Дошку на честь Ю. М. Фоміна
встановлено 11 грудня 2009 року за адресою вулиця Скрипника, 4 . Художник О. І. Капшук, архітектор П. Г.
Чечельницький.
«В этом здании
в 1938 – 1940 годах жил заместитель командира 23-й Харьковской стрелковой
дивизии, легендарный герой обороны Брестской крепости в 1941 году, полковой
комиссар Фомин Ефим Моисеевич».
Фомин, Ю. Комиссар
Фомин вернулся в Харьков // Харьковские известия. – 2010. – 28 янв. – С. 14 :
портр.
Про життя та діяльність Ю. М. Фоміна, та встановлення меморіальної дошки
в його честь на фасаді будинку (вул. Скрипника,
4), де він жив у 1938 – 1940
рр.
З історії військової справи Харкова: полковий комісар Ю. М.
Фомін
«23-я дивизия
<…> проходила переформирование на Харьковщине, поэтому получила название
Харьковской. В годы мирного строительства ее бойцы и командиры принимали непосредственное
участие в создании так необходимого стране Харьковского тракторного завода. За
особые заслуги в укреплении боевой готовности и активную помощь в сооружении
первенца пятилетки, тракторного гиганта, дивизия, первой в Красной армии, в
1935 году была награждена высшей советской наградой – орденом Ленина.
<…> В апреле
1941 года комиссар Фомин был переведен на границу с Германией, где служил в
Брестской крепости. <…> На
рассвете 22 июня 1941 года, когда фашистская Германия вероломно напала на нашу
страну, комиссар Фомин поднял солдат на борьбу с захватчиками.
Вначале
комиссар организовал оборону в районе Холмских ворот крепости, где располагался
его полк. <…> Комиссар
приложил немало усилий для объединения разрозненных групп защитников крепости. <…> В
дальнейшем Е. Фомин вместе с капитаном И. Зубачевым руководил
многодневными боями с гитлеровцами. Силы были явно неравными, потому
обороняться приходилось в крайне тяжелых условиях. <…> Комиссар
Фомин вдохновлял бойцов, укреплял их веру в победу, показывая личный пример
мужества и стойкости. Недаром защитники крепости называли его “душой обороны”.
В первых числах июля гитлеровцам удалось захватить раненого комиссара. Они
расстреляли его возле Холмских ворот крепости» [2].
***
«Про Юхим Фоміна розповідається в нарисі про історію Брестської фортеці:
«Йому було всього тридцять два роки, і він ще багато чого чекав від життя. У нього була дорога його серцю сім'я, син, якого він дуже любив, і тривога за долю близьких завжди невідступно жила в його пам'яті поруч з усіма турботами, бідами і небезпеками, що тяжко лягли на його плечі з першого дня оборони фортеці.
Незабаром після того як почався обстріл, Фомін разом з Матевосяном збіг сходами в підвал під штабом полку, де до цього часу вже зібралося сотні півтори бійців з штабних і господарських підрозділів. Він ледве встиг вискочити з кабінету, куди потрапив запальний снаряд, і прийшов вниз напівроздягненим, як застала його в ліжку війна, несучи під пахвою свій мундир. Тут, в підвалі, було багато таких же напівроздягнених людей, і прихід Фоміна залишився непоміченим. Він був так само блідий, як інші, і так само боязко прислухався до гуркоту близьких вибухів, що трясли підвал. Він був явно розгублений, як і всі, і стиха розпитував Матевосяна, чи не думає він, що це рвуться склади боєприпасів, підпалені діверсантамі.Он як би боявся вимовити останнє фатальне слово - «війна».
«Йому було всього тридцять два роки, і він ще багато чого чекав від життя. У нього була дорога його серцю сім'я, син, якого він дуже любив, і тривога за долю близьких завжди невідступно жила в його пам'яті поруч з усіма турботами, бідами і небезпеками, що тяжко лягли на його плечі з першого дня оборони фортеці.
Незабаром після того як почався обстріл, Фомін разом з Матевосяном збіг сходами в підвал під штабом полку, де до цього часу вже зібралося сотні півтори бійців з штабних і господарських підрозділів. Він ледве встиг вискочити з кабінету, куди потрапив запальний снаряд, і прийшов вниз напівроздягненим, як застала його в ліжку війна, несучи під пахвою свій мундир. Тут, в підвалі, було багато таких же напівроздягнених людей, і прихід Фоміна залишився непоміченим. Він був так само блідий, як інші, і так само боязко прислухався до гуркоту близьких вибухів, що трясли підвал. Він був явно розгублений, як і всі, і стиха розпитував Матевосяна, чи не думає він, що це рвуться склади боєприпасів, підпалені діверсантамі.Он як би боявся вимовити останнє фатальне слово - «війна».
Потім він одягнувся. І як тільки на ньому виявилася комісарська
гімнастерка з чотирма шпалами на петлицях і він звичним рухом затягнув
пасок все дізналися його. Якийсь рух пройшло по підвалу, і десятки пар
очей разом звернулися до нього. Він прочитав в цих очах німе запитання,
гаряче бажання коритися і нестримне прагнення до дії. Люди бачили в
ньому представника партії, комісара, командира, вони вірили, що тільки
він зараз знає, що треба робити» [1].
Джерела
1. Комісар Юхим Фомин [Електронний ресурс] / hodor // Файний блог. – Електрон. дані. – 2016. – URL: https://ua.waykun.com/articles/komisar-juhim-fomin-hodor.php, вільний (дата звернення:20.01.2021). – Назва з екрана.
2. Фомин, Ю. Комиссар
Фомин вернулся в Харьков // Харьковские известия. – 2010. – 28 янв. – С. 14 :
портр.
Комментариев нет:
Отправить комментарий