі Яворницький вивчав російську і латинську мови, географію, історію, закон божий. Навчання давалось йому легко, особливо уроки словесності. Викладачі відзначали його “грамотное, связное и легкое изложение”. Після закінчення училища Яворницький за наполяганням батька поступив до Харківської духовної семінарії, але не закінчив її. Енергійного, допитливого юнака не вабила духовна кар’єра. Його цікавили світські науки, особливо історія. Закінчивши протягом трьох років чотири загальноосвітні класи семінарії, він не став учитися в останніх двох богословських класах і в 1877 р. залишив семінарію. Того ж року Яворницький успішно склав екзамени на історико-філологічний факультет Харківського університету» [6, с. 16].

***

«Час навчання Яворницького в університеті співпав з апогеєм народницького руху, однією з провідних сил якого було студентство. Студентські заворушення призводили до тимчасового закриття університетів і припинення навчання. Ці вимушені канікули Яворницький проводив дома. У рідній Сонцівці він не гаяв часу, а збирав фольклорний матеріал, записував пісні, які співали односельці. Декілька народних пісень, записаних ним у студентські роки, пізніше були опубліковані його університетським приятелем, майбутнім професором Михайлом Халанським, з яким Дмитро під час навчання мешкав в одній кімнаті. Становлення Яворницького як вченого відбувалося під впливом прогресивних професорів Харківського університету О. О. Потебні й М. Ф. Сумцова, що відзначалися свободою мислення. Геніальний філолог О. О. Потебня залучив Яворницького до участі в студентському гуртку з вивчення історії, побуту та звичаїв народу. Між учителем та учнем встановилися теплі стосунки, Яворницький був частим гостем у родині Потебні. Видатний етнограф М. Ф. Сумцов згодом став колегою і другом Яворницького. Вони радилися, підтримували один одного в житті й праці. З великою вдячністю та повагою ставився Дмитро Іванович до своїх університетських вчителів. Їх образи він пізніше втілив в автобіографічному романі “За чужий гріх”, а Сумцову присвятив вірш» [1, с. 13–14].

***

«Слід сказати, що в студентські роки Яворницький зазнавав великої матеріальної скрути. Бувало всього: і голодні дні, і холодні ночівки. Це помічали навіть викладачі. М. Сумцов згодом писав, що Яворницький серед інших студентів “выдвигался большой  и разносторонней любознательностью, приветливым и веселым нравом при крайней материальной необеспеченности”. З університету Яворницький вийшов із щирими демократичними переконаннями, з благородним прагненням працювати задля народу» [6, с. 17–18].

***

«После окончания университета в 1881 г. способного выпускника оставили готовиться к получению профессорского звания при кафедре истории России. Одновременно он начал преподавать историю в 3-ей харьковской гимназии. Руководство университета предлагало Яворницкому работать над изучением всеобщей истории, но его больше интересовала Украина. Уже в 1882 г. вышла его первая работа “Возникновение и структура Запорожского коша”. Тема Запорожской Сечи останется ведущей во всей деятельности Яворницкого. Строптивого аспиранта лишили стипендии, но из университета не выгнали, и он продолжил свои исследования. Яворницкий не хотел быть “кабинетным ученым”. Он ездил в экспедиции по местам былой казацкой славы, записывал воспоминания, собирал фольклор и предметы быта. Весной 1884 г. Дмитрий Иванович начал читать серию публичных лекций “О запорожских казаках”. Лекции молодого ученого вызвали в Харькове огромный интерес, особенно среди студентов. Он читал с большим воодушевлением и даже пел народные песни. У Яворницкого был замечательный голос, так что слушатели были в восторге. Лекции проходили при большом скоплении публики и часто заканчивались овациями. В это же время Яворницкий участвовал в работе историко-филологического общества. Но вся эта бурная деятельность продолжалась меньше года. Яворницкого уволили из университета “за сепаратизм и украинофильство”, и он был вынужден в поисках работы переехать в Петербург» [3].

***

«Попечитель Харьковского учебного округа генерал-лейтенант Максимович заявил Яворницому: “Ваши запорожцы нам не нужны! Пишите о Финляндии”. Дмитрию Ивановичу инкриминируют сепаратизм и запрещают преподавать. Он пишет тогда друзьям: “Если бы вы знали, как я люблю свое Запорожье и его сердечных сиромах! Люблю клочок земли! Так разве это сепаратизм?! Грустна моя жизнь вообще, а теперь в особенности…” В июле 1885 г. умирает отец. Дмитрий очень тяжело переносит его смерть. А власти начинают уже откровенную травлю Яворницкого, и ему приходится сменить место жительства – переехать в Петербург» [2].

Джерела

1. Абросимова, С. В. Дмитро Яворницький та його родовід / С. В. Абросимова, А. Ф. Парамонов. – Харків : Харків. приват. музей міської садиби, 2009. – 112 с. : іл.

2. Зинченко, А. Дмитрий Иванович Яворницкий // 100 знаменитых харьковчан / И. Ю. Можейко, К. Э. Кеворкян, В. К. Нестерук и др. – Харьков, 2004. – С. 315–318 : фот.

3. Карнацевич, В. Л. Яворницкий Дмитрий Иванович // 100 знаменитых харьковчан / В. Л. Карнацевич. – Харьков, 2005. – С. 499–503 : фот.

4. Корж, М. Літописець козацької слави // Слобода. – 1996. – 10 янв. : фот.

5. Мигаль, Б. К. Яворницький (Еварницький) Дмитро Іванович // Вихованці Харківського університету : біобібліогр. довід. / [редкол.: В. С. Бакіров та ін.] – Харків, 2004. – С. 227 : фот.

6. Шубравська, М. М. Д. І. Яворницький : життя, фольклористично-етнографічна діяльність. – Київ : Наук. думка, 1972. – 256 с. : іл.

7. Ясь, О. В. Яворницький (Еварницький) Дмитро Іванович // Енциклопедія історії України. – Київ, 2013. – Т. 10. – С. 717–719 : фот.