Крайнєв В. В.

Дошку на честь В. В. Крайнєва встановлено 22 березня 2012 року на фасаді Харківської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату за адресою вулиця Благовіщенська, 19.

«В цій школі у 1950–59 роках навчався видатний піаніст, педагог та громадський діяч, Народний артист СРСР, Народний артист України, Лауреат Державної премії СРСР, Почесний громадянин міста Харкова Крайнєв Володимир Всеволодович».

У Харкові встановили пам'ятну дошку Володимирові Крайнєву // Харків : офіц. сайт Харків. міськради, міськ. голови, виконкому. – 2012. – 22 берез. – Текст. та граф. дані. – Режим доступу: http://www.city.kharkov.ua/uk/news/yandex_news-12720.html, вільний (дата звернення: 22.03.2017). – Назва з екрану.

Про встановлення меморіальної дошки на честь В. В. Крайнєва.

З історії музичного життя Харкова: В. В. Крайнєв

«Любовью к театру я обязан Юрскому,

любовью к балету я обязан Барышникову,

любовью к классической музыке я обязан Володе Крайневу»

Михайло Жванецький

Володимир Всеволодович Крайнєв (1.04.1944, Красноярськ —29.04. 2011, Ганновер) – радянський піаніст, родом з Харкова. Навчався в Центральній музичній школі при Московській консерваторії, пізніше – у консерваторії (клас Генріха Нейгауза). Продовжив навчання в аспірантурі у сина Генріха Нейгауза – Станіслава Нейгауза. Володар головних премій на міжнародних конкурсах в Лідсі (1963), Лісабоні (1964), переможець IV Міжнародного конкурсу ім. П. І. Чайковського (1970). Лауреат Державної премії СРСР (1986), Народний артист СРСР (1990), Народний артист України, Почесний громадянин Харкова.

Професор Ганноверської вищої школи музики. У класі В. В. Крайнєва навчалися 29 молодих піаністів з Росії, України, Франції, Китаю, Німеччини, Кореї й інших держав. Багато хто з його учнів стали лауреатами престижних міжнародних конкурсів.

Організатор фестивалю "Володимир Крайнєв запрошує", що проходить щорічно у Києві і Міжнародного конкурсу юних піаністів в Харкові (з 1992 р.). У 1994 р. створив Міжнародний благодійний фонд допомоги юним піаністам. Член журі міжнародних конкурсів піаністів у Лідсі, Лісабоