Конспіративна квартира підпільників

Дошка в пам’ять конспіративної квартири партизанів і підпільників Харківщини встановлена у 1999 році за адресою вулиця Воробйова, 5. Скульптор С. Якубович.

«У цьому будинку в конспіративній квартирі М. О. Коржа в 1941–43 р.р. була явка партизанів і підпільників Харківщини».

Тараненко, М. Героям підпілля // Слобідський край. – 1999. – 18 листоп : фот.

Пам'ять про партизанів та підпільників увічнила меморіальна дошка, відкрита на будинку №5 по вул. Воробйова, де в часи окупації була конспіративна квартира. Автор дошки – харківський скульптор С. Якубович.

 

З історії Харкова часів німецько-фашистської окупації:

 конспіративна квартира підпільників

«Микола Олександрович Корж народився 27 травня 1919 року в с. Оболонь Семенівського району Полтавської області в родині службовця. <…> У 1937 році закінчив Харківську середню школу № 40 і в тому ж році вступив до Харківського електротехнічного інституту. Під час навчання був заступником редактора інститутської газети ″За електрифікацію″.

Війна застала М. О. Коржа студентом четвертого курсу. До армії він не призивався через короткозорість. На початку війни працював слюсарем- пресовщиком на ХЕМЗі, очолював групу ополченців, відряджених на спорудження оборонних об’єктів у Придніпров’ї. До Харкова повернувся за кілька днів до заняття міста німецькими військами. Під час окупації Харкова М. О. Корж працював кочегаром, слюсарем на електростанції Харківського технологічного інституту (нині Харківський політехнічний університет), мав контакти з диверсійною групою, яка спалила електростанцію в ніч її пробного пуску. Потім працював на ГЕС-1. У лютому 1943 р. разом з підпільниками брав участь у ″запаренні″ котлів електростанції, щоб не допустити німців до котлоагрегатів з вибухівкою.  Це зберегло котельну від знищення.

В березні 1943 року М. О. Корж евакуювався до Куп’янська, де працював на міській електростанції і 23 серпня разом з частинами Радянської армії повернувся до Харкова. Брав участь в розмінуванні електромереж, працював на відбудові ТЕЦ-3, одночасно закінчуючи навчання в інституті. У 1945 році Микола Олександрович з відзнакою захистив дипломний проект.

<…> В 1967 році захистив кандидатську дисертацію. У 1968–1985 роках М. О. Корж працював доцентом кафедри електропостачання міст Харківського інституту інженерів комунального будівництва (нині Державна академія міського господарства).

<…> Микола Олександрович з юності захоплювався журналістикою, краєзнавчими пошуками, топонімікою. Залишивши викладацьку роботу, він активно працює як лектор, краєзнавець у наукових і громадських установах: товариствах ″Знання″, ″Охорона пам’яток історії і культури″ та ″Охорона природи″, Військово-історичному товаристві. Ним було прочитано понад 1000 лекцій.

Активний член клубу ″Краєзнавець″ [громадська організація, що діє в ХДНБ ім. В. Г. Короленка при відділі «Україніка» ім. Т. Г. Шевченка] М. О. Корж виступав на його засіданнях, досліджував історію Великої Вітчизняної війни на Харківщині. Він є автором численних публікацій на теми культурного життя міста, про невідомі сторінки Великої Вітчизняної війни, харківське підпілля, спогадів про Бориса Чичибабіна, з яким разом навчався в чугуївській школі тощо» [4, с. 7–9.].

***

«Маленькая комнатушка на первом этаже, в которой жил студент электротехнического института Николай Корж, в период фашистской оккупации дала временное пристанище и спасла жизнь не одному десятку подпольщиков, чудом вырвавшихся из застенков гестапо или из-под облав. Здесь можно было поесть, постирать одежду и просто отдохнуть несколько часов. Явка оказалась удачливой – просуществовав с сентября 1941-го по август 1943 года. Она не была ″провалена″, хотя, кроме подпольщиков, передававших друг другу ее адрес и пароль, начинающийся словами ″Добрые люди″, о ней знали и соседи Николая Коржа.

– ″Гости″ в дом всегда приходили по одиночке, и моя мама, Ульяна Филипповна Насекайло, сразу отправляла нас, детей, погулять или сходить за водой, – вспоминает дочь этой женщины Лидия Семеновна. – Сама же она старалась оказать любую посильную помощь пришедшему человеку.

За годы оккупации харьковскими подпольщиками было выпущено 46 листовок и прокламаций общим тиражом 9 миллионов штук, уничтожено 20 тысяч фашистских солдат, 4 штаба, 21 эшелон, 24 моста» [1].

