Працівники Харківського тракторного заводу, які загинули на фронтах Другої Світової війни

 Дошку на честь працівників Харківського тракторного заводу, які загинули на фронтах Другої Світової війни, встановлено на фасаді управління Приватного акціонерного товариства  «Харківський тракторний завод» за адресою проспект Героїв Харкова, 275. Дошка відсутня.

«Вечная память тракторозаводцам, погибшим в боях за свободу и независимость нашей Родины в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг.».

 

З історії машинобудування України:

Харківський тракторний завод

«Упродовж перших місяців війни мобілізації до армії не припинялися, вони вилучали з народного господарства нові контингенти чоловіків 1905–1924 рр. народження. У перший доокупаційний період мобілізації в Харківській області й Харкові для армії і флоту дали 400-тисячне поповнення, у тому числі 154 тисячі його були жителями міста Харкова» [2, с. 313].

***

«У перші місяці Великої Вітчизняної війни з Харківської області пішло на фронт 105 тисяч… Серед них кілька тисяч – із ХТЗ.

<> Сільським хлопчаком прийшов на будівництво ХТЗ Семен Сєрих. І надовго зв’язав своє життя із уславленим колективом. За десять років одержав тут хороший гарт. Доля цього воїна незвичайна. У березні 1942 року поблизу Вовчанська, коли вибув із строю командир, політрук роти Сєрих прийняв командування. Підняв бійців в атаку, захопив висоту… Там його було тяжко поранено. А у штаб полку надійшло донесення, що він загинув. Тоді додому, рідним пішла перша ″похоронка″, хоча політрук у цей час був у госпіталі. Лікарі дев’ять місяців боролися за його життя. І от він знову у своїй частині. Та в районі Радомишля – нове поранення. До медсанбату Семена Прокоповича доставив зв’язківець Хлєбников. Діждався, коли вийде хірург, і запитав:

– Товаришу воєнлікарю, як там наш капітан?

– Певно, хороший був офіцер. Шкода, не витримав операції…

І знову сталася помилка. Хірург мав на увазі зовсім іншого капітана. А матері Сєрих листоноша приніс друге повідомлення про смерть сина. Однак, як і першого разу, замполіт батальйону повернувся в свою частину, форсував Дунай і був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Потім знову був тяжко поранений, але всім смертям на зло залишився живий» [6].

***

«Из передовой статьи ″На защиту Отечества″ в заводской газете ″Темп″. 28 июня 1941 г.

<…> Прекрасно также патриотическое движение среди людей нашего завода, выражающееся в массовом вступлении рабочих добровольцами в ряды доблестной Красной Армии. Их, таких патриотов, – тысячи. Юные и молодые – все охвачены единым порывом принять непосредственное участие в разгроме вероломного врага. 53-летний рабочий моторного цеха т. Кузьминский, отец сына и дочери, которые находятся в действующей Красной Армии, мать и сын Сильвестровы, комсомольцы и комсомолки тт. Мирошниченко, Упорова, Дзюба, Махова, Шпак, Соляникова и десятки других товарищей подали заявления о вступлении добровольцами в ряды Красной Армии.

Группа учениц старших классов средних школ Орджоникидзевского района встала около станков на места своих отцов и братьев, которые пошли в действующую Красную Армию» [1, с. 28].

***

«Патриотическое желание как можно скорее попасть в ряды армии овладело и многими тракторозаводцами. Первыми пошли на фронт председатель цехкома инструментального цеха С. И. Еременко, мастер того же цеха И. К. Протопопов, заведующий инструментальным хозяйством А. Бакун, модельщик М. Козлов, ветеран завода слесарь-лекальщик Т. Е. Сильвестров, рабочий моторного цеха № 1 Л. Распопов, рабочий штамповочной мастерской кузнечного цеха И. Н. Дьяков.

В героических боях за свободу и независимость Родины погибли Бакун и Еременко, в бою под Полтавой сгорел в танке Козлов, в ожесточенных боях под Смоленском погибли Сильвестров и Распопов.

