Дошки на честь Харківських дивізій встановлено у серпні 1963 року на розі проспекту Героїв Харкова, 204/2 та вулиці Харківських дивізій, 2.
«В ознаменування звільнення міста Харкова від німецько-фашистських загарбників 23 серпня 1943 року присвоєно найменування Харківських:
«Ця вулиця названа на честь дивізій удостоєних назви
″Харківських″ за звільнення нашого міста від фашистських загарбників 23 серпня
1943 року».
В честь освободителей // Красное Знамя. – 1963. – 23 августа. – С. 1.
Про перейменування Новопроектної вулиці на Селекційній Станції на честь Харківських дивізій.
З історії Харкова в роки Другої світової війни:
Харківські дивізії
Вулиця Харківських дивізій розташована на кордоні Немишлянського та Слобідського адміністративних районів. Заснована в 1960-і роки.
20 серпня 1963 року одержала сучасну назву. Названа на честь дивізій, які звільняли місто від німецько-фашистських загарбників 23 серпня 1943 року і отримали назви Харківських.
Довжина вулиці близько 1,9 км. Уздовж доріг і тротуарів багато зелених насаджень. Більшість будинків в п'ять поверхів, споруди другої половини ХХ століття [13].
***
«23 серпня 1943 Харків був остаточно звільнений від фашистських військ. За словами військового історика Валерія Вохмяніна, операція зі звільнення Харкова в серпні 1943-го була дуже важкою ‒ чверть мільйона людей було втрачено за 20 днів.
‒ Це була операція на виснаження і знищення. Страшна операція, ‒ каже Валерій Вохмянін. Літо, серпень ... Трупний запах навколо міста ‒ тисячі трупів лежали неприбраними, розкладалися, дихати було нічим. Тіла лежали під завалами будівель, які розбирали всю осінь, зиму, весну...
Десяти дивізіям Степового фронту було присвоєно найменування Харківських. Вважається, що визволенням Харкова завершилася Курська битва. ″Для оборони Харкова німецьке командування зосередило сильне угруповання у складі восьми піхотних, двох танкових дивізій, артилерійських частин, багатьох загонів СС, поліції та інших підрозділів... Гітлер наказав утримати Харків за всяку ціну і зажадав від генералів широкого застосування репресій проти солдатів та офіцерів, які проявили ознаки боягузтва і небажання битися ″ (І. С. Конєв. Записки командуючого фронтом, с. 29).
<…> Побоюючись оточення, в другій половині дня 22 серпня німці почали виводити свої війська, в частині дивізій почалася паніка. Щільний кулеметно-артилерійський вогонь ар'єргарду не дозволяв штурмувати Харків, і щоб не дати боєздатним частинам вермахту піти (а зовсім не тому щоб врятувати те, що німці ще не встигли підірвати), командувач Степовим фронтом Конєв віддав наказ про нічний штурм. 23 серпня в 2 годині ночі почався штурм. До міста увійшли з'єднання 69-ої, а потім 7-ої гвардійської армії. Гвардійці 89-й Бєлгородської стрілецької дивізії, прорвавшись по Клочківській вулиці в центральну частину міста, поставили Червоний прапор на будівлі Держпрому.
До світанку війська противника, відчувши загрозу повного оточення, відійшли на південь. До 12 години 23 серпня Харків було повністю очищений від фашистських військ. Велика частина німецького угруповання, що обороняла місто, була знищена. Залишки її відступали, переслідувані радянськими військами, за річки Мерефа і Мжа. Противником в місті була кинута маса бойової техніки. У чотирьох битвах за Харків і за час його дворазової окупації СРСР і Німеччина втратили більше людей, ніж де-небудь ще в історії Другої світової, включаючи Сталінград і Берлін» [4].
***
«Есть в Харькове улица Харьковских Дивизий. Она названа так в честь воинских соединений, которые, победно завершая Курскую битву, в августе 1943 года освободили город от фашистских оккупантов. Среди них достойное место занимает 15-я гвардейская Харьковско-Пражская дважды Краснознаменная, орденов Ленина, Суворова II степени и Кутузова II степени стрелковая дивизия…
Основой дивизии стал 50-й Краснознаменный имени К. Е. Ворошилова стрелковый полк, прославившийся еще в 1918 году, когда ворошиловцы героически сражались на фронтах гражданской войны. До 1932 года полком командовал прославленный полководец Иван Степанович Конев, впоследствии дважды Герой Советского Союза, Маршал Советского Союза. В сентябре 1939 года в городе Горьком на базе полка и 2-го дивизиона 17-го артиллерийского полка 17-й Горьковской дивизии была создана 136-я стрелковая дивизия.
