Платонов В. Б.

Дошку на честь В. Б. Платонова відкрито 16 травня 2017 року за адресою вулиця Сумгаїтська,1 на фасаді середньої школи № 135.

 

«Меморіальна дошка на честь випускника школи № 135 – учасника бойових дій в Афганістані Платонова Віталія Борисовича, нагородженого орденом “Червоної Зірки” (посмертно)».

Увековечили память героя // Харьковские известия. – 2017. – 18 мая. – С. 2.

Про відкриття меморіальної дошки В. Платонову на будівлі школи № 135.

Харків’яни – воїни-інтернаціоналісти: В. Б. Платонов

«Платонов Віталій Борисович (11.08.1966 – 28.02.1986) – воїн-інтернаціоналіст. Народився у Харкові. Закінчив школу № 135 і СПТУ-9. Працював слюсарем у міській автоколоні. Служив в армії (з 1984). Учасник війни в Афганістані. Брав участь у 19 бойових операціях і рейдах. Смертельно поранений у бою. Похований у Харкові. Нагороджений орденом Червоної Зірки (1986, посмертно)». [2]

***

«Повістку до армії Віталію виписали 10 листопада 1984 року. В перших солдатських листах, коротких і бадьорих, він писав батькам, що служить в дуже цікавій місцевості, а спеціальність у нього – водій. Насправді водити машину Віталію не довелося, бо він увійшов до складу десантно-маневрової групи, де потрібні були тільки стрільці-автоматники. А діяла та група в горах Афганістану. Вилітали на вертольотах, чатували в засадах, брали в кільце моджахедів – скільки було зустрічей зі смертю! 23 лютого 1986 року бойова група на вертольотах дісталася ущелини на північ від Тахора. Там блокували бандитське лігво, два дні утримували облогу, а в ніч на 26 лютого ледве відбили шалену спробу бандитів вирватись. 28 лютого частина групи на двох вертольотах перемістилась в іншу ущелину і бійці почали прочісування. Відділення, в якому був Віталій, наткнулося на бандитський схрон. Довго точився бій, кулі свистіли над бійцями, і одна з них влучила в рядового Платонова, обпекла плече. Доки виходили до майданчика, чекали вертоліт, Віталій втратив багато крові, і в розташуванні частини його вже не змогли врятувати. Похований відважний десантник у Харкові. Про його життя і героїчну загибель розповідають стенди в музеях шкіл №135 і №149, в Палаці дитячої та юнацької творчості». [2]

***

Зі спогадів учасника війни в Афганістані Валерія Похильчука:

«Боль с годами не утихает. Часто вспоминаю погибших товарищей. Не верится до сих пор, что нет Виталия Платонова. Учился в нашей школе №135, только он моложе меня на несколько лет. После первого года службы он попал в наше подразделение, в наш взвод. Мы прослужили вместе до моей демобилизации, потом переписывались. Я бывал у его родителей. Но он не вернулся. Десантников, в числе которых был Виталий, сбросили прямо на банду. Началась перестрелка. У Платонова закончились патроны. Ему перебросили магазин, он потянулся за ним и был ранен. Ребята понесли его к вертолету. Но вертолет не мог ждать. Виталий умер от потери крови. Он снился мне трижды. Даже не снился – приходил во сне. И мы разговаривали, будто наяву» [1]

Джерела

1.Об огнях-пожарищах, о друзьях-товарищах… // Слобода. – 1999. – 16 февр.

Спогади харків'ян – учасників війни в Афганістані, зокрема про випускника харківської СШ № 135 В. Платонова.

2. Платонов Віталій Борисович // Біль пам'яті : книга пам'яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані / І. П. Шкварко. – Харків, 1995. – С. 330–331 : фот.