Дзержинський Ф. Е.



Дошку на честь Ф. Е. Дзержинського відкрито 9 вересня 1977 року за адресою вулиця Дзержинського, 2 (нині Мироносицька вулиця) на будівлі Управління Комітету Державної Безпеки. Скульптор М. Ф. Овсянкін. Матеріал – бронза. Нині дошка відсутня.

«Здесь, в здании Всеукраинской Чрезвычайной комиссии по борьбе с контрреволюцией, в мае – июле 1920 года работал председатель ВЧК Феликс Эдмундович Дзержинский»

1. Гірчак, Я. Навіки в пам’яті народній // Вечірній Харків. – 1977. – 10 верес. : фот.
2. Полум’яному революціонеру : мітинг, присвячений відкриттю у Харкові меморіальної дошки на честь 100-річчя від дня народження Ф. Е. Дзержинського // Соціалістична Харківщина. – 1977. – 11 верес.
3. Рыцарю революции // Красное знамя. – 1977. – 10 сент. : фот.
9 вересня за адресою вулиця Дзержинського, 2 відкрито меморіальну дошку на честь Ф. Е. Дзержинського. Автор бронзового горельєфа – харківський скульптор М. Ф. Овсянкін.
 

З історії громадсько-політичного життя Харкова: Ф. Е. Дзержинський

«Дзержинський Фелікс Едмундович (30.08(11.09).1877 – 20.07.1926) – партійний і державний діяч. Народився у маєтку Дзержиново Віленської губернії (нині Мінської області, Білорусь). Учасник польського і російського революційного руху. Член ЦК РСДРП (з 1906). Неодноразово був заарештований, провів 11 років у тюрмах, на каторзі та в засланні. Учасник Жовтневої революції 1917 р., член Військово-революційного комітету при Петроградській Раді. Голова Всеросійської Надзвичайної комісії (1917 – 1926). Одночасно – нарком внутрішніх справ РСФРР (1919 – 1923), нарком шляхів сполучення (з 1921), голова комісії ВЦВК з поліпшення життя дітей (з 1921), голова Вищої ради народного господарства (з 1924). Нагороджений орденом Червоного Прапора. Помер у Москві, похований біля Кремлівської стіни» [4].
***
«Весной 1920 года партия направила Ф. Э. Дзержинского на Украину со специальным заданием – оказать помощь украинскому народу в борьбе с контрреволюцией и бандитизмом, в укреплении Советской власти на местах. В мае он прибыл в Харьков. Выполняя обязанности начальника тыла Юго-Западного фронта, Дзержинский проводил работу по ликвидации контрреволюционных организаций и кулацких банд. С этой целью были созданы отряды ВЧК, части особого назначения (ЧОН). В мае 1920 года Ф. Э. Дзержинский выступил с приветствием на проходившем в Харькове IV Всеукраинском съезде Советов» [2].
***
«5 травня 1920 р. Ф. Е. Дзержинський прибуває до Харкова… Його працездатність і самовідданість вражали і були прикладом навіть для бувалих людей. М. О. Равич згадує: "Робота в штабі була напруженою і закінчувалася пізно вночі. Тому мене влаштували в санаторій на Римарській вулиці. Там деякий час перебував і Дзержинський. О пів на девяту ранку ми звичайно виходили й пішки йшли до штабу. Машина їхала до штабу. Якщо Дзержинський втомлювався, ми сідали в машину. Це була єдина прогулянка Дзержинського за день. Спав він мало, їв нерегулярно"… Наприкінці липня 1920 р. Дзержинський  виїхав з Харкова до Москви. Але зв’язок з Харковом не припинився… У січні 1921 р. Фелікс Едмундович був призначений головою дитячої комісії ВЦВК, ініціатором створення якої був він сам. В країні було тоді майже 4 млн малолітніх сиріт і 1,5 млн безпритульних дітей. Піклування про них Дзержинський вважав найдієвішим заходом з попередження дитячої злочинності. А найкращим засобом перевиховання – продуктивну працю. Тому в країні почали створювати трудові колонії – комуни. 29 грудня 1927 р. така комуна була відкрита на Харківщині. Їй присвоїли ім’я Ф. Е. Дзержинського, керував нею А. С. Макаренко… Харків’яни з вдячністю згадують також підтримку Дзержинським створення Будинку держпромисловості. Через відсутність коштів воно було загальмоване. В день свого приїзду до Харкова у травні 1926 р. Дзержинський (на посаді голови ВРНГ СРСР) оглянув будівництво, детально ознайомився з планами, проектами. Визнавши організацію робіт взірцевою, а будівництво – необхідним, він обіцяв харків’янам свою підтримку і обіцянку виконав. Було зроблено усе необхідне для закінчення будівництва Держпрому. Харків’яни вирішили назвати його і прилеглий до нього майдан іменем Ф. Е. Дзержинського» [1].

Джерела
1. Бурмака, В. Дзержинський у Харкові / В. Бурмака, Т. Левашова // Ленінська зміна. – 1987. – 17 груд.
2. Дьяченко, Н. Т. Историко-революционные памятники Харьковщины / Н. Т. Дьяченко, Т. М. Борисова, М. В. Уманский. – 3-е изд., испр. и доп. – Харьков : Прапор, 1983. – С. 208–210.
3. Иванов, В. Дзержинский в Харькове / В. Иванов, В. Ярин // Красное знамя. – 1987. – 12 сент.
4. Мовчан, О. М. Дзержинський Фелікс Едмундович // Енциклопедія історії України. – Київ, 2004. – Т. 2. – С. 377 : фот.
5. Тишков, А. В. Дзержинский. – 4-е изд. – Москва : Мол. гвардия, 1985. – 384 с. ; 16 л. фот. – (Жизнь замечательных людей. Сер. биогр. Вып. 7 (541)).
 

Комментариев нет:

Отправить комментарий