Брауде С. Я.

Дошку на честь С. Я. Брауде відкрито у вересні 2004 р. за адресою вулиця Мистецтв, 4 на фасаді Радіоастрономічного інституту.

«В цьому будинку у 1983 – 2003 рр. працював видатний вчений в галузі радіоастрономії та радіофізики академік НАН України Семен Якович Брауде».

Моторний, П. Пам'яті академіка Брауде // Слобідський край. – 2004. – 11 верес. – С. 2 : фот.

На будівлі Радіоастрономічного інституту (вул. Червонопрапорна, 4) відкрито меморіальну дошку вченому-радіофізику С. Я. Брауде.

З історії харківської науки: С. Я. Брауде

Брауде Семен Якович (28.01(10.02).1911 – 29.06.2003) – вчений-радіофізик, радіоастроном. Народився у м. Полтава. Закінчив Харківський фізико-хіміко-математичний інститут (1932). Працював у Фізико-технічному інституті АН УРСР (Харків, 1933 – 1955). Водночас викладав у Харківському університеті (1932 – 1941), завідував кафедрою у Харківському політехнічному інституті (1945 – 1956). Працював в Інституті радіофізики та електроніки АН УРСР (Харків, 1955 – 1986), заступник директора (1955 – 1980). Завідуючий відділом (1986 – 1987) та радник при дирекції (з 1987) Радіоастрономічного інституту АН УРСР (Харків). Доктор технічних наук (1943), професор (з 1944), академік АН УРСР (з 1969). Фундатор нових напрямів науки – радіоокеанографії та декаметрової радіоастрономії. Заснував у Чугуївському районі радіоастрономічну обсерваторію, де під його керівництвом було створено ряд широкосмугових декаметрових телескопів. Лауреат Державних премій СРСР (1952, 1977) та України (1997). Заслужений діяч науки і техніки України (1993). Помер у Харкові [6].

***

«Брауде був одним із ініціаторів створення Інституту радіоелектроніки АН УРСР (1955), на базі якого, знов-таки великою мірою завдяки ініціативі Семена Яковича, було створено Радіоастрономічний інститут (1985). У 1960-ті роки вчений розробив новий метод наддальньої радіолокації. Завдяки тому, що використовувалися не ультракороткі, а короткі хвилі – довжиною в десятки метрів, такі прилади могли побачити літак чи ракету ще до того, коли вони з’являлися з-за горизонту. Ця розробка широко використовувалася в оборонному комплексі СРСР. З ім’ям Брауде пов’язано також створення першого в країні магнетронного радіолокатора дециметрових хвиль. До наймасштабніших проектів академіка Брауде належить найбільший та найефективніший у світі комплекс радіоастрономічних систем УТР-2 і УРАН, що широко відомий як “радіотелескоп у Гракові” під Чугуєвом. Його змонтували у 1970-х роках, але й нині він залишається унікальним комплексом. На ньому зроблено низку відкриттів у радіоастрономії, зокрема у дослідженнях далекого космосу. Маючи такий телескоп, Україна сьогодні є учасником кількох міжнародних наукових проектів» [3].

***

«Бурно генерирующему все новые и новые  идеи Семену Яковлевичу становится тесно в стенах УФТИ. В 1955 году он со своим другом и единомышленником А. Я. Усиковым организовывает Институт радиофизики и электроники АН УССР, где становится бессменным заместителем директора по научной части до 1980 года. Здесь расширяются начатые в УФТИ исследования по радиоокеанографии и создаются новые научные направления. Одним из них становится радиоастрономия. Созданный Брауде коллектив начал с создания высокоэффективных радиотелескопов. Одновременно с этим Семен Яковлевич занимается самообразованием в совершенно новой для себя области – астрофизике и физике планет. Полтора года ушли на освоение обширной специальной мировой литературы… Мне вспоминается самооценка Семена Яковлевича, которую он дал в интервью в день своего 90-летия: “Хочу сразу заметить, что я отношу себя не к ученым, а к научным работникам. Ученые – это Эйнштейн, Планк, Резерфорд, Бор, Ландау… Остальные, и я в том числе, – научные работники средней и высшей квалификации, которые развивают идеи ученых”. Итак, по скромному определению Брауде, научные работники ИРЭ под его руководством занялись развитием идей ученых. Результаты же их работы были вовсе не скромные: львиная доля астрофизической информации, добытой в мире в декаметровом диапазоне, приходится на созданные под руководством Брауде радиотелескоп УТР-2 и радиоинтерферометрическую систему УРАН. Грандиозный, не имеющий аналогов УТР-2 был введен в строй в 1972 году в районе села Граково Харьковской области и до сих пор остается самым чувствительным радиотелескопом декаметрового диапазона в мире. В 1985 году Брауде повторяет свой административный маневр образца 1955 года – на базе радиоастрономического сектора ИРЭ создает новый Институт радиоастрономии АН УССР, в котором становится заведующим отделом. На этот раз его творческая свобода расширяется еще больше – новый институт в отличие от УФТИ и ИРЭ почти не связан с оборонными исследованиями и, соответственно, с режимными ограничениями. Открытость тематики исследований способствовала бурному росту международного сотрудничества. Именно это обстоятельство оказалось спасительным для института после 1991 года. Благодаря участию в международных программах институт смог пережить наиболее тяжелое время и ныне имеет реальные перспективы дальнейшего развития. До последних дней своей долгой 92-летней жизни Семен Яковлевич продолжал работать советником при дирекции Института радиоастрономии. От положенной ему большой научной пенсии он отказался – не хотел чувствовать себя пенсионером от науки. Дело жизни ученого не оборвалось с концом его земного существования, оно продолжает развиваться в трудах его многочисленных учеников, в огромном научном наследии, которое он оставил» [5].

Джерела

1. Кіч, Т. Ідеальна машина пізнання // Слобідський край. – 2011. – 29 січ. – С. 13.

До 100-річчя з дня народження академіка С. Я. Брауде.

2. Куделко, С. М. Брауде Семен Якович // Вихованці Харківського університету : біобібліогр. довід. / [редкол.: В. С. Бакіров та ін.] – Харків, 2004. – С. 33–34 : фот.

3. Моторний, П. Пам'яті академіка Брауде // Слобідський край. – 2004. – 11 верес. – С. 2 : фот.

4. Семен Яковлевич Брауде : указ. лит. / сост. Ю. М. Брук, И. Н. Жук. – Киев : Наук. думка,1981. – 43 с.

5. Смирнов, А. Научный работник // Время. – 2003. – 7 авг. : фот.

6. Титаренко, А. Ю. Брауде Семен Якович // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2004. – Т. 3. – С. 434 : фот.