Волков Д. В.

                 Меморіальна дошка на честь Д. В. Волкова встановлена у 1998 році за адресою проспект Академіка Курчатова, 11 (скульптор О. М. Рідний).

«В цьому будинку з 1960 по 1996 р. мешкав видатний український вчений, фізик-теоретик, академік НАН України Волков Дмитро Васильович»

Инопина Н. Рыцарь науки // Слово ветерана. ― 1998. ― 25 нояб. ― С. 3.

Про встановлення меморіальної дошки на будинку, де жив Д. В. Волков.

З історії наукового життя Харкова

Д. В. Волков

Волков Дмитро Васильович (03.07.1925–05.01.1996) ― вчений-фізик, заснувник наукової школи з теорії елементарних частинок. Доктор фізико-математичних наук (1968), професор (1977), академік НАН України (1988), заслужений діяч наук УРСР (1982). Лауреат міжнародної премії ім. В. Тіррінґа (1997). Учасник Другої світової війни.

Навчався у Ленінградському (1947–1951) та Харківському (1951–1952) університетах. Від 1956 р. працював у Харківському фізико-технічному інституті [нині Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут» НАН України. ― Уклад.]: старший науковий співробітник, 1967–1996 ― начальник лабораторії теоретико-групових методів у теорії елементарних частинок і квантового поля.

Працював 1958, 1961–1962, 1965, 1976–1977 у Європейському центрі ядерних досліджень (Женева), у 1963 ― в Інституті теоретичної фізики ім. Н. Бора (Копенгаґен) [5].

***

Ольга Іванівна Казакова (мати Дмитра Васильовича) була великою прихильницею Льва Толстого, тому своїх дітей назвала іменами його героїв ― Левоньки та Миті.

Батьки дбали про виховання синів. Мати долучала до музики, батько, Василь Миколайович, намагався загартувати фізично, займався з ними спортом та всіляко заохочував прагнення хлопчиків до знань. Вдома випускалася сімейна газета. Атмосфера в родині багато в чому визначила подальші життєві орієнтири Дмитра Васильовича, його моральні якості.

У Льва рано проявився поетичний хист, Дмитра ж більше приваблювала математика. У 1941 році він закінчив 8-й клас середньої школи, а 1943-го Д. В. Волков був призваний до лав Червоної Армії. Брав участь у боях як зв’язківець, радист, артилерійський розвідник на Карельському фронті, у 1945 році його перевели на 1-й Далекосхідний, де він брав участь у бойових діях проти японських мілітаристів. 1946 року після демобілізації повернувся до Ленінграда з твердим бажанням вчитися. Склав екстерном іспити за 9-й та 10-й класи [1, с. 3, 4].

***

Зі спогадів Д. В. Волкова:

«У Ленінграді я закінчив 4-й курс, а на 5 курсі вже навчався в Харківському університеті. Викладання тут велося на високому рівні. Лекції читали видатні лектори та популяризатори науки, такі як, наприклад, Олександр Ілліч Ахієзер. Особливе враження справили лекції Липи Натановича Розенцвейга. Це була людина блискучої дотепності, більше того, він був у курсі всіх найостанніших подій, які відбувалися у фізиці. А в цей час фізика переживала цікавий підйом у зв’язку з тим, що виявляли нові елементарні частинки, фактично фізика елементарних частинок переживала період свого народження. Це був дуже цікавий період. Липа Натанович був захоплений цим новим напрямом у фізиці, він приходив на лекцію і замість того, щоб читати матеріал за програмою, брав свіжу статтю з «Physical Review» і переказував її студентам. Ба більше, він навіть молодим студентам давав ці статті, щоб вони їх вивчали і доповідали на семінарах» [2, с. 15].

Згадує М. К. Волков, доктор фізико-математичних наук, головний науковий співробітник Лабораторії теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова ОІЯД:

«Хотілося б відзначити тут також один епізод, що характеризує Дмитра Васильовича як дуже чуйну і добру людину. 1972 року в районі Харкова я потрапив у серйозну автомобільну аварію, коли їхав своїм автомобілем до Криму. Оскільки я не мав жодних родичів у Харкові, я ризикнув звернутися за допомогою до Дмитра Васильовича. Він не тільки прихистив мене в себе в П’ятихатках, а й доклав багато зусиль, щоб успішно ліквідувати неприємні наслідки цієї події. І все це, незважаючи на те, що був дуже зайнятий своєю поточною роботою» [2, с. 124].

