Дошка, яка присвячена штабу народного
ополчення, встановлена за адресою
Конституції площа, 7 на фасаді Харківської міської ради.
«В цьому будинку у 1941 р. містився штаб народного ополчення трудящих
харків'ян».
Історія Харкова в роки Другої світової війни:
народне ополчення у захисті Харкова влітку 1941 р.
«Народное
ополчение в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 – народные добровольные
вооруженные формирования лиц, не подлежащих первоочередному призыву по
мобилизации; созданы во время Великой Отечественной войны для помощи
действующей армии и участии в охране тыла; одна из форм патриотического
движения советского народа. Под руководством местных партийных организаций в
прифронтовых городах формировались рабочие отряды самообороны <…>. К
концу июля 1941 в прифронтовой полосе было организовано 1755 истребительных
батальонов. <…> Всего по стране вступили в ополчения свыше 4 миллионов
человек. <…> На Украине, главным образом в ее центральных и восточных
областях, формировались два ополченских корпуса (в Харькове и Днепропетровской
области) и 8 дивизий народного ополчения. <…> Значительный контингент
народного ополчения участвовал в обороне городов-героев Киева, Одессы, а также
Харькова, Донбасса» [3, с. 159].
***
«14 июля. На
заседании бюро Харьковского горкома КП(б)У принято решение о формировании
народного ополчения на предприятиях, в учреждениях, учебных заведениях города.
Было утверждено временное положение о народном ополчении, разработанное военным
отделом горкома партии. Утверждены командный и политический состав Харьковского
корпуса народного ополчения.
Первая
половина июля. В ряды народного
ополчения в Харькове и прилегающих населенных пунктах вступили 85 тыс. бойцов,
всего по Харьковской области свыше 100 тыс. человек. Из них был сформирован
корпус народного ополчения (командир – председатель исполкома Харьковского
горсовета А. И. Селиванов, комиссар – первый секретарь Харьковского обкома и
горкома КП(б)У А. А. Епишев)» [4, с. 21–22].
***
«Тисячі комуністів і безпартійних
робітників, службовців, учених прагнули стати ополченцями. “Вітчизна в
небезпеці! Прошу прийняти мене в ряди народного ополчення. Буду громити гітлерівців
до повного їх знищення”, – писав у своїй заяві робітник заводу ім. Комінтерна
т. Макаров. <…> За рішенням міськкому партії
корпус народного ополчення було оформлено організаційно. Його командиром став
голова міськради О. І. Селіванов, комісаром – перший секретар обкому партії О.
О. Єпішев, начальником штабу – завідуючий військовою кафедрою Харківського
авіаційного інституту М. Е. Писаревський. У відповідності з організаційною
структурою частин Червоної Армії формувались роти, батальйони, полки, дивізії. <…>
З метою швидкого озброєння народного ополчення бюро Харківського обкому КП(б)У
схвалило рішення про налагодження ремонту й реставрацію зброї учбово-стрілецьких
приладів та спорядження, який вже у вересні мав поставити 3 тис. гвинтівок і
1200 пістолетів. <…> У зв’язку з загрозою окупації міста фашистами значна
частина його населення евакуювалася до східних районів країни, що спричинилося
до зменшення чисельності народних ополченців, а отже – до ліквідації окремих
підрозділів. Так, на 22 серпня 1941 р. в Харківському корпусі налічувалося не
більше 40 тис. бійців. 19 серпня його командування звернулося до Військової
Ради Харківського військового округу з пропозицією використати ополченські
частини безпосередньо для ведення бойових операцій. <…> На світанку 23 жовтня ополченці
вступили у перший бій з загарбниками. Після короткої сутички фашистські
мотоциклісти відступили й почалася танкова атака, яку також було відбито
(знищено чотири ворожі машини). Героїчно бились ополченці, що розташувалися на
Університетській гірці. Вони позбавили фашистів можливості переправитися через
р. Лопань, відбивши кілька піхотних і танкових атак. <…> Добре орієнтуючись
у місті, бійці з’являлись там, де ворог їх зовсім не чекав. Ополченці виявили
виключний героїзм. Так, командир роти А. С. Швецов помітив, що батальйону
загрожує оточення. Він з групою бійців пробрався у тил ворожих підрозділів і
примусив їх відступити. <…> До 27 жовтня 1941 р. разом з частинами
Червоної Армії полк вів оборонні бої, а потім за вказівкою штабу
Південно-Західного фронту і Харківського обкому КП(б)У був розформований.
Частина ополченців увійшла до складу 15 партизанських загонів і до студентського
комуністичного батальйону, який згодом узяв участь в обороні <…> Москви» [1].
Джерела
1. Онищенко,
В. К. Харківські ополченці (1941 р.) / В. К. Онищенко, М. І. Старовойт
// Український історичний журнал. – 1969. – № 2. – С. 109–111.
2. Старовойт,
Н. И. Ополченцы встречают врага // Красное
знамя. – 1990. – 9 мая.
Участь народного
ополчення у захисті Харкова влітку 1941 р.
3. Украинская Советская энциклопедия. В 12 т. /
редкол.: Антонов О. К., Бабий Б. М., Бабичев Ф. С. и др. – Киев, 1978. –
Т. 7 : Молекула – остит. – 1982. – 567 с.
4. Харьковщина в годы Великой Отечественной войны :
хроника событий / Ун‑т внутр. дел ; [сост.: Б. П. Зайцев и др.]. – Харьков,
1995. – 104 с.
