Айзенберг Я. Е.



Дошка на честь Я. Е. Айзенберга встановлена 17 вересня 2009 року за адресою проспект Правди, 5 (зараз проспект Незалежності).

«В цьому будинку в 1989–2002 рр. мешкав видатний вчений у галузі систем управління ракетно-космічних комплексів, генеральний конструктор, лауреат Державних премій, Заслужений діяч науки і техніки України доктор технічних наук, професор Айзенберг Яків Єйнович».

Генкин, А. Яков Айзенберг вернулся в свой дом // Время. – 2009. – 19 сент. – С. 3.
Про відкриття 17 вересня 2009 року меморіальної дошки на будівлі, де мешкав Я. Е. Айзенберг.

З історії ракетобудування України: Я. Е. Айзенберг


Айзенберг Яків Ейнович (13.06.1934, Харків – 03.07.2004, Ізраїль) – конструктор ракетної і космічної техніки. Доктор технічних наук (1970), професор (1974). Заслужений діяч науки і техніки України (1991). Закінчив Харківський політехнічний інститут. З 1956 року працював у ракетно-космічній галузі в СКБ підприємства, що згодом стало називатися "Комунар", а потім був переведений до одного зі спеціалізованих конструкторських бюро, з якого і народився славетний "Хартрон". Пройшов шлях від інженера до Генерального конструктора систем управління, Голови правління відкритого акціонерного товариства (ВАТ) "Хартрон". Водночас Я. Айзенберг – професор кафедри систем керування літальними апаратами Національного аерокосмічного університету "Харківський авіаційний інститут". Фахівець з теорії керування рухом, з системи стабілізації, навігації, керування дальністю і точністю польоту, орієнтації космічних апаратів. Займався проектуванням, розробленням та створенням систем керування міжконтинентальних балістичних ракет, створенням ракет-носіїв космічних апаратів [1; 5].
***
«В эту квартиру он переехал в годы "перестройки", когда уже не был столь жестким режим секретности, окружавший руководителей подразделений "оборонки" огромной страны. К тому времени уже остался в прошлом расцвет предприятия, которому Яков Айзенберг придумал название "Хартрон". Соседи видели этого невысокого скромного человека выносящим мусорное ведро, возвращающимся после продолжительного – как правило, 12-часового – рабочего дня домой с пакетом продуктов. Старый скрипучий лифт поднимал его на седьмой этаж. За обычной дверью была обычная квартира со старым бакинским кондиционером на кухне и еще более старой мебелью. Зато с неплохой библиотекой. Несмотря на закрытый в течение десятков лет характер его работ, Якова Ейновича знали тысячи людей в нашей стране и сотни – за рубежом. При этом он и своим сослуживцам напоминал, и сам следовал совету: "Не относись к себе серьезно"» [2, с. 3].
***
«Автор 75 винаходів, величезної кількості публікацій у спеціальних виданнях, він завжди був і залишається дуже скромною людиною, байдужою до зовнішніх ознак визнання. Коли журналісти зацікавились якось отриманими ним високими державними нагородами, то він, ніяковіючи, відповів, що одержав їх "за різні ракети". Виявленням глибокої поваги до Якова Єйновича з боку колег було свого часу обрання його головою харківського регіонального осередку Спілки вчених. Пригадують таку промовисту деталь. Автор системи протиракетної оборони США Лоуел Вуд розпочав напис на подарунку українському вченому зі слів "Якову Айзенбергові, з професійною повагою…"» [5, с 133].
***
Із книги Я. Айзенберга ″Ракеты. Жизнь. Судьба″:
«Меня воспитала мама, и всем, что есть хорошего во мне, я обязан ей, в том числе любовью к науке…
<…> Неким промежуточным итогом моей работы и жизни я считаю 1964 год, когда мне исполнилось 30 лет. Самое главное – у меня родилось двое детей: в 1958 г. – сын Евгений (имя в честь моей покойной бабушки) и дочь Татьяна в 1964 г. (имя уже в соответствии с любовью моей жены к Пушкину). Мы впервые стали жить в изолированной трехкомнатной квартире, называемой в Союзе – "хрущеба", в поселке нашего предприятия, это уже самая окраина города. Я защитил диссертацию и стал кандидатом технических наук, у меня прекрасная семья  и убогая, но изолированная квартира. Если учесть, что речь идет о еврейском мальчике, выросшем без отца, в обстановке разгула советского государственного антисемитизма, к тому же не имевшем никаких заступников и покровителей, который всему был обязан только собственной работе, мои результаты, я считаю, следует признать удовлетворительными…» [4, с. 3].
Джерела
1. Айзенберг Яків Ейнович // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2001. – Т. 1. – С. 232–233.
2. Генкин, А. Яков Айзенберг вернулся в свой дом // Время. – 2009. – 19 сент. – С. 3.
3. Генкин, Я. Яков Айзенберг не мыслил свою жизнь без ракет // Время. – 2009. – 12 июня. – С. 3
4. Генкин, Я. Яков Айзенберг : "Ракеты. Жизнь. Судьба": [отрывки из книги Я. Айзенберга] // Время. – 2004. – 10 авг. – С. 3.
5. Джерелянський, П. Головний теоретик // Губернія. – 2004. – № 7/8. – С. 132–134.
 

Комментариев нет:

Отправить комментарий