Свідзинський В. Ю.

Дошку на честь В. Ю. Свідзинського встановлено у 2016 році на фасаді будівлі Харківської обласної організації Національної спілки письменників України за адресою вулиця Чернишевська, 59.

«Володимир Свідзінський. В цій будівлі в 30-х роках ХХ ст. працював видатний український поет».

З історії літературного життя Харкова: В. Ю. Свідзинський

«Свідзінський Володимир Юхимович (9.10.1885, с. Маянів Вінницької округи – 1941) – поет, критик, перекладач. Народився в сім’ї священика. Закінчив Подільську (м. Кам’янець) духовну семінарію і Київський комерційний інститут. Служив у земстві. Почав друкуватися 1912 р. <…> У 1925 р. переїхав до Харкова, працював у Державному видавництві України, в журналі ″Червоний шлях″. Належав до літературного об’єднання ″Плуг″. Окремими виданнями вийшли збірки віршів ″Ліричні поезії″ (1922), ″Вересень″ (1927), ″Поезії″ (1940). Перекладав з грецької, іспанської, польської мов, виступав з літературно-критичними статтями. Автор одного з кращих перекладів ″Слова о полку Ігоревім″ на українську мову. Член Спілки письменників України з 1936 р. Напередодні окупації Харкова німецькими військами був репресований органами НКВС. Місце і час смерті невідомі. <…> Реабілітований за відсутністю злочину 30 березня 1964 р.» [1].

***

«З уст Юрія Івановича [Яновського] я вперше почув вірші Володимира Свідзинського, який жив у Харкові. Його щодня бачили в Спілці, але довгий час ніхто як слід не знав, що він зараз пише і чи пише щось взагалі. Для всіх нас Свідзинського заново відкрив у тридцяті роки Яновський. <…> А коли за ініціативою Юрія Івановича Свідзинський виніс свої вірші на обговорення поетичної секції, то Яновський організував їх виконання. Сам автор мав заслабкий голос. Та ще й хвилювався, ото замість нього його поезії по черзі читали ми, молоді поети, а наприкінці й сам Юрій Іванович прочитав ″Зраду″. Згодом, як відомо, у Києві вийшла збірка вибраних поезій Свідзинського за редакцією і передмовою Ю. І. Яновського» [2].

***

«1941-й рік, війна. <…> Батькові у Спілці письменників дали талон на евакуацію до Актюбінська. Але я не хотіла їхати. Без мене батько нізащо не міг евакуюватися. Через мене його заарештували, через мене він і загинув» [4].

***

«Очевидно, щоб з’ясувати творче обличчя Свідзинського та пожвавити його творчу діяльність, керівництво харківських письменників влаштувало творчий звіт поета. Серед моїх паперів є такий документ:

″Шановні товаришки Чілінгарова, Пилинська і т. Бугаєвський !

4.1.36 р. о 7 год. вечора в приміщенні Харківського Обласного Правління Спілки письменників України відбудеться творчий вечір Свідзинського.

Правління і автор просять прибути на цей вечір.

Правління″» [3].

***

«А сталося це так. Моя секретарка, за фахом художниця, відзначалася прихильністю до поезії, мініатюри Свідзинського їй надто полюбились, вона зазнайомилась з ними ще з голосу Майка Йогансена, з яким приятелювала, і, мавши дивовижну пам’ять, вірші, опубліковані в збірці ″Поезії″, завчила напам’ять. І колись – то було під час якогось урочистого вечора в Спілці, в спілчанському буфеті, – запросивши Володимира Юхимовича до нашого столика, вона зачитала йому мало не всю збірку ″Поезії″ – з пам’яті. Це так зворушило Свідзинського, що він у відповідь і сам же зачитав один чи два нові вірші, признався, що нову збірку вже зготував і попросив дозволу зачитати ці нові поезії, тільки ж, звичайно не в буфеті, а десь у спокійніших, більш затишних інтимних обставинах: в ″чотири ока″, так би мовити, або нехай вже очей буде й шестеро, тобто запрошувалося й мене. І таке читання відбулося, власне, відбувалось не раз, бо читав Володимир Юхимович не зразу цілу збірку – півтори чи дві тисячі рядків, а циклами, кількаразово»

[5].

***

«…практично назовсім – поет знову повертається до ″Червоного шляху″, перейменованого 1936 р. на ″Літературний журнал″ (Чернишевська, 59 – Спілка письменників). <…> Хоча Свідзінський був людиною непублічною, він, безперечно, знав багатьох тогочасних письменників та спілкувався з ними. Це могло відбуватися <…> у вже згадуваному приміщенні Спілки письменників…» [6].

Джерела

1.      Гетьманець, М. Ф. Свідзінський Володимир Юхимович // Літературна Харківщина : довідник / за заг. ред. М. Ф. Гетьманца. – Харків, 1995. – С. 282.

2.      Муратов І. Юрій Яновський, якого я знав. // Прапор. – 1968. – № 8. – С. 81–86.

3.      Пилинська-Чілінгарова, О. Що згадалося про поета // Прапор. – 1985. – № 10. – С. 172–177.

4.      Свідзинська М. Спогади про батька. // Українські письменники у спогадах сучасників : У 2 т. /. Упоряд., передм. та прим. І. Лисенка.– Київ, 2012. – Т. 1. – С. 298–301.

5.      Смолич, Ю. Свідзинський. // Українські письменники у спогадах сучасників : У 2 т. /. Упоряд.,  передм. та прим. І. Лисенка.– Київ, 2012. – Т. 1. – С. 308–313.

6.      Тимченко, А. Харків Володимира Свідзінського: краєзнавчий аспект // Studia Slobozhanica : матеріали міжнар. наук.-метод. конф. «Слобожанський гуманітарій – 2015» (Харків, ХНТУСГ, 27 лист. 2015 р.). – Харків : Тарасенко В. П., 2016. – С. 53–57.