Сізіков В. В.

Дошку на честь В. В. Сізікова відкрито 23 жовтня 2008 року за адресою вулиця Культури, 20. Скульптор О. Рідний.

«В цьому будинку з 1958 р. по 2005 р. працював та жив видатний художник, педагог та громадський діяч, народний художник України, заслужений діяч мистецтв України, професор Сізіков Валентин Васильович». 

Романовський, В. Вірність мистецьким традиціям // Слобідський край. - 2008. - 28 жовт. - С. 3.
Про відкриття меморіальної дошки на честь художника В. В. Сізікова.

З історії харківської художньої школи: В. В. Сізіков

Сизиков Валентин Васильович (23.07.1918–4.11.2005) – художник, педагог. Народився у с. Шуригіно (нині Алтайський край, Російська Федерація). Закінчив Харківський художній інститут (1949), викладав у ньому (1949–2005, з 2001 – академія дизайну та мистецтв), професор (з 1976). Працював у галузі станкового та монументального живопису, графіки. Голова правління Харківського обласного відділення (1953–1987) та член президії (1956–1987) Спілки художників УРСР. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), народний художник УРСР (1974). Помер у Харкові, похований на другому міському цвинтарі [1, 6].

**

«Сизиков прославился портретами своих современников. Все его образы позитивны, оптимистичны, выразительны, исполнены жизненной силы и, благодаря точным физиономическим характеристикам, несут черты психологизма. Но с годами главной темой художника становится пейзаж – земля, исполненная вечно изменчивой, но неизбывной красоты. Поездки в Хатки – "вотчину" харьковских художников, в Седнев, в Крым давали ему бесконечный простор для творческого подъема. Он неутомимо ищет пейзажные мотивы, отвечающие его запросам выразительностью форм, колористическим звучанием, настроением. И он увлеченно пишет – свободно, широкой кистью – бесконечное множество живописных этюдов. И в них предстает перед нами практически никому не известный Сизиков – поэтичный и восхищенный» [1, с. 3–5].

***

«В 34 года Сизикова избрали председателем правления Харьковской организации Союза художников Украины, ютившейся в одном из служебных кабинетов Художественного музея. Мастерских, да и жилья у большинства художников не было. И вот проявились прекрасные организаторские способности, деловая хватка, целеустремленность молодого председателя. Уже через пять лет на улице Культуры был выстроен новый особняк – первый в Украине Дом художника (1958), одновременно было построено и здание Художественно-производственного комбината на улице Гражданской, потом – творческие мастерские (1964), жилой 40-квартирный дом для художников (1961). Сизиков говорил: "Человек – это не то, что он сам о себе думает, и не то, что думают о нем другие, а те дела, что остаются после него". Он принимал активное участие в общественной жизни Харькова, входил в правление общества "Знание" и общества охраны памятников» [7].

Джерела

1. Валентин Васильевич Сизиков: живопись, графика / вступ. ст. В. Мызгиной. – Харьков : [б. и.], 2007. – 22 с. : ил.

2. Дьяченко, В. Валентин Сизиков – художник и педагог // Время. – 2000. – 5 янв.

3. Дьяченко, В. Портрет – его «конек», пейзаж – любимый жанр // Время. – 1998. – 28 июля : фот.

До 80-річчя з дня народження.

4. Мызгина, В. В. Эпоха в истории ХО НСХУ // Харківщина мистецька : історія, традиції, сучасність : до 70-річчя Харків. орг. Нац. спілки художників України / уклад. О. Й. Денисенко. – Харків, 2008. – С. 94–98.

5. Онищенко, О. Художник. Педагог. Организатор // Харків’яни. – 2003. – 19–25 черв.

6. Сизиков Валентин Васильович // Мистецтво України : біогр. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – Київ, 1997. – С. 537.

7. Фисан, Г. Живописцы, окуните ваши кисти… // Слобода. – 1998. – 28 июля.

До 80-річчя з дня народження.