Дошку на честь В. В. Сізікова відкрито 23 жовтня 2008 року за
адресою вулиця Культури, 20. Скульптор О. Рідний.
«В цьому будинку з
1958 р. по 2005 р. працював та жив видатний художник, педагог та
громадський діяч, народний художник України, заслужений діяч мистецтв України,
професор Сізіков Валентин Васильович».
Романовський, В. Вірність мистецьким традиціям // Слобідський край. - 2008. - 28 жовт. - С. 3.
Про відкриття меморіальної дошки на честь художника В. В. Сізікова.
Романовський, В. Вірність мистецьким традиціям // Слобідський край. - 2008. - 28 жовт. - С. 3.
Про відкриття меморіальної дошки на честь художника В. В. Сізікова.
З історії харківської художньої школи: В. В. Сізіков
Сизиков
Валентин Васильович (23.07.1918–4.11.2005) – художник, педагог. Народився у с. Шуригіно
(нині Алтайський край, Російська Федерація). Закінчив Харківський художній
інститут (1949), викладав у ньому (1949–2005, з 2001 – академія дизайну та
мистецтв), професор (з 1976). Працював у галузі станкового та монументального
живопису, графіки. Голова правління Харківського обласного відділення (1953–1987)
та член президії (1956–1987) Спілки художників УРСР. Заслужений діяч мистецтв
УРСР (1960), народний художник УРСР (1974). Помер у Харкові, похований на другому
міському цвинтарі [1, 6].
**
«Сизиков
прославился портретами своих современников. Все его образы позитивны,
оптимистичны, выразительны, исполнены жизненной силы и, благодаря точным
физиономическим характеристикам, несут черты психологизма. Но с годами главной
темой художника становится пейзаж – земля, исполненная вечно изменчивой, но
неизбывной красоты. Поездки в Хатки – "вотчину" харьковских
художников, в Седнев, в Крым давали ему бесконечный простор для творческого
подъема. Он неутомимо ищет пейзажные мотивы, отвечающие его запросам
выразительностью форм, колористическим звучанием, настроением. И он увлеченно
пишет – свободно, широкой кистью – бесконечное множество живописных этюдов. И в
них предстает перед нами практически никому не известный Сизиков – поэтичный и
восхищенный» [1, с. 3–5].
***
«В 34 года
Сизикова избрали председателем правления Харьковской организации Союза
художников Украины, ютившейся в одном из служебных кабинетов Художественного
музея. Мастерских, да и жилья у большинства художников не было. И вот
проявились прекрасные организаторские способности, деловая хватка,
целеустремленность молодого председателя. Уже через пять лет на улице Культуры
был выстроен новый особняк – первый в Украине Дом художника (1958),
одновременно было построено и здание Художественно-производственного комбината
на улице Гражданской, потом – творческие мастерские (1964), жилой 40-квартирный
дом для художников (1961). Сизиков говорил: "Человек
– это не то, что он сам о себе думает, и не то, что думают о нем другие, а те
дела, что остаются после него".
Он принимал активное участие в общественной жизни Харькова, входил в правление
общества "Знание" и общества охраны
памятников» [7].
Джерела
1.
Валентин
Васильевич Сизиков: живопись, графика / вступ. ст. В. Мызгиной. – Харьков :
[б. и.], 2007. – 22 с. : ил.
2.
Дьяченко, В. Валентин Сизиков – художник и педагог // Время. – 2000. – 5 янв.
3.
Дьяченко, В. Портрет – его «конек», пейзаж – любимый жанр // Время. –
1998. – 28 июля : фот.
До 80-річчя з дня народження.
4.
Мызгина, В. В. Эпоха в истории ХО НСХУ // Харківщина мистецька :
історія, традиції, сучасність : до 70-річчя Харків. орг. Нац. спілки
художників України / уклад. О. Й. Денисенко. – Харків, 2008. –
С. 94–98.
5.
Онищенко, О. Художник. Педагог. Организатор // Харків’яни. – 2003. – 19–25 черв.
6.
Сизиков Валентин Васильович // Мистецтво України : біогр.
довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – Київ, 1997. – С. 537.
7.
Фисан, Г. Живописцы, окуните ваши кисти… // Слобода. – 1998. – 28 июля.
До 80-річчя з дня народження.
Комментариев нет:
Отправить комментарий