<…> В конце сентября 1941 года она прибыла на Южный фронт, сражалась в составе сначала 18-й, а затем 9-й и 12-й армий, самоотверженно отстаивала каждую пядь родной земли.
<…> За три месяца непрерывных боев дивизия разбила несколько соединений противника, нанесла большие потери танковой группе Клейста, уничтожив до 13 тысяч вражеских солдат и офицеров, 344 автомашины, 202 танка и много другой военной техники врага. ″За проявленную отвагу в боях за Отечество с немецкими захватчиками, ‒ говорится в приказе Народного Комиссара Обороны Союза ССР от 16 февраля 1942 года, ‒ за стойкость, мужество, дисциплину и организованность, за героизм личного состава преобразовать: 1. 136-ю стрелковую дивизию в 15-ю гвардейскую дивизию″…
Гвардейцы пятнадцатой сражались у берегов Волги, на Курской дуге, освобождали Харьков, форсировали Днепр, Южный Буг, Днестр. Затем в составе 5-й гвардейской армии гвардейцы освобождали народы Польши, Германии, Чехословакии, завершили войну в Праге» [10].
***
«В то утро, когда впервые перед глазами бойцов возникла панорама города, всех охватило нетерпение, которое всегда рождается у людей, когда они приближаются к цели.
Дивизия с боями подошла ко второй столице Украины – к Харькову.
Поселок Безымянный раскинулся на крутых скатах высоты, откуда просматривались дороги, по которым подвозились боеприпасы и войска к нашим позициям. Немцы вели интенсивный огонь по этим дорогам. Сейчас дивизия сражалась за этот поселок. Поле боя представляло собой как бы три яруса. Внизу – длинная и узкая траншея, вырытая в желтоватой песчаной почве, выше – деревенька с белыми хатками, а еще выше – многотрубные корпуса заводов, огромные жилые дома, зеленые массивы садов и парков. Это и был Харьков.
Что происходило за стенами разрушенных заводов? Сюда, на наблюдательный пункт, приходили сведения и об этом. Ночами в город проникали наши разведчики. Они засекали огневые позиции противника, скопления его войск и затем сообщали новые цели артиллеристам.
Генерал-майор Тихомиров – командир 93-й Гвардейской, ныне Харьковской, стрелковой дивизии, тоже находился здесь. Почти непрерывно ему звонили из полков. Он управлял боем дивизии, с которой прошел большой и трудный путь. Он знал в лицо не только командиров полков, но и командиров батальонов, рот, взводов, многих рядовых красноармейцев. Его тоже все хорошо знали.
Сейчас генерал-майор Тихомиров отдавал распоряжения своим артиллеристам.
<…> В этот день были уничтожены три ″Фердинанда″. Один из них был хорошо виден. Он вырвался вперед, и в этот момент его накрыла огнем наша батарея.
<…> А потом на горизонте появились немецкие танки, и опять дружно загрохотали наши орудия. Танки не сумели пробиться сквозь огневую завесу и повернули обратно…
Показались наши пикировщики. Можно было насчитать до 70 машин. Они бомбили рощу, в которой скопились немцы. Не успели еще самолеты взять обратный курс, как с разных сторон в атаку пошла пехота 93 Гвардейской дивизии. Теперь сквозь гул снарядов явственно доносились крики ″ура″. Наша пехота выбила немцев из рощи.
Так продолжалось почти весь день. Артиллерийский огонь не прекращался. Часам к 18 в высокой кукурузе показалась немецкая пехота.. сначала – несколько человек, потом – целые группы. Немцы накапливались для контратаки, но наша артиллерия накрыла их и рассеяла...
Так протекали будни артиллеристов перед штурмом Харькова»[1].
