Будинок літераторів ім. В. Блакитного

Дошку, присвячену Будинку літераторів ім. В. Блакитного відкрито за адресою вулиця Мистецтв, 4 на фасаді Радіоастрономічного інституту.

«Тут у 1927 – 1931 роках містився Республіканський Будинок літераторів імені Василя Блакитного, який відвідували: М. Горький, В. Маяковський, П. Тичина, В. Сосюра, О. Довженко, А. Головко, Ю. Яновський, А. Барбюс, А. Зегерс, М.-А. Нексе, Й. Бехер та інші видатні діячі радянської та зарубіжної літератури» [Паралельний текст російською мовою].

З історії літературного життя Харкова: Будинок літераторів ім. В. Блакитного

 

«В 1927 году здание отдали писателям, в нем разместился республиканский Дом литераторов имени Василия Блакитного – известного украинского поэта и общественного деятеля. Помещения заново отделали под руководством художника А. И. Страхова. Мастера Западной Украины украсили зал резным мореным дубом, стены расписали фресками. Клуб писателей стал одним из популярнейших очагов культуры Харькова. В 1934 году столица из Харькова переехала в Киев, и Дом литераторов закрыли. Творческие объединения прекратили свое существование, а Союзу писателей предоставили особняк по улице Чернышевского» [6].

***

«С литературной жизнью Харькова связано здание по ул. Краснознаменной, 4. Здесь в 1927 – 1934 гг. находился Дом литераторов им. В. Блакитного. В нем проходили вечера писателей, встречи с зарубежными литераторами. В 1928 г. здесь гостил Максим Горький, которого избрали почетным членом Дома. В писательском клубе, как его тогда называли, была сосредоточена литературная и общественная жизнь большой плеяды украинских писателей и поэтов. Здесь часто бывали П. Тычина, В. Сосюра, М. Рыльский, О. Вишня, А. Головко, А. Корнейчук, М. Бажан, Ю. Смолич. В. Минко и многие другие.

В клубе также собирались художники, композиторы. актеры, режиссеры. На первом этаже слева от вестибюля находились синяя гостиная, библиотека, читальня, где писатели отдыхали и работали. Из вестибюля мраморная лестница вела на второй этаж в сессионный зал с комнатой для президиума, где вечерами проходили литературные и искусствоведческие диспуты, художественные выставки, собрания писательских организаций. В июне 1934 г. здесь начал свою работу 1-й съезд писателей Украины, закончившийся в июле уже в Киеве, куда была переведена столица Украины» [9].

***

«В 20 – 30-е гг. XX в. здесь был Дом литераторов им. В. Эллана-Блакитного. В январе 1924 г. в этом доме состоялась встреча В. В. Маяковского с группой украинских писателей. 10 июля 1928 г. дом посетил М. Горький. Дважды здесь побывал французский писатель А. Барбюс. 14 октября 1927 г. он был избран почетным членом Дома литераторов. Второй раз он был здесь 26 января 1929 г.» [4].

***

Зі спогадів письменника В. Минка:

«Почну з 5 січня 1927 року. У цей день уряд подарував українським письменникам Будинок літератури ім. Василя Блакитного. До того письменники збиралися в тісних кімнатах редакцій журналів та газет. І раптом перед нами широко розчинилися двері просторого й чудового палацу. Стіни палацу розписані чудовими фресками, частина яких була на тему: письменник пише, друкар складає літери, читач читає книжку. Сьома година вечора. Великі вікна Будинку Блакитного сяють яскравими вогнями. Письменники, журналісти, гості піднімаються сходами нагору. Поволі до зали заходять Микола Куліш і Петро Панч, Володимир Сосюра й Остап Вишня, Павло Тичина і Наталя Забіла, Юрій Яновський і Леонід Первомайський, Юрій Смолич і Майк Йогансен… Палке слово сказав Володимир Затонський. Він наголосив на тому, що письменники мають налагодити найтісніші зв’язки з тими, про кого й для кого вони повинні писати. Потім усміхнувся і під загальне схвалення додав: “Коли пролетарська література буде творитися тільки в стінах цього будинку, то краще одразу підкласти під нього динаміт.”

