Дошку
на честь С. В. Гризодубова відкрито 5 листопада 1985 року за адресою вулиця
Дзержинського, 54 (нині Мироносицька вулиця). Скульптор В. Ф. Рябцев,
архітектор В. Н. Ланков. У 2002 році дошка зникла.
«В
этом доме с 1912 по 1965 год жил один из первых авиаконструкторов и летчиков Степан Васильевич
Гризодубов 1884 – 1965».
1. Меморіальна дошка С. В. Гризодубову //
Вечірній Харків. – 1984. – 25 серп.
2. Михайлов, В. Мемориальная доска С. В. Гризодубову //
Красное знамя. – 1984. – 28 авг.
Харківський
облвиконком прийняв рішення про увічнення пам’яті С. В. Гризодубова:
буде встановлено меморіальну дошку на будинку, де він жив.
3. Цвиндина, В. Здесь жил наш земляк // Красное знамя. –
1985. – 12 нояб.
Меморіальну
дошку С. В. Гризодубову відкрито на будинку, де він жив (вул. Дзержинського,
54).
4. Мемориальная доска на доме
по ул. Мироносицкой 54-б. Авторы: скульптор Рябцев В. Ф., архитектор
Ланков В. Н. Открыта: 5 ноября 1985 г. : [фотография] //
Решетов, А. К. Степан Васильевич Гризодубов : монография / А. К. Решетов,
Л. Г. Авксентьев, В. Е. Власко. – Харьков, 1998. – С. 422.
Нову дошку на честь С. В. Гризодубова
та В. С. Гризодубової
відкрито 22 серпня 2013 року. Скульптор М. Н. Ятченко.
«В цьому будинку мешкали в 1921 – 65 рр. перший
харківський авіаконструктор, піонер вітчизняної авіації Гризодубов Степан
Васильович, в 1921 – 29 рр. видатна льотчиця, Герой Радянського Союзу,
Герой Соціалістичної праці Гризодубова Валентина Степанівна».
1. Георгиева, Л. Дом-музей Гризодубовых
– наша славная история // Харьковские
известия. – 2013. – 29 авг. – С. 4 : фот.
2.
Зеленина, Е. «Желаю счастья такого, в которого вложен твой труд…» //
Время. – 2013. – 28 авг. – С. 7 : фот.
3.
Решетов, В. Торжества на Мироносицкой // Слово ветерана. – 2013. – 7 сент. :
фот.
22
серпня на фасаді меморіального музею-квартири родини Гризодубових (вулиця
Мироносицька, 54Б) відкрито меморіальну дошку на честь авіаконструктора С. В. Гризодубова
та його дочки – льотчиці В. С. Гризодубової. Автор – скульптор та
меценат М. Н. Ятченко – виготовив дошку за власний рахунок.
З історії харківської авіації та авіабудування: родина
Гризодубових
Гризодубов Степан Васильович (13(25).07.1884 –
11.12.1965) – авіаконструктор. Народився у с. Пархомівка Богодухівського
повіту Харківської губернії. З 1898 р. жив у Харкові. Закінчив Харківське
залізничне училище (1904), відкрив приватну електромеханічну майстерню (1906).
З 1908 р. займався проектуванням аеропланів. Сконструював перший у Росії
бензиновий авіадвигун. Служив у військовій авіації (1915–1916). У 1919–1924 рр.
очолював авіаремонтні майстерні харківського авіапарку, на базі яких згодом був
створений авіаційний завод. З 1924 р. завідував планерною секцією
Харківського аероклубу, був одним із організаторів планеризму в Україні.
Одночасно працював в Українському центральному інституті гігієни праці та
професійних захворювань (очолював розробку й випробування
контрольно-диспетчерської апаратури). Помер у Харкові. Похований на 2-му
міському цвинтарі. На честь С. В. Гризодубова у Харкові названо вулицю,
а у квартирі, де він жив, у 1971 р. відкрито меморіальний музей [2; 6, с. 32–35].
***
Гризодубова Валентина Степанівна (14(27).04.1909 –
28.04.1993) – льотчиця. Народилася у Харкові. Закінчила Харківську школу
пілотів цивільної авіації (1929) та Пензенську школу льотчиків-інструкторів
(1930). Працювала льотчиком-інструктором, пілотом агітаційної ескадрильї ім. М. Горького.
Встановила п’ять світових авіаційних рекордів висоти, швидкості й дальності
польоту (1937). У вересні 1938 р. як командир екіпажу (разом із П. Осипенко
та М. Расковою) здійснила безпосадковий переліт з Москви на Далекий Схід,
встановивши світовий жіночий рекорд дальності польоту. За це першою з жінок і
першою з харків’ян була удостоєна звання Героя Радянського Союзу (2.11.1938).
Начальник Управління міжнародних повітряних ліній СРСР (1939–1941). Учасниця
Великої Вітчизняної війни, командир 101-го транспортного авіаполку (з травня
1942) і 31-го гвардійського авіаполку дальньої дії (з листопада 1944). Здійснила
близько 200 бойових вильотів. Заступник начальника (з 1946) та начальник
(1963–1972) Науково-дослідного льотно-випробувального центру НДІ-17 (Москва),
заступник директора Московського НДІ приладобудування (з 1972). Герой
Соціалістичної Праці (1986), нагороджена багатьма орденами і медалями. Померла
у Москві, похована на Новодівочому цвинтарі. Ім’я В. С. Гризодубової
присвоєно Харківському аероклубу [2; 4, с. 15–19].
***
«Уже в юності Степан Гризодубов був людиною вольовою,
наполегливою. Спільно з товаришами він виготовляв різноманітні деталі для
майбутньої машини, яка мала колись злетіти в небо. У вересні 1909 року його
перший аероплан Г-1 був побудований. Конструктор згадував, що він і друзі від
радості танцювали тоді навколо аероплана-первістка. В Харківському історичному
музеї зберігаються афіші про те, що усі бажаючі можуть за невелику плату
оглянути витвір конструктора Гризодубова… У липні 1911 року ентузіасти почали
випробувати новий аероплан Г-3. Це відбувалося на полі харківського іподрому.
15 липня гризодубовський аероплан здійснив перший політ. Степан Васильович
розповідав, як він хвилювався тоді. Піднявся в кабіну, подав знак, і товариші
запустили мотор. Аероплан стрімко рушив полем і невдовзі відірвався від землі.
Збереглася пам’ятна фотографія – невеличкий літак і перша людина в харківському
небі» [8].
***
Из выступления С. Я. Карнарукова
на митинге при открытии мемориальной доски на доме, где жил С. В. Гризодубов,
5 ноября 1985 г.:
«…Я
знал Степана Васильевича с 1924 г. В то время мы, мальчишки нашего двора,
всегда старались принять участие в его работах – подать инструмент, деталь.
Степан Васильевич принимал нашу помощь, ему было интересно наше участие… Он
катал нас на мотоколяске старинной конструкции, в ней помещались один взрослый
и трое мальчишек. И для нас это было большим счастьем. Степан Васильевич следил
за развитием техники, и все новое, что появлялось, привлекало его внимание.
Когда во второй половине 20-х годов появились первые радиоприемники, он сначала
построил детекторный приемник, а затем собрал ламповый с громкоговорителем. И
вот по вечерам он настраивал приемник на музыкальную программу, ставил
громкоговоритель на окно и все жители дома с удовольствием слушали музыку» [6,
с. 245].
***
«З дитинства Валентина спостерігала, як батько будував
аероплани та планери. Існує навіть легенда, що в трирічному віці вона разом з
батьком вперше піднялася в повітря на батьківському аероплані… По закінченні
середньої школи Валентина вступає до Харківського технологічного інституту.
Паралельно вона почала навчання в Консерваторії. Але мрія про небо не полишала
студентку. Хоча в льотну школу жінці потрапити було дуже непросто, Гризодубова
в 1928 році змогла вступити до щойно відкритої Харківської школи пілотів
цивільної авіації. В першому наборі навчалося троє дівчат. Вчитися було важко:
треба було опанувати теорію польотів, матеріальну частину літака й мотора.
Курсант повинен був уміти виконувати дрібний ремонт, прочищати мотор, чистити
літак після польоту. Закінчивши Харківську школу пілотів, Валентина залишає
технологічний інститут і вступає до Пензенської школи льотчиків-інструкторів» [7,
c. 66].
***
«Во время приезда Гризодубовой в
отпуск с ней познакомился Саша Проскурнин (будущий харьковский архитектор). Об
этой встрече в 1933 году он вспоминал. Однажды осенним вечером он пошел
навестить Степана Васильевича Гризодубова. Спустился по ступенькам, ведущим в
подвал. Что это был за подвал! До сих пор вспоминается милый сердцу запах
тогдашней авиации – запах бензина и авиационного лака – эмалита. Здесь, в
подвале, и находился кабинет изобретателя, одного из первых авиаторов России.
Входя в эту комнату, мальчишки испытывали какой-то священный трепет. Это был в
понимании романтиков кабинет чудес. На стенах висели пропеллеры – их своими
руками сделал Степан Васильевич для своих аэропланов, большие фотографии
которых висели рядом. Был здесь и знаменитый снимок, на котором маленькая
девочка Валя сидит со своим папой-авиатором на крыле, готовясь к полету.
Проскурнин сел в кресло у письменного стола и ждал. Вдруг легкой походкой вошла
ослепительно красивая женщина в белом платье. Валентина! Она поздоровалась с
ним за руку и сказала: "Папа сейчас войдет. Он рассказывал мне о вас –
мальчишках, обожающих авиацию. Следовательно, вы – мои единомышленники!"
Затем она с юмором рассказывала о том, как из простых рабочих и крестьянских
парней воспитывала смелых летчиков…
Через
20 лет после войны Валентина Степановна приезжала в Харьков, чтобы выполнить
свой дочерний долг – похоронить того, с кем она совершила свой первый полет, –
Степана Васильевича. Потом она приезжала еще. Приходила во двор, где прежде
жила, встречалась с соседями. Вспомнила она и Сашу Проскурнина, и ту давнюю встречу.
Потом они переписывались, она добросердечно отвечала на его письма» [5, с. III–IV].
***
«…В послевоенные годы
немало харьковчан приезжало к Валентине Степановне в Москву. Она всех тепло
принимала, а если требовалась помощь, помогала не задумываясь. Приезжала и она
в свой родной город. Последний ее приезд в Харьков – летом 1984 года, когда
отмечалось 100-летие со дня рождения ее отца – С. В. Гризодубова... Она
посетила могилу отца на 2-м городском кладбище, как почетный гость приняла участие
в авиационно-технических соревнованиях молодежи на харьковском ипподроме.
Валентина Степановна сидела за столом у центральной трибуны, под которой в
начале века ее отец держал, как в ангаре, свой самолет. А вот по этой беговой
дорожке он взлетал… Валентина Степановна, обращаясь к авиаторам-любителям, говорила
о том, как ее отец, отказывая себе во всем, даже в приличной обуви, строил
самолеты и сумел кое-что сделать для развития авиации в России» [5, с. 80–81].
***
«Квартире,
где проживал и окончил свой жизненный путь С. В. Гризодубов, в 1970 г.
присвоен статус кабинета истории, а в 1980 г. – статус музея. В 1986 г.
дом объявлен историческим памятником. В 1992 г. в квартире создан
аэрокосмический музей, а в 1999 г. – мемориальный музей-квартира семьи
Гризодубовых. Сейчас в музее работает фотовыставка "Мир глазами
Гризодубова". На протяжении всей жизни у конструктора было любимое
увлечение – фотография, которой он начал заниматься в 20 лет. Тогда еще не было
фотопленки, поэтому негативы делались на стекле. В архиве музея сохранилось
более 300 таких негативов, сделанных С. Гризодубовым.
На выставке представлены 133 самых интересных снимка, созданных с 1907 по 1938 год»
[9].
Джерела
1. Альков, В. Степан Васильович Гризодубов – перший український
авіаконструктор // Харківщина: перші та вперше : 50 розповідей.
– Харків, 2009. – С. 5–7 : фот.
2. Власко, В. Є. Гризодубов Степан Васильович;
Гризодубова Валентина Степанівна // Енциклопедія Сучасної України. –
Київ, 2006. – Т. 6. – С. 452 : фот.
3. Гризодубова Валентина Степановна // Герои
Советского Союза : крат. биогр. словарь. – Москва, 1987. – Т. 1. – С. 374 :
фот.
4. Гризодубовский след в истории авиации : материалы
науч. конф., посвящ. юбилейн. датам семьи Гризодубовых / сост.: В. Е. Власко,
Д. Н. Башук. – Харьков : Майдан, 2010. – 168 с. : фот.
5. Панин, А. С. Власть высоты. – 2-е изд., доп. и
перераб. – Харьков : МТК-книга, 2008. – 112 с. разд паг. ; 8 л. фот.
Про
життя В. С. Гризодубової.
6.
Решетов, А. К. Степан Васильевич Гризодубов : монография / А. К. Решетов,
Л. Г. Авксентьев, В. Е. Власко. – Харьков : Майдан,
1998. – 424 с. : ил.
7. Русанова, Ю. М. Віхи крилатого життя / Ю. М. Русанова,
В. Є. Власко // UNIVERSITATES. Наука и просвещение. – 2006. –
№2. – С. 64–75 : фот.
Про
життя В. С. Гризодубової та необхідність увічнити її пам'ять у
Харкові.
8. Сошенко, О. Життя, віддане авіації // Вечірній Харків.
– 1984. – 24 липня : фот.
До
100-річчя від дня народження С. В. Гризодубова.
9. Шевченко, М. Кулибин, где
твои крылья? // Объектив-но. – 2004. –
15 июля : фот.
Про
фотовиставку «Світ очима Гризодубова» у музеї-квартирі родини Гризодубових.
Комментариев нет:
Отправить комментарий