***

«В багатьох районах області активно діяли партизанські загони. Підпільники були першими їхніми помічниками як розвідники й зв’язкові, часто поповнювали лави бійців-партизанів.

В листопаді 1941 року секретар підпільної організації станції Нова Баварія А. В. Катаєв, за участю чекіста К. Н. Полуведька, який працював секретарем міської управи, підірвав залізничну колію, в результаті чого загинули десятки німців. Катаєва гітлерівці схопили і 22 листопада прилюдно повісили на телеграфному стовпі біля Палацу культури канатного заводу.

16 листопада на вулиці Дзержинського, 17 міною з радіопристроєм, що керувався з Воронежа капітаном І. Стариновим, був вщент підірваний особняк, в якому розмістився штаб 68-ї піхотної дивізії німців. Загинули генерал фон Браун, командир дивізії, начальник гарнізону та офіцерів і солдат.

20 листопада на майдані Руднєва було висаджено службове приміщення німців.

26 листопада підпільники висадили Холодногірський міст, який мав велике значення для руху німецьких військ.

<…> В березні 1942 року під час випробувального пуску група підпільників (Привалов, Тимохін, М. Корж, М. Яроцький, М. Моржавін) влаштували пожежу на електростанції ХПІ (″Техноложка″). Станція згоріла дотла…

В лютому 1943 року внаслідок сміливих дій групи підпільників-енергетиків (І. С. Щербак, М. О. Корж, Є. В. Шуршилов), які вступили у бій з німецькою охороною, були збережені від підриву 12 котлів міською електростанції № 1.

<…> На вулиці Клочківській, 97 в квартирі родини Першиних була конспіративна явка О. М. Китаєнка. Він і вся його родина були схоплені і розстріляні. В квартирі І. С. Щербака по Кузнечному провулку, 2 зустрічалися партизани і підпільники. Вона використовувалась як явочна квартира командира підпільно-партизанської групи М. Я. Франкова. В 1991 році на фасаді була встановлена меморіальна дошка.

Чимало партизан і підпільників знаходили притулок, рятуючись від облав на конспіративній квартирі М. О. Коржа (вул. Скрипницька, 5, – нині вул. Воробйова), чому свідчить меморіальна дошка, яку відкрито 12 листопада 1999 року» [2].

***

Зі спогадів М. О. Коржа:

«В романе Юрия Смолича ″Они не прошли″, рассказывающем о деятельности харьковского подполья в 1941–1943 годах, есть такие строки: ″Начинался только сорок второй год. Город был пустынным и нежилым. Только вчера взорвана электростанция, которую гитлеровцы пытались восстановить″.

Автор, видимо, имел в виду электростанцию Харьковского технологического института. Здесь, незадолго до войны готовились пустить небольшую турбину фирмы Круппа мощностью 1000 киловатт.

Война застала меня студентом, в армию не призывался по состоянию здоровья. Когда в Харьков пришли фашисты, чтобы не попасть в Германию, поступил работать на электростанцию Технологического института.

… Мастер долго присматривался ко мне. Как-то раз, когда немецкий надзиратель отправился на обед, протянул мне напильник и показал на трубу маслопровода. От него масло поступало на подшипники турбины. Я быстро сделал надпил, а Тимохин затем запаял легкоплавким металлом.

Немцы прилагали все усилия, чтобы восстановить электростанцию. Пробный пуск они назначили в ночную смену. Цилиндр турбины прогрелся до температуры свыше 300 градусов. При этом машинист Привалов нарочно резко поднял давление маслонасоса. В одно мгновение трубу прорвало, и масляная струя хлынула на корпус раскаленного цилиндра турбины, на пол и деревянную лестницу. Огонь охватил все помещение машинного зала. По команде Привалова дежурный электротехник Яроцкий остановил циркуляционный насос, что привело к срыву вакуума и изгибу турбины. Этот дефект исправить уже было невозможно, и немцы даже не пытались это сделать. Ни одного киловатт-часа электроэнергии враги не получили для своих нужд! Это была одна из первых крупных диверсий» [3].

Джерела

1. Буряковская, Т. Конспиративная квартира: улица Воробьева, 5 // Время. – 1999. – 18 нояб. : фот.

2. Корж, М. О. Нескорена Харківщина // Харків’яни. – 2003. – 18–24 верес. – С. 1, 3.

3. Корж, Н. А. Взрыв, которого не было // Красное знамя. – 1989. – 4 окт.

4. Краєзнавець Микола Олександрович Корж : (до 80-річчя з дня народження) : біобібліогр. покажч. / уклад. О. М. Дмитрієва. – Харків, 1999. – 23 с. – (Краєзнавці Слобожанщини).