Гуданов Є. О.

Меморіальна дошка на честь Є. О. Гуданова встановлена у серпні 1966 року за адресою вулиця Гуданова,1.

 

«Ця вулиця названа ім'ям Героя Радянського Союзу лейтенанта Гуданова Є. О. відважного розвідника, що відзначився при форсуванні рік Буга та Дністра. Загинув у нерівному бою з фашистськими загарбниками 25 березня 1944 року».

Савельєв, С. Пам'ять героїв – безсмертна! // Ленінська зміна. – 1966. – 26 серп. – С. 2

Про відкриття меморіальної дошки на будівлі, де мешкав Є. О. Гуданов (вулиця Гуданова, 1).

Харків’яни – Герої Радянського Союзу: Є. О. Гуданов

«Гуданов Евгений Алексеевич – командир взвода разведки 857-го стрелкового полка (294-я стрелковая дивизия, 52-я армия, 2-й Украинский фронт), лейтенант.

Родился 7 ноября 1921 года в Харькове в семье рабочего. Русский. Окончив 7 классов харьковской школы №1, работал на автотрактороремонтном заводе в Харькове.

В Красной Армии с августа 1941 года. Окончил Белоцерковское военное пехотное училище, дислоцированное в городе Томск, в 1942 году. На фронте в Великую Отечественную войну с сентября 1942 года. Будучи командиром взвода разведки 857-го стрелкового полка 294-й стрелковой дивизии 54-й армии Волховского фронта участвовал в оборонительных боях северо-восточнее города Любань (Тосненский район Ленинградской области). После доукомплектования дивизия в августе 1943 года вошла в состав 52-й армии и направлена на Воронежский фронт в район Ахтырки (Сумская область). Е. А. Гуданов участвовал в освобождении городов Миргород, Хорол (оба – Полтавская область), Черкассы, боях на плацдарме в районе села Крещатик (Черкасский район Черкасской области) на правом берегу Днепра, уничтожении корсунь-шевченковской группировки противника. Особо отличился в ходе Уманско-Ботошанской операции» [2].

***

«У ніч з 20 на 21 березня 1944 р. розвідгрупа з 6 чоловік на чолі з лейтенантом Є. Гудановим, пройшла оборонну систему противника, з успіхом минаючи охорону залізничної лінії, увійшла в село. Але розвідці не вдалось виконати завдання та залишитись непомітними, у однієї з хат вони зустріли вартового, почалася стрілянина. Під загрозою виявилося виконання бойового завдання. Група швидко прийняла рішення розосередитися, вести стрілянину з автоматів, метати гранати, сіяти паніку і робити вигляд, що це авангардні частини 857-го полку прорвали оборону.

У створений розвідниками паніці, рядовий К. Ф. Чекаль взяв у полон хорошого ″язика″ та важливі документи. Групі потрібно було швидко відійти і повернутись. На зворотному шляху, виходячи з села, розвідники потрапили в засідку. Знову почалася перестрілка, але так як в групі боєприпаси були на межі, було вирішено прорватися з боєм через невеликий заслін противника. Бійцям і цей маневр вдався, однак за ними почалася погоня. Наближаючись до залізничної лінії, Євген Гуданов зрозумів, без боєприпасів йому не втекти від переслідувачів і не прорватися назад через оборону ворога до табору.

У цій обстановці рядовий К. Ф. Чекаль вирішив залишитися для прикриття групи.

<…> Група стала швидко відходити, слідом були чутні чергові постріли автомата К. Чекаля, вибухи гранат. Дійшовши до залізничного полотна, рядовий А. Кондибко просить дозволу у свого командира залишитися в допомогу К. Чекалю та залишається. Вранці 21 березня 1944 р. К. Чекаль і А. Кондибко не повернулися з бойового завдання. Після того, як у них закінчилися набої і були витрачені всі гранати, вони зі штиковими ножами в руках почали рукопашний бій та загинули.» [3, с. 60–61].

***

«Є. Гуданов мав свій ″почерк″ ведення розвідки і бою. Найчастіше його розвідники діяли малими силами. Раптовість, рішучість і сміливість приносили успіх» [5, с. 2].

***

«У сім’ї Гуданових зберігаються листи, надіслані сином з фронту. Ці листи писалися у траншеї або на короткому привалі, на нарах у теплушках або в солдатській землянці. З штемпелем польової пошти вони йшли з передової у тил, в глиб країни. Скупі рядки фронтових листів Євгена Гуданова говорили про ненависть до ворога, про відданість Батьківщині, про синівську любов до матері. У них були теплі слова спогадів про друзів з 1-ї середньої школи міста Харкова, в якій Євген закінчив 7 класів, про товаришів по цеху з автотрактороремонтного заводу, звідки у липні 1941 року він пішов на фронт. Такими були і два листи, що надійшли в будинок № 7 по вулиці Ольминського 24 березня 1944 року. Вони були адресовані матері та молодшому братові Ігорю. Це були останні листи Євгена. Через день після того, як його фронтова вісточка прийшла у рідний Харків, Євген Гуданов загинув смертю хоробрих у жорстокому бою» [4, с 118].

***

Із листа Євгена Гуданова молодшому брату

«Як тільки війна закінчиться, я приїду… Які б труднощі не зустрічались, будь завжди твердим і не відступай перед ними. Завжди шукай шлях до перемоги, і ти будеш переможцем» [5, с. 2].

Джерела

1. Гуданов Евгений Алексеевич // Герои Советского Союза : крат. биогр. слов. – Москва : Воениздат, 1987. – Т. 1: Абаев-Любичев. – С. 386–387.

2. Гуданов Евгений Алексеевич Герой Советского Союза [Электронный ресурс] / биогр. предоставлена В. В. Примаченко // Герои страны. – Режим доступа: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=13845, свободный (дата обращения 30.03.2016)

3. Ліпейко, В. Ф. Євген Олексійович Гуданов: хроніка подвигу // Збірник наукових праць. Сер. Історія та географія / Харків. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. – Харків, 2015. – Вип. 52. – С. 58–63.

4. Полковий розвідник. Гуданов Євген Олексійович // Подвиги в ім’я Вітчизни / [авт. кол.: Р. І. Мільнер (кер. авт. кол.) та ін.]. – Харків : Прапор, 1971. – С.118-119.

5. Троян, А. Імені Євгена Гуданова : нарис// Вечірній Харків. – 1975. – 6 берез. – С. 2.