Васильківський С. І.



Дошку на честь С. І. Васильківського встановлено у 2004 році за адресою вулиця Раднаркомівська, 11 (знайти мапі Харкова) на фасаді Харківського художнього музею. Матеріал – бронза.

«Васильківський Сергій Іванович (1854–1917) – академік живопису, видатний харків'янин. З нагоди 150-річчя та 350-річчя міста Харкова».

Генкин, А. Возрождение памяти // Слобода. – 2004. – 27 авг. – С. 3.
У рамках міської програми «Відродження культурної спадщини» у Харкові відкрили меморіальні дошки видатним діячам Харкова, у тому числі С. І. Васильківському на вулиці Раднаркомівській, 11 (Харківський художній музей).

З історії мистецького життя Харкова: С. І. Васильківський


Васильківський Сергій Іванович (19.10 1854 – 8.10 1917): художник, живописець, пейзажист. Народився в м. Ізюм на Харківщині. Перші навички в мистецтві одержав у Харківській гімназії. 1876 р. навчався в Петербурзькій академії мистецтв. Отримав у 1879 і 1881 рр. срібні медалі за свої етюди. Брав участь в організації Харківського художнього училища (1912) [6].
***
«Дали йому й командировку за кордон. Він поїхав до Парижу, працював у баталіста відомого Валлеральда, багато малював, там одержав медалі…
<…> Повернувшись додому С. Васильківський залишився в Харкові й з цієї пори дуже зацікавився Україною, віддавши тапер їй усі свої художні сили. Його цікавило сучасне життя України, побут переважно села, сільська й степова природа, минуле краю, його мистецтво й особливо архітектура. З метою вивчення її він їздив по Україні й Галичині, вивчаючи будівлю старовинних церков та хат, фотографував їх і полишив після себе цілий архів світлин. Ці роботи С. Васильківського відограли певну ролю в відродженні нашого старого мистецтва.
<> Оригінальний на талан, він був оригінальним і в житті. Основними рисами його натури були прямота, незалежність і щирий український гумор. Упертість і прямота створили йому прізвище "скорпіона з Харкова". Характерно, що він ненавидів інтриганство й інтриганів бив до кінця. В старих художніх колах і тепер ще ходять перекази, що яскраво малюють Васильківського з цього боку. Помітивши інтриганство у тодішній академії мистецтв він рішуче відмовився викладати в ній, сказавши: "чого я в те багно полізу?". Як товариш, він допомагав бідним художникам не один раз, не чекаючи навіть на віддання» [1].
***
«Если вы спросите опытного знатока пейзажа, что для художника является наиболее сложной задачей, то вам ответят: "Передача теплого света". За чрезвычайно светлую колоритность Васильковского считают самым "солнечным художником" своего времени. Очевидно, такую живительную силу художнику давала харьковская земля. Дальнейшая жизнь его связана с нашим городом. Заграничные стажировки и командировки были лишь эпизодами. Хоть и жил художник в Париже, иных столицах Европы, душа его принадлежала Слобожанщине.
В попытках найти следы художника поиски привели меня на Москалевку: угол улицы Примакова и Краснодонского переулка. Тогда они назывались Катерининская и Единоверческий. Где-то здесь находилась усадьба Васильковских. В 1-й городской гимназии мальчика заметил учитель рисования Дмитрий Иванович Бесперчий, который оказался по воле случая, учеником блестящего Карла Брюллова и другом Тараса Шевченко по петербургской Академии искусств. Такие вот раньше были скромные учителя рисования. Дочь Дмитрия Ивановича Соня была без памяти влюблена в талантливого юношу. Сергей со всем пылом молодости ответил на чувство дочери своего учителя.
Но любовь и разлука редко ходят одна без другой. Сергею предстояло учиться в академии в Петербурге. Накануне поездки он заболел. <…> Красавица Соня выходила Сергея, а потом ждала его… Десять лет! Подобно верной Сольвейг, она пронесла любовь через всю свою недолгую жизнь. За несколько дней до возвращения Сергея Соня умерла.
Художник Сергей Васильковский остался верен этой любви на всю жизнь. <…>Узнав эту печальную историю любви, начинаешь понимать истоки щемящей грусти в солнечных пейзажах. Таковая присуща только кисти Васильковского» [4].

Джерела
1. Єрофіїв, І. Художник С. Васильківський // Нове мистецтво. – 1927. – № 19. – С. 12–13.
2. Михайловська, Ю. А. Матеріали С. І. Васильківського в колекції Харківського історичного музею // Шістнадцяті Сумцовські читання : зб. матеріалів наук. конф. ..., 16 квіт. 2010 р. / Харків. іст. музей. – Харків, 2010. – С. 147–150.
3. Орлова, Є. Г. Співець України Сергій Васильківський // Історія та правознавство. Позакласна робота. – 2015. – № 6. – С. 27–34 : іл. – Бібліогр. наприкінці ст.
4. Спасская, Н. Грустный художник, любивший солнце // Время. – 2009. – 8 окт. – С. 4.
5. Співець слобожанської природи [Електронний ресурс ] : до 155-річчя від дня народження С. І. Васильківського : [огляд літ.] / Харків. держ. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка. Електрон. текстові дані. Харків, 2009. Режим доступу: http://korolenko.kharkov.com/Vasilkovski.htm, вільний, (дата звернення 05.09.2015). – Назва з екрана.
6. Шаров, І. Васильківський Сергій Іванович (1854 – 1917) / І. Шаров, А. Толстоухов // Художники України : 100 видат. імен. – Київ, 2007. – С. 78–82.
 

Комментариев нет:

Отправить комментарий