Сипало І. М.

Дошку на честь І. М. Сипала відкрито у серпні 2013 року за адресою вулиця Бакуліна, 3 б.

«В этом доме жил Герой Советского Союза Сыпало Иван Миронович».

Харків’яни – Герої Радянського Союзу: І. М. Сипало

Сипало Іван Миронович (14.06.1922–10.11.2002) – військовий. Народився в с. Зачепилівка (нині смт Харківської області). Учасник Другої світової війни (з липня 1942). Герой Радянського Союзу (1945), нагороджений орденами і медалями. З 1946 р - майор запасу. Жив у Харкові. Закінчив Харківський педагогічний інститут (1952). Працював директором Харківської обласної бібліотеки для дітей (1966-1973), директором Книжкової палати УРСР (1973-1979). Помер в Харкові. Похований на кладовищі № 2 [3, 4].

***

«Он участвовал во многих жестоких боях. Только в 1943 году был трижды ранен. И каждый раз, едва подлечившись в госпитале, мужественный офицер возвращался на передовую. Чем дальше на запад откатывался враг, тем отчаянней сопротивлялся. Памятным для командира роты Сыпало стал бой за город Борисов. Начался он вечером и длился всю ночь. Сражаясь за каждый дом, наши пехотинцы форсировали реку Березину и закрепились в Ново-Борисове. За этот бой Иван Миронович был удостоен ордена Красного Знамени. Рота Сыпало одной из первых форсировала Неман. А было это так. 14 июля 1944 года батальон находился на подступах к Неману. Необходимо было разведать местность и обеспечить нашим войскам условия для форсирования реки.

Сделать это добровольно взялась рота Сыпало. Уничтожив несколько вражеских засад, преодолев лесистую местность, солдаты вышли на берег реки. Четверо смельчаков, вооруженных автоматами и гранатами, поплыли к противоположному берегу. Гитлеровцы, находившиеся в первой траншее, не ожидали нападения. Короткая схватка – и фашисты уничтожены. Рота приступила к форсированию реки. Враг опомнился и начал контратаковать, ввел в бой танки, артиллерию. На землю опустились сумерки. Силы наших бойцов иссякали, но они продолжали удерживать захваченный плацдарм. В один из моментов боя трое солдат и командир роты Сыпало были отрезаны от своих. Но они не растерялись. Подползли к гитлеровцам, устанавливавшим пулемет в тылу нашей роты, и уничтожили их. Стойкость гвардейцев заставила фашистов прекратить контратаки. Наши войска вступили на территорию Восточной Пруссии. А вскоре в новом бою гвардии старший лейтенант Иван Сыпало был тяжело ранен в обе ноги. Для него это был последний бой. Через полтора года, когда демобилизованный офицер вернулся в родную Зачепиловку, он узнал, что за мужество и отвагу, проявленные при форсировании Немана, ему присвоено звание Героя Советского Союза» [2].

***

«У червні 1966 року І. М. Сипала призначили директором Харківської обласної бібліотеки для дітей. У цей час бібліотека переживала не найкращі часи. Приміщення потребувало ремонту, штат складався лише з десяти працівників, читального залу не було. Іван Миронович проявив неабиякий талант керівника, завдяки чому за доволі короткий період колективу бібліотеки вдалося здійснити кардинальні перетворення, виконати дуже великий обсяг роботи. Уже 1 липня 1966 року розпочався капітальний ремонт бібліотеки. Було переглянуто штатний розпис і розроблено нову структуру закладу. Вже 1 грудня оновлена бібліотека гостинно відкрила двері для читачів.

Іван Миронович вмів визначати пріоритети та цілеспрямовано вирішувати поставлені завдання, незалежно від їх складності. Він мав вражаючу працездатність та дивовижну здібність об’єднувати навколо себе однодумців, заражати їх своїм ентузіазмом, ідеями, енергією. Злагоджений колектив своєї бібліотеки директор формував скрупульозно і навіть педантично, багато часу і сил віддаючи роботі з молодими спеціалістами. У період реорганізації штат бібліотеки збільшився у два з половиною рази. Колектив значно помолодшав, в основному за рахунок випускників Харківського інституту культури. Іван Миронович особисто приходив до інституту і дуже прискіпливо відбирав майбутніх співробітників. Він прагнув залучити до колективу не просто випускника з гарними оцінками, а особистість з творчим потенціалом, з любов’ю до дітей та до обраної справи. Колишні співробітники зберегли теплі і вдячні спогади про Івана Мироновича. Він завжди поспішав на допомогу до тих, хто її потребував, сприяв вирішенню сімейних і побутових проблем, старався особисто знайомитися з батьками, чоловіками, дітьми своїх співробітників. І це була не буденна ввічливість, а справжня щира зацікавленість і дружня участь. Іван Миронович був людиною широкої душі, комунікабельним, життєрадісним, з дивовижним почуттям гумору і рідкісною привабливістю.

Він був строгим керівником, але при цьому користувався любов’ю колег і всіх, хто його знав. Директор у своїй роботі  ніколи не зупинявся на досягнутому. Попри всі негаразди бібліотека постійно розвивалася. Разом з тим, як далекоглядний керівник Сипало бачив, що подальший розвиток закладу гальмує його матеріально-технічна база, насамперед стан будівлі. І саме завдяки активній позиції директора на місці старої одноповерхової будівлі бібліотеки на початку 1970-х років було зведено світлий, просторий корпус проектного інституту зі спеціально спланованими для бібліотеки приміщеннями. Це дало закладу великі можливості для подальшого розвитку на кілька десятиліть вперед. Але до нової оселі бібліотека переїхала вже без свого директора: у 1973 році Іван Миронович Сипало був призначений на посаду директора Книжкової палати УРСР» [1, с. 20–25, 28–31].

Джерела

1. Подвигом уславлений : до 90-річчя з дня народження Героя Радянського Союзу І. М. Сипала : біогр. нарис. – Харків : Ексклюзив, 2012. – 40 с., 12 арк. іл.

2. Рота форсирует Неман : Сыпало Иван Миронович // Подвиги во имя Отчизны : докум. очерки о Героях Совет. Союза – уроженцах Харькова и Харьков. обл. / сост. В. Т. Милюха. – 2-е изд., перераб. и доп. – Харьков, 1985. – С. 562–564 : фот.

3. Сипало Іван Миронович // Книга Пам'яті України. Харківська область. Переможці. – Харків, 2008. – Т. 1. – С. 167.

4. Сыпало Иван Миронович // Герои Советского Союза : крат. биогр. словарь. – Москва, 1988. – Т. 2. – С. 551 : фот.

5. Сыпало Иван Миронович // Герои Харьковщины / А. П. Дикань. – Харьков, 1998. – С. 160–161 : фот.