***
«Ударную силу 89-й Гвардейской дивизии немцы испытали 5 августа в Белгороде. В звездную августовскую ночь бойцы и офицеры дивизии вели бои на шоссе, идущем к Харькову. Они услышали голос Москвы: по приказу Верховного Главнокомандующего товарища Сталина дивизия стала именоваться 89-й Гвардейской Белгородской. Сегодня, 23 августа, когда бойцы 89-й ворвались в Харьков, Москва снова салютовала им. Отныне эта дивизия именуется 89-я Гвардейской Белгородско-Харьковской.
Харьков еще не был виден, но его горячее дыхание чувствовалось и в громе артиллерии, и в гуле самолетов, и в биении пульса битвы за вторую столицу Украины.
Этот город манил к себе и украинца-офицера Раздайбиду, который с неистовым напором дрался в эти дни, и гвардии лейтенанта Пивунова, чья батарея огнем и колесами выкуривала врага из блиндажей и дзотов, и гвардии сержанта Домешкина, ударившего по врагу с тыла, пулеметчиков Прошкина и Андреева, косивших немцев с фланга, майора Рюму, любившего Харьков – город, где он когда-то учился, начальника штаба гвардии полковника Дионисия Цапая ‒ харьковского жителя, и гвардии майора Рудика, который сказал своему начальнику, генералу : ″Мои орлы первыми ворвутся в Харьков″» [3].
Джерела
1. Абрамов, З. 93 Харьковская: (от спец. кор. ″Красной звезды″) // Красная Звезда. – 1943. – 26 авг. – С. 3.
2. В боях за Харьковщину : воспоминания участников Великой Отечественной войны / [редкол.: С. З. Голиков (отв. ред.) и др.]. – 4-е изд., испр. и доп. – Харьков : Прапор, 1978. – 518 с.
3. Галин, Б. Перед штурмом : (от спец. кор. ″Красной звезды″) // Красная Звезда. – 1943. – 24 авг. – С. 3.
4. До 70-ї річниці визволення Харкова від німецько-фашистських загарбників [Електронний ресурс] // Наукова Бібліотека УІПА. – Текст. та граф. дані. – URL: http://library.uipa.edu.ua/about/news/podii/do-70-i-richnytsi-vyzvolennia-kharkova-vid-nemetsko-fashystskykh-zaharbnykiv.html, вільний (дата звернення : 03.02.2020). – Назва з екрана.
5. Костылев, В. Ликвидация Белгородско-Харьковского плацдарма немцев // Красная Звезда. – 1943. – 24 авг. – С. 3.
6. Манагаров, И. М. Дивизий Харьковских солдаты // В сражении за Харьков / И. М. Манагаров. – 3-е изд. – Харьков, 1983. – С. 121–144.
7. Невольниченко, И. На безымянной высоте : [о 299-й стрелковой дивизии] // Панорама. – 1999. – 5 нояб. – С. 13.
8. Новоспасский, К. Улица Харьковских дивизий : [стихотворение] // Слобода. – 1999. – 20 авг. – С. 3.
9. [О присвоении наименования ″Харьковских″ 89 Гвардейской Белгородской стрелковой дивизии, 252, 84, 299, 116, 375, 183 стрелковым, 15, 28 и 93 Гвардейским стрелковым дивизиям] : приказ Верхов. Главнокомандующего от 23 авг. 1943 г. // Красная Звезда. – 1943. – 24 авг. – С. 1.
10. Под гвардейским знаменем : воспоминания. Очерки. Стихи / [сост. М. П. Чирков]. – Харьков : Прапор, 1982. – 175 с.
11. Сирота, И. Особый батальон, или Хроника двух ночей и одного дня : [о 15-й гвардейской Харьковско-Пражской дивизии] // Красное Знамя. – 1990. – 9 мая. – С. 4.
12. Трудовой салют доблестным Харьковским Дивизиям // Красная Звезда. – 1943. – 25 авг. – С. 2.
13. Харьковских Дивизий [Электронный ресурс] // Улицы и площади Харькова : исто.-информ. справ. – Текст. и граф. дан. – URL: http://streets-kharkiv.info/kharkovskii-divizii, свободный (дата обращения : 03.02.2020). – Название с экрана.
Комментариев нет:
Отправить комментарий