Правління будинку було багатопредставницьким. Від ЦК КП(б)У – А. Хвиля, від Наркомосу – М. Христовий, від ВАПЛІТЕ – М. Куліш, від “Плугу” – С. Пилипенко, від “Молодняка” – П. Усенко, від “неорганізованих” письменників – О. Вишня, від театру “Березіль” – Л. Курбас. Вершив усіма справами директор Максим Лебідь, чудовий організатор і прекрасний товариш. Лебідь обожнював книжку. Невідомо звідки і як він діставав для бібліотеки літературні унікуми. Для читальні передплачував буквально всі тодішні журнали, що виходили в СРСР. Завідувачем бібліотеки Лебідь підібрав такого ж книголюба, як і сам, – Василя Мисика. У Будинку Блакитного одразу ж зав’язалася справжня дружба письменників з діячами суміжних мистецтв: композиторами, художниками, артистами. Там я зачудовувався музикою Костя Богуславського, там я вперше побачив і почув Олександра Довженка, був зачарований його талантом» [10].

***

Зі спогадів письменника Т. Масенка:

«Дім Блакитного – то ціла доба в історії нашої культури. Він увійшов до неї дуже цікавими сторінками громадського життя. Творчі дискусії тут були постійними, бурхливими, вільними та одвертими. А лише такі й могли бути корисними. Двоповерховий дім на Каплунівській оформили під клуб в українському народному стилі, з великим смаком та вибагливістю. Від портьєр і фіранок, розшитих блідими узорами, до майстерної різьби по дереву на хорах, кріслах, дверях – все було в одному мистецькому характері. Першим директором клубу був Максим Лебідь – знавець мистецтва, збирач рідкісних книг. За півтора-два роки він зібрав багатющу, унікальну бібліотеку. Українська, російська і світова класика, тисячі стародавніх видань, живописних, чудово оформлених…

Частими гістьми Дому Блакитного були люди всесвітньовідомі: Анрі Барбюс, Володимир Маяковський, Йоганнес Бехер. Маяковський не один раз грав у нашому Домі на більярді, до речі, на колишньому своєму столі. За рік до того він продав Лебедю стіл із своєї московської квартири. Одного разу Маяковський запропонував таке правило: хто програє – пролазить під столом. І коли сам програє Майку Йогансену, під загальний регіт пролазить під низьким столом, ще й весело каже: “Назвався опеньком, так лізь у кошик”. Незабутньою в історії клубу стала зустріч з Максимом Горьким невдовзі після його повернення з-за кордону. На побачення з ним запрошено лише частину з активу письменників. Але звістка розлетілася, немов на крилах, і вже вранці на Каплунівській зібрались майже всі до єдиного літератори.

При вході і на вулиці чергував цілий загін журналістів. Зустріч проходить у напівпідвальному, але світлому й затишному помешканні поруч з більярдною кімнатою. Гість не дав згоди на великий вечір у просторій залі, мабуть такі вечори вже надто втомлювали його. Олексій Максимович швиденько оглянув усі приміщення клубу, зали та бібліотеку. Бесіда починається за чашкою чаю. Лебідь знайомить Горького з видатними письменниками України, гість тисне руки Вишні, Кулішу, Сосюрі, Досвітньому, Семенку, Поліщуку… Розмова в’яжеться поступово. Так пізніше почали проводити прес-конференції. Гостеві задають питання, чемно просять відповісти. На кожне питання ми чуємо повільну і вдумливу відповідь. Горький говорить сердечно, помічає добрі усмішки навколо. Ми вдивляємося в різке й відкрите обличчя найвидатнішого інтелігента віку. Наприкінці Лебідь дякує Горькому за дружню розмову. Ми проводжаємо гостя до машини. На гілках дерев навпроти будинку сидять і стоять сотні школярів, ніби птахи. Провулки геть забиті людьми. На Пушкінській від натовпу зупинилися трамваї. Автомашина Горького довго й повільно пливе в суцільному людському морі, доки зникає за рогом» [8].

***

Зі спогадів літературознавця Г. Костюка:

«Будинок Блакитного. Так у щоденному житті називали його тоді всі культурні і суспільні діячі Харкова. Це був гарний, затишний двоповерховий будинок у стилі українського бароко. Відкрили його, здається, 1926 року, надавши йому ім’я щойно померлого, всіма шанованого поета Василя Блакитного. Відтоді будинок став гордістю й духовним центром усієї столичної творчої інтелігенції. Реконструйований він був з мистецьким смаком і господарським глуздом. Тут була ідеально укомплектована бібліотека, де можна було прочитати все, що в ті роки з’явилося друком в Україні й поза нею. У підвалі був добрий і, порівняно, недорогий ресторан і більярдна. Окрему частину будинку займала велика конференційна зала з балконами і хоровим ярусом підковою. Директором Будинку був Максим Лебідь. Маленький, малопомітний поет. Здається, мав лише одну книжечку поезій. Але людина з господарчим і організаційним хистом, культурна й віддана своїм обов’язкам. Саме він поставив цей центр української культури в Харкові на високий всеукраїнський рівень. Після 1933 року його заарештували, а 1939 року розстріляли.

В Будинку Блакитного майже щодня відбувалась якась подія. Були зустрічі зі знаними закордонними гістьми, як Анрі Барбюс, Панаїті Істраті, Бруно Ясенський, японський письменник Акіта. Були також зустрічі зі всесоюзними знаменитостями – М. Горьким, В. Маяковським, авіаторами й полярними дослідниками Е. Міндліним, Б. Чухновським. Хвилююча зустріч була з уславленим грузинським режисером Марджанішвілі. Завжди мали тепле прийняття тут українські культурні діячі – відомий композитор Глієр, президент Української академії наук Д. Заболотний. Тепло зустрічали й делегацію письменників Білорусії – Якуба Коласа, Янку Купалу, Цішку Гартного, Михася Чарота. Відбулася тут і відома конференція Міжнародного бюро революційної літератури, в якій взяли участь письменники багатьох країн світу. Отже це був великий і справді живий творчий культурний центр. І в цьому центрі десь з вересня 1929 року почали ми, майбутні пролітфронтовці, свої перші організаційно-дискусійні збори. Пригадую перше багатолюдне зібрання. Було то веселе, гамірне й дуже дружнє товариство. Я з великим зацікавленням придивлявся до кожного з них. Це був справжній тогочасний літературний Олімп. Заклопотаний і зосереджений снував між присутніми Хвильовий. Дотепний, безпосередньо-щирий Микола Куліш, якого всі з пошаною звали Гурович. Стрункий, короткозорий, з замріяними карими очима – Павло Тичина. Мовчазний, з військовою поставою – Олесь Досвітній. Високий, з вихрястою чуприною і засмаглим обличчям – Леонід Чернов. Стрункий, кароокий, з легкою іронічною посмішкою – Юрій Яновський. Вродливий, поставний, з вороним чубом – Петро Панч. Сидів у кріслі й перекидався жартами круглолиций Остап Вишня. Тримався дещо осторонь неговіркий Василь Мисик. Шкутильгав і кидав дотепи молодий гуморист Юрій Вухналь. Оце тільки декілька колоритних фігур з того цікавого творчого товариства, що його я мав щастя спостерігати на тих перших історичних зборах майбутнього “Пролітфронту”» [5].

Джерела

1. Анрі Барбюс у будинку літератури ім. Блакитного // Нове мистецтво. – 1927. – №19. – С. 9.

2. Гельфандбейн, Г. О сороконожке и пауке // Генерал и адъютант : рассказы о списателях / Г. Гельфандбейн. – Харьков, 1966. – С. 54–57.

Про зустріч датського письменника М. А. Нексе з літературною молоддю Харкова в Будинку письменників ім. Блакитного восени 1931 року.

3. Гетьманець, М. Ф. Будинок літератури ім. Василя Блакитного // Літературна Харківщина : довідник / за заг. ред. М. Ф. Гетьманця – 2-ге вид. випр. і допов. – С. 49–50.

4. Дом, в котором бывали Барбюс А., Горький А. М., Маяковский В. В. // Памятники российским деятелям науки и культуры в Украине : каталог-справочник / авт.-сост. П. М. Калугин. – Киев : Журн. «Радуга», 2008. – С. 154.

5. Костюк, Г. Зустрічі і прощання : спогади. – Кн.1. – Едмонтон : Канад. ін-т укр. студій; Альберт. ун-т, 1987. – С. 257–259.

6. Лейбфрейд, А. Ю. Дом Блакитного. Литературный клуб // Городская газета. – 1997. – №33. – С. 25 : фот.

7. Максим Горький в будинку Блакитного // Літературна газета. – 1928. – 19 лип. – Підпис : А. Л.

8. Масенко, Т. Роман пам'яті. – Київ : Радян. письм., 1970. – С. 93–99.

9. Материалы к Своду памятников истории и культуры народов СССР по Украинской ССР / Укр. о-во охраны памятников истории и культуры. – Киев : [б. и.], 1984. – Вып. 2 : Харьковская область. – С. 244–246.

10. Минко, В. Червоний Парнас : сповідь колишнього плужанина. – Київ : Радян. письм., 1972. – С. 44–49.

11. Открытие литературного дома им. Блакитного // Пролетарий. – 1927. – 6 янв.

12. Смолич, Ю. Рассказ о непокое: страницы воспоминаний об украинской литературной жизни минувших лет. – Москва, 1971. – С. 138–143 : Про перебування В. Маяковського у Будинку Блакитного.