Месьянінов В. А.

            Дошку на честь В. А. Месьянінова відкрито за адресою вулиця Харківських дивізій, 8/1.

«Меморіальну дошку встановлено на честь Мес’янінова Валерія Анатолійовича, який героїчно загинув, виконуючи інтернаціональний обов’язок в Республіці Афганістан (17.09.1964–14.11.1983). Вічна пам’ять загиблим»

                                          Харків’яни ― воїни-інтернаціоналісти

В. А. Месьянінов

    Месьянінов Валерій Анатолійович (17.09.1964–14.11.1983) ― воїн-інтернаціоналіст. Народився у Харкові. Закінчив школу № 2. Працював маляром-штукатуром. Служив в армії (з 1982). Учасник війни в Афганістані (з серпня 1983). Смертельно поранений у бою. Похований у Харкові на кладовищі № 5. Нагороджений орденом Червоної Зірки (1984, посмертно) [1; 2].

***

        «Понад десять років в узголів’ї Валерія Месьянінова стоїть материнська скорбота, і це не алегорія. Його мати, щоб щодня бути біля своєї кровиночки, влаштувалася робітницею в контору кладовища. Доглядає квіти, впорядковує надгробки. Щоденно приходить провідати могилу сина і батько-пенсіонер. Тому і розмова з батьками Валерія відбулася на кладовищі…
Ще підлітком Валерій вважав себе готовим до армійської служби. На ратну службу він пішов 27 жовтня 1982 року. Спочатку був прикордонний гарнізон у Таджикистані. А потім йому визначили «точку» з того боку кордону: Тулукан, провінція Тахор, П’яндзький прикордонний загін. Посада ― кулеметник-оператор бойової машини. Рядовий Месьянінов неодноразово брав участь у бойових операціях» [2].

***

        «14 листопада 1983 року мотоманеврена група вийшла на прочісування кишлаку в провінції Тахор. Коли йшли, потрапили під невеликий обстріл. Кишлак виявився порожнім, але, за даними розвідки, душмани підлаштували засідку на виїзді, тому назад група поверталася іншою дорогою ― руслом річки. Але біля кишлаку Кульбарс потрапила під сильний обстріл. Солдати прийняли бій. Кулеметник Месьянінов відстрілювався разом з товаришами, але ворожа куля влучила йому в живіт і зачепила хребет. Поки чекали борт для евакуації, Валерій лежав у гарячці і кричав від сильного болю. Навіть знеболювальне не допомагало, він не відчував ніг. Валерія евакуювали з поля бою, але до шпиталю не довезли: він помер на борту гвинтокрила» [1].

Джерела

1. Биков М. Рядовий Месьянінов Валерій Анатолійович // Біль пам’яті Слобожанщини / Михайло Биков. ― Харків, 2019. ― С. 180–181 : фот.
2. Шкварко І. П. Месьянінов Валерій Анатолійович // Біль пам’яті : книга пам’яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані / І. П. Шкварко. ― Харків, 1995. ― С. 268–269 : фот.