Згадує В. М. Гур’єв,старший науковий співробітник Інституту фізики високих енергій і ядерної фізики ННЦ «Харківський фізико-технічний інститут»:

«Спільна робота з Дмитром Васильовичем у 60-ті роки здружила наші родини. Містечко будувалося. Спочатку було тільки два сараї сільського типу як продуктові магазини. Були в нас свої складнощі з харчуванням, зберіганням узимку овочів за відсутності льоху, із застудними хворобами дітей. Волкови вже пристосувалися до життя тих років і разом із Петром і Лілією Фоміними взяли над нами шефство. Їхні родини стали для нас своєрідним «клубом цікавих зустрічей» з вченими-фізиками, на яких обговорювали філософські, наукові та літературні питання, переглядали слайди, альбоми, книги з мистецтва, що їх привозили з поїздок Дмитро Васильович з дружиною, Віра та Павло Сорокіни, Петро Фомін, Діна та Арнольд Косевичі.

Іноді ми просто виручали одне одного, коли не було на кого залишити дітей або когось хворого. У той час до Волкових приїхала Марія Матвіївна ― мама Сталі [дружини. ― Уклад.], а потім захворіла в Ленінграді Ольга Іванівна, мама Дмитра. Це були дивовижні жінки за своєю духовною красою, добротою та культурою спілкування. Обидві перенесли страшенні роки блокади Ленінграда, втратили близьких. Вони навчали нас терпінню і витримці, умінню цінувати те, що маємо в даний момент. Ці роки ми згадуємо з великою теплотою. У їхньому середовищі ми вміли радіти, танцювати, зустрічати Новий рік біля ялинки, кататися на ковзанах біля «будинку Волкових», жартувати, розігрувати один одного.

Дмитро Васильович був фізично міцним, життєрадісним, добре плавав, любив море, регулярно брав участь у лижних меморіалах, присвячених А. К. Вальтеру [український фізик, професор Харківського університету. ― Уклад.] [2, с. 130–131].

***

«Роботи Д. В. Волкова з суперсиметрії і пов’язаних з нею проблем здобули широке міжнародне визнання. Вони цитуються як основоположні на сучасному етапі розвитку фізики високих енергій та теорії поля. У 1994 році він був запрошений як почесний гість із доповіддю «Supergravity before 1976» на міжнародну конференцію в Еріче (Італія) з історії оригінальних ідей та фундаментальних відкриттів ХХ століття в фізиці елементарних частинок.

<…> Наукова діяльність Дмитра Васильовича була нерозривно пов’язана з Харківським фізико-технічним інститутом, де він пропрацював понад 40 років і створив наукову школу, відому далеко за межами України. Д. В. Волков віддавав багато сил науково-організаційній та адміністративній роботі. Він був членом Наукової ради НАН України з проблеми «Ядерна фізика», членом редколегії журналу «Ядерна фізика» (Москва), збірника «Проблеми ядерної фізики та космічних променів» (ХНУ ім. В. Н. Каразіна, Харків). Понад 30 років він очолював Бібліотечну раду ННЦ ХФТІ, входив до складу низки наукових рад, керував науковим семінаром у Харківському університеті» [3, с. 678].

Джерела

1. Дмитрий Васильевич Волков : к 75-летию (1925–1996) / Нац. науч. центр «Харьковский физико-технический институт», Ин-т теорет. физики ННЦ ХФТИ ; [сост. С. И. Волкова ; авт. очерка : С. И. Волкова, А. А. Желтухин]. ― Харьков, 2000. ― 60 с. : портр.

2. Дмитрий Васильевич Волков : статьи, очерки, воспоминания / [сост.: С. И. Волкова, А. Ю. Нурмагамбетов]. ― Харьков : Тимченко А. Н., 2007. ― 682 с., [12] л. ил. : ил. ― Библиогр. : с. 397–398 (23 назв.).

3. До 90-річчя від дня народження Дмитра Васильовича Волкова / М. Ф. Шульга [та ін.] // Український фізичний журнал. ― 2015. ― Т. 60, № 7. ― С. 676–678.

4. Инопина Н. Рыцарь науки // Слово ветерана. ― 1998. ― 25 нояб. ― С. 3.

5. Нурмагамбетов О. Ю. Волков Дмитро Васильович / О. Ю. Нурмагамбетов, С. В. Пелетминський // Енциклопедія Сучасної України / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. ― Київ, 2006. ― Т. 5. ― С. 81.