На защите столицы нашей Родины насмерть стоял модельщик И. Д. Воронкин, в обороне города Ленинграда участвовал коммунист мастер модельного цеха Г. М. Просяников, в далеком Заполярье воевал А. И. Клейменов.

<…> В Орджоникидзевском районе Харькова в народное ополчение записалось свыше семи тысяч человек. Была создана дивизия народного ополчения, главной силой которой являлись тракторозаводцы…

На тракторном заводе был создан батальон народного ополчения, в который записались тракторозаводцы И. Я. Слесаренко, С. И. Ковалевский, рабочие моторного цеха В. Акуленко. Ф. Боровик. Я. Горбик, котельно-сварочного цеха В. Д. Поддубный, А. П. Гура, литейщик орденоносец Ф. Семенов, мастер Б. Ф. Золотарев и многие другие. Бойцы, отработав первую смену, все как один являлись в помещение батальона, где проходили занятия. Они учились гранатометанию, овладевали новейшим оружием.

С 1 октября этот батальон объединился с другими в полк народного ополчения, который охранял противотанковые рвы в районе лесопарка. Позже участники этого полка совместно с частями Советской Армии вели оборонительные бои за Харьков» [3. с. 102103, 109].

***

«В то время, когда одни харьковские тракторостроители создавали в предгорьях Алтая новый завод, выпускали грозное оружие в Барнауле и Челябинске, другие воспитанники славного коллектива ХТЗ сражались на многих фронтах.

Тракторозаводцы В. Спесивцев, М. Лапко, М. Литвинов, И. Протопопов, В. Самченко, И. Касьян, П. Рябенко, И Бородин, В. Редкокаша и многие другие проявляли в боях высокое мужество, бесстрашие и подлинный героизм.

В начале войны в Харькове был сформирован отдельный танковый батальон. Он состоял из добровольцев, рабочих тракторного. В их числе были электросварщики Тарасенко, Чесноков и Гринченко, инженер Буравченко и многие другие. Эти мужественные люди прославились на Волховском фронте. Под Киевом насмерть стояли молодые тракторозаводцы Александр Туник, Василий Баранов и Юлия Вакуленко. Прямо с Красной площади столицы, после парада войск, посвященного XXIV годовщине Великого Октября, ушел на передовую Тимофей Прутской. На ближайших подступах к Москве сражались с гитлеровцами Петр Абраменко, Андрей белоус, Петр Гордиенко. ... О храбрости техника, члена заводского комитета комсомола Александра Черноиваненко, который в одном бою уничтожил двенадцать гитлеровцев, писала дивизионная газета ″Вперед за Родину″» [5, с. 9394].

 

Джерела

1. История Харьковского тракторного завода им. Орджоникидзе : сб. док. и материалов / [сост.: Н. К. Калюжная и др. ; под ред. Г. И. Ващенко]. – Харьков : Прапор, 1965. – Т. 2: (июнь 1941 г. – 1962 г.). – 294 с.

2. Історія міста Харкова ХХ століття / [Ярмиш О. Н. (керівник авт. кол.) та ін.]. – Харків : Фоліо : Золоті сторінки, 2004. – 686 с.

3. Очерк истории Харьковского тракторного завода имени Орджоникидзе : 19311961 / [под ред. Е. А. Киян]. – [Харьков] : Харьковское книжное издательство, 1962. – 299 с.

4. Ржендзицька, З. Так починалось… : [ХТЗ – 50 років] // Вечірній Харків. – 1981. – 29 квіт. – С. 2.

5. Родионов, В. А. Рожденный дважды : очерк [об истории ХТЗ] / В. А. Родионов, П. Н. Анненков ; [редкол.: В. В. Библик и др.]. – 2-е изд. перераб. и доп. – Харьков : Прапор, 1981. – 343 с.

6. Родіонов, В. Заради життя на землі // Вечірній Харків. – 1981. – 24 серп. – С. 3.

Комментариев нет:

Отправить комментарий