Дошку на честь М. О. Молохова встановлено у 2004 році за
адресою вулиця Конторська, 41 на фасаді Управління станції швидкої медичної допомоги.
«У цьому
будинку з 1913 по 1956 р.р. працював та мешкав організатор однієї з найстаріших
в Україні Харківської станції швидкої медичної допомоги – її перший головний
лікар Молохов Микола Олександрович».
Мельник, В.
Пам'ять на віки // Слобідський край. – 2004. – 30 квіт. – С. 1 : фотогр.
23 квітня на честь засновника і першого головного лікаря
Харківської станції швидкої допомоги М. О. Молохова відкрито меморіальну дошку
на фасаді старої будівлі станції (вул. Конторська, 41).
З історії
організації охорони здоров’я в Харкові: М. О. Молохов
«Молохов Н. А. родился в 1873 г. В
1898 г. окончил мед. факультет Харьковского университета. Первый год проходил
хирургическую практику в Клинике проф. Гиршмана. С августа 1900 по сентябрь
1904 г. – врач-хирург Горловской (Донбасс) больницы. С января 1904 г.
возвратился в г. Харьков в больницу Гиршмана и в конце 1904 г. в составе
Харьковского продотряда (добровольцев) выехал в Манчжурию, где участвовал в
войне с Японией, руководил госпиталем-лазаретом Харьковского отряда. После
окончания войны возвратился в г. Харьков в больницу проф. Гиршмана, где работал
хирургом» [2].
***
«На кінець
першого десятиліття ХХ ст. в Російській імперії діяли п’ять станцій швидкої
медичної допомоги, створені за так званим "віденським типом". Річ у
тому, що перша в сучасному розумінні станція швидкої медичної допомоги з
власним транспортом і медичним персоналом була організована у Відні 1881 року.,
а згодом – у Варшаві (1897 р.), Москві (1898 р.), Санкт-Петербурзі (1899 р.),
Києві (1902 р.), та Одесі (1903 р.).
Ініціатором і
одним з найактивніших засновників швидкої допомоги в Харкові був заслужений
ординарний професор Імператорського Харківського університету, дійсний
статський радник Іван Миколайович Оболенський.
<…> Місцеве управління Червоного Хреста
звернулося до губернатора з проханням дозволити організацію при управлінні "Комитета
скорой медицинской помощи". Губернатор не заперечував, і 4 травня 1909 р.
комітет було створено. До нього увійшли 12 осіб на чолі з професором І. М. Оболенським.
<…> 16 листопада 1909
року був затверджений "Устав общества скорой медицинской помощи в гор.
Харькове". Він визначав, зокрема, таке:
"§ 1. Общество имеет целью доставлять
бесплатно скорую медицинскую помощь в несчастных случаях, происходящих на
улицах города Харькова, во всех публичных местах, на фабриках, мастерских,
заводах и проч. в пределах города Харькова.
Примечание: Подача медицинской помощи в несчастных случаях,
происходящих в частных квартирах, необязательна, но оказывается в
исключительных случаях, предусмотренных в инструкциях для врачей скорой
медицинской помощи, по усмотрению врача станции".
<…> 29 листопада того ж року
було обрано правління "Общества скорой медицинской помощи в гор. Харькове".
Очолив його І. М. Оболенський, старшим лікарем правління призначило хірурга М.
О. Молохова, який мав досвід керівництва лазаретом під час російсько-японської
війни. М. О. Молохову вдалося за чотири місяця забезпечити службу
необхідним інвентарем, придбати коней і карети, розробити відповідну
документацію. Були прийняті з окладом у 600 рублів на рік та підготовлені до
роботи чотири лікарі.
Власного
приміщення харківська станція швидкої допомоги попервах не мала. Їй було
виділено дві кімнати у флігелі на території Олександрівської лікарні для
диспетчерської та персоналу, а також будівлю неподалік під стайню. Міська
управа надала станції телефонний номер.
<…> У 1910 році в штаті швидкої допомоги
налічувалося 4 постійних лікарі та 21 "врач-соревнователь" (тобто
кандидат на постійну роботу). До 1914 року в розпорядженні персоналу була одна
парокінна карета, друга залишалась на станції для зміни першої в разі потреби. Вдень
бригада виїздила на виклик через 17 секунд по одержані сигналу, вночі – через
2,5–3 хвилини, однак за відсутності карети виклики не приймалися. Виїзд карети
був доволі мальовничим видовищем. Попереду сідали троє: у центрі – їздовий,
праворуч від нього – санітар з ліхтарем, який видивлявся номери будинків,
ліворуч – другий санітар з ручним дзвоном, що був прообразом сучасної сирени.
Коли вони проїжджали, то всі інші транспортні засоби (екіпажі, конки, трамваї,
автомобілі й т. ін.) повинні були поступатися дорогою. У самій кареті на
сидінні знаходився лікар, а ліворуч від нього – ноші та ящик з медикаментами.
Спецодяг для молодшого персоналу складався з форменого костюма чорного або
темно-синього кольору, шкіряних чобіт, головного вбрання, брезентового плаща.
Лікарі мали синій костюм, черевики, кашкет, шкіряне пальто.
<…> У 1914 році харківська станція
швидкої допомоги переїхала до власного приміщення на вул. Конторській, що було
зведене й обладнане завдяки турботам І. М. Оболенського та підтримці прогресивної
громадськості міста. У цьому будинку досі міститься одна зі служб швидкої медичної
допомоги у Харкові» [5, с. 235–241].
***
«Архитектор Мороховец В. Е. бесплатно
выполнил проект станции. Денег на постройку здания Станции скорой помощи не
было. Сбором средств для созданной Станции скорой помощи занялся "Дамский
комитет" под председательством Оболенской Дарьи Диевны. Была предложена
традиция массовой благотворительности, зародившейся в XVII веке в г. Харькове.
В течении трех лет, начиная с 1910 г., проводился сбор в пользу Общества
"Скорой помощи" и назывался днем "Лилового цветка".
<…> На собранные средства уже
весной 1912 г. начато строительство здания по улице Конторской, 41. При начале
строительства в кассе в наличности находилась очень небольшая сумма, и, тем не
менее, дом строился без всякой задержки в средствах, не пришлось его
"закладывать", как это ранее предполагалось и, по окончании
постройки, которая обошлась в 58 тыс. рублей, в кассе оказалась та же сумма,
которая была перед началом постройки.
<…> Из цифровых данных,
приведенных господином Мороховец В. Е., видно, что постройка обошлась
чрезвычайно дешево. По словам строителя, это следует отнести к сочувственному
отношению к делу подрядчиков и поставщиков, бравших минимальные цены.
После завершения строительства
станции Молохов Н. А. с женой переехали в здание станции (так было предусмотрено
решением Общества), где он жил и работал до конца своей жизни» [2, с. 18–20].
«Молохов Н. А. создал отличный
музей, который находился в зале центральной диспетчерской. Он состоял из 10
стеклянных шкафов с анатомическими препаратами (повреждения и заболевания),
повреждающего оружия (ножи, пули, прочие предметы), ядов и ядоактивных веществ,
применявшихся самоубийцами. Каждый препарат был описан. После смерти Молохова
Н. А. все исчезло в первый же год! (Возродить музей удалось в 2000 г.).
<…> После революции в апреле 1919
г. Декретом Совнаркома за подписью В. И. Ленина Общество скорой помощи было
национализировано, а Станция скорой помощи перешла в ведение Наркомата
здравоохранения. Должность старшего врача переименована в главного – им стал
Молохов Н. А.
Он мужественно и бесстрашно защищал
станцию в 1920г., когда деникинцы хотели ее ограбить. Благодаря его усилиям
было сохранено здание, уцелела большая часть имущества. Молохов Н. А. остался
на посту и самое главное – сохранил коллектив станции. Николай Александрович по
характеру был спокоен, рассудителен и настойчив. Все его доклады и отчеты на
заседаниях правления "Общества" слушались "с удовольствием"
и всегда отмечались в протоколах заседания положительно [2, с. 23–24].
«В годы войны 1941–45 гг. Молохов
Н. А. оставался главным врачом.
Через два дня после захвата города
фашистскими войсками он ходил по всем инстанциям, добиваясь организации работы
Станции скорой помощи. Получив разрешение, на Станции собрались оставшиеся
сотрудники и решали: "Как организовать работу?" Они добыли
необходимые материалы и смонтировали велоносилочную установку, с помощью
которой бригада, 2 санитара и врач, "выезжали" во все районы города,
где оказывали помощь больным и госпитализировали в больницы № 1 и № 9. Врач на
выезды ходил пешком, а рядом санитары везли больного. Были собраны перевязочные
средства, дезинфицирующие вещества и необходимые медикаменты, оборудована
амбулатория. На станции собирали старую гражданскую одежду, в которую
переодевали раненых воинов Советской Армии, скрывавшихся в домах жителей
города. Их госпитализировали как гражданских лиц.
<…> В ночь на 23 августа 1943 г.,
когда немецко-фашистские войска выводили из Харькова тыловые службы, сотрудники
Станции, во главе с главным врачом Молоховым Н. А., скрытно взяли часть
лекарств из аптечного склада по улице Дмитриевской, 35, перенесли их на Станцию
скорой помощи в угольный склад, обеспечив себя медимуществом на длительное
время.
<…> Неутомимый руководитель,
патриот, умелый организатор здравоохранения, предвидевший основные направления
развития скорой помощи, Николай Александрович Молохов – неизменный ее главный
врач, оставался на "боевом посту" до 1956 г.» [2, с. 29–30].
Джерела
1.
Бондарчук,
Г. В. Харківській швидкій медичній допомозі 105 років: історія і сучасність / Г.
В. Бондарчук, Б. С. Федак, В. Ф. Забашта // Екстрена медицина: від науки до
практики. – 2015. – № 4. – С.
118–123.
2.
Вехи развития и становления Харьковской станции скорой
медицинской помощи / М-во охраны здоровья Украины ; А. Е. Зайцев и др.; [под
ред. А. Е. Зайцева]. – Харьков : [Б. и.], 2000. – 56 с. : ил.
3. Полоз, Д.
На заклик про допомогу // Вечірній Харків. – 1983. – 27 квіт. : фот.
Служба швидкої
допомоги у Харкові була заснована за ініціативою професора І.М. Оболенського.
16 листопада 1909 р. було затверджено статут, старшим лікарем призначений
хірург М. О. Молохов. Олександрівська лікарня виділила флігель і стайню. 25
квітня 1910 р. було відкрито міську станцію швидкої допомоги і відбувся перший
виїзд її карети за викликом.
4.
Робак, І. Ю. Охорона здоров'я в
першій столиці радянської України (1919–1934 рр.) : монографія / І. Ю. Робак,
Г. Л. Демочко. – Харків : Колегіум, 2012. – 259 с. : табл. – Імен. покажч. : с.
214–227. – Бібліогр. : с. 228–257.
5.
Робак, І. Ю. Створення служби швидкої допомоги в Харкові
та її діяльність у дожовтневий період // Організація охорони здоров'я в Харкові
за імперської доби (початок XVIII ст. 1916 р.) / І.
Ю. Робак. – Харків : ХДМУ, 2007. – С. 235–241
Комментариев нет:
Отправить комментарий