Машков Г. Є., Месьянінов В. А., Радченко В. С., Хлєбніков І. М.

            Дошку на честь воїнів-інтернаціоналістів відкрито 15 травня 2018 року на фасаді комунального закладу «Харківський ліцей № 2 Харківської міської ради» за адресою вулиця Харківських Дивізій, 8.

        «Меморіальна дошка на честь випускників школи № 2 учасників бойових дій в Афганістані Машков Геннадій Євгенович, Месьянінов Валерій Анатолійович, Радченко Валерій Семенович, Хлєбніков Ігор Миколайович, нагороджених орденами “Червоного Прапора” та “Червоної Зірки” (посмертно)»

В память о героях // Харьковские известия. ― 2018. ― 17 мая. ― С. 2.

Про відкриття меморіальної дошки на школі № 2.

Харків’яни ― воїни-інтернаціоналісти

Г. Є. Машков, В. А. Месьянінов, В. С. Радченко, І. М. Хлєбніков

Машков Геннадій Євгенович (20.10.1966–10.04.1986) ― воїн-інтернаціоналіст. Народився у Харкові. Закінчив школу № 2. Працював учнем токаря на Харківському заводі ім. Малишева. Служив в армії (з 1984). Учасник війни в Афганістані (з лютого 1985). Загинув у бою. Похований у Харкові на кладовищі № 5. Нагороджений орденом Червоного Прапора (1986, посмертно) [7].

Месьянінов Валерій Анатолійович (17.09.1964–14.11.1983) ― воїн-інтернаціоналіст. Народився у Харкові. Закінчив школу № 2. Працював маляром-штукатуром. Служив в армії (з 1982). Учасник війни в Афганістані (з серпня 1983). Смертельно поранений у бою. Похований у Харкові на кладовищі № 5. Нагороджений орденом Червоної Зірки (1984, посмертно) [8].

Радченко Валерій Семенович (7.07.1956–13.02.1980) ― вертольотчик-авіатехнік, воїн-інтернаціоналіст, старший лейтенант. Народився у сел. Октябрьське (Камчатка). Дитинство та юність провів у Харкові, закінчив школу № 2 і Харківське військове авіаційно-технічне училище. Служив в армії. Учасник війни в Афганістані (з грудня 1979). Загинув у бою. Похований у Харкові на кладовищі № 3. Нагороджений орденом Червоного Прапора (1980, посмертно) [9].

Хлєбников Ігор Миколайович (23.08.1957–4.12.1982) ― льотчик, воїн-інтернаціоналіст, старший лейтенант. Народився у Харкові. Закінчив школу № 2 і Харківське вище військове авіаційне училище льотчиків. Служив в армії. Учасник війни в Афганістані (січень–листопад 1980 та з березня 1981). Загинув у бою. Похований у Харкові на кладовищі № 5. Нагороджений двома орденами Червоної Зірки (1982, 1983, посмертно) [10].

***

«До армії Геннадія Машкова призвали 12 листопада 1984 року. Протягом трьох місяців він перебував у навчальному підрозділі в Таджикистані. Засвоївши ази солдатської науки, був включений до команди, яка згодом поповнила склад десантно-штурмової мотоманевреної групи П’яндзького прикордонного загону, що виконувала завдання на території Афганістану. З лютого 1985 року рядовий Машков разом із бойовими товаришами долав гірські маршрути в районі населеного пункту Імам-Сахіб. Під час бойової операції Геннадій отримав легку контузію, потрапив до госпіталю. Після лікування він мав право дослужити в пункті постійної дислокації частини. Але Машков чинить інакше: пише рапорт про зарахування його до складу десантно-штурмової групи, що діє на території Афганістану.

За час служби Геннадій узяв участь у 23 бойових операціях, рейдах та проводах транспортних колон. Але в його коротеньких листах додому марно шукати якихось свідчень нелегкої долі солдата, котрому не раз доводилося дивитися смерті в обличчя. У квітні 1986 року підрозділи трьох прикордонних загонів проводили бойову операцію в кишлаку Гумай у провінції Бадахшан. Бойова група десантувалася на майданчик, де знаходився опорний пункт душманів. Бійці відразу потрапили під шквальний кулеметний вогонь. Прикордонники прийняли нерівний бій, закидуючи ворогів гранатами і стріляючи майже впритул. Героїчно діяв у бою рядовий Машков. Він відтягнув на себе значні сили душманів, відвівши загрозу від своїх товаришів, але. отримавши смертельне поранення, упав у провалля. Тільки через два дні понівечене тіло героя знайшли в глибокій ущелині» [1].

***

«Закінчуючи десятий клас Валерій Радченко вже оформлював документи до Харківського авіаційно-технічного училища, проходив медичну комісію. Після випускного вечора йому залишилося тільки додати атестат про середню освіту. Вступні екзамени Валерій склав успішно і став курсантом. Через три роки лейтенант Радченко вже готувався у далеку дорогу до місця служби ― авіаційного гарнізону в Закавказзі. З ним їхала і молода дружина. Там, у грузинському місті Цхінвалі у подружжя народилася донька….

1-ша вертолітна ескадрилья 292-го окремого полку, в якій служив бортовий технік Радченко, у грудні 1979 року супроводжувала перші колони наших військ, що входили до Афганістану. Згодом місцем базування підрозділу став Кабульський аеропорт. Екіпажі вертольотів вилітали на прикриття армійських колон, вели розвідку маршрутів і укріплень душманів. Того дня екіпаж вертольоту Мі-24В вилетів на розвідку і не повернувся. У листі командування до батьків Валерія Радченко про обставини його загибелі сказано: «13 лютого 1980 року, виконуючи свій 37-й бойовий виліт, Ваш син не повернувся з бойового завдання: в районі Джелалабада вертоліт був збитий з крупнокаліберного кулемету і впав на землю. Весь екіпаж загинув». Це був перший груз-200 з Афганістану на Харківщину. Із загибелі Валерія Радченка почався скорботний відлік наших земляків, які не повернулися з афганської війни» [3]

***

«У 1974 році Ігор Хлєбников закінчив школу (вчився на четвірки й п’ятірки) і здійснив свою мрію ― вступив до Харківського авіаційного училища ім. С. Грицевця. Закінчив училище з відзнакою, тож міг залишитися на посаді льотчика-інструктора, але наполіг на своєму: тільки в бойовий полк! І відправився лейтенант Хлєбников у далекий Узбекистан. Тут він вдосконалився в майстерності, за короткий строк освоїв швидкісний винищувач-бомбардувальник. На момент відбуття до Афганістану Ігор вже був льотчиком 1-го класу. Проходив службу у складі 136-го окремого авіаційного полку. Здійснив 82 бойових вильоти, наніс чимало ударів по позиціях і базах душманів. Був нагороджений бойовим орденом. Його маршрути пролягали над Гератом і Шиндандом, Фарахом і Кандагаром. 4 грудня 1982 року старший лейтенант Хлєбников у складі ланки літаків Су-17УМ3 виконував складне бойове завдання в провінції Кандагар, біля самого пакистанського кордону. Необхідно було знищити базу зброї, яка пильно охоронялась. Виконавши завдання, літак Хлєбникова вийшов з піке і почав набирати висоту, але був збитий вогнем із крупнокаліберного кулемету. Майже за рік до загибелі Ігор одружився. Донька героя-льотчика виросла без батька» [4].

Джерела

1. Биков М. Рядовий Машков Геннадій Євгенович // Біль пам’яті Слобожанщини / Михайло Биков. ― Харків, 2019. ― С. 448–451 : фот.

2. Биков М. Рядовий Месьянінов Валерій Анатолійович // Біль пам’яті Слобожанщини / Михайло Биков. ― Харків, 2019. ― С. 180–181 : фот.

3. Биков М. Старший лейтенант Радченко Валерій Семенович // Біль пам’яті Слобожанщини / Михайло Биков. ― Харків, 2019. ― С. 24–25 : фот.

4. Биков М. Старший лейтенант Хлєбников Ігор Миколайович // Біль пам’яті Слобожанщини / Михайло Биков. ― Харків, 2019. ― С. 136–137 : фот.

5. Борисов А. Первым погибшим харьковчанином был Валерий Радченко // Время. ― 2000. ― 17 февр.

6. Знаковский, В. Белым аистом растаял в небе // Слобода. ― 1999. ― 16 февр.

Про льотчика І. Хлєбникова, який загинув в Афганістані.

7. Шкварко І. П. Машков Геннадій Євгенович // Біль пам’яті : книга пам’яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані / І. П. Шкварко. ― Харків, 1995. ― С. 260–261 : фот.

8. Шкварко І. П. Месьянінов Валерій Анатолійович // Біль пам’яті : книга пам’яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані / І. П. Шкварко. ― Харків, 1995. ― С. 268–269 : фот.

9. Шкварко І. П. Радченко Валерій Семенович // Біль пам’яті : книга пам’яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані / І. П. Шкварко. ― Харків, 1995. ― С. 350–351 : фот.

10. Шкварко І. П. Хлєбников Ігор Миколайович // Біль пам’яті : книга пам’яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані / І. П. Шкварко. ― Харків, 1995. ― С. 452–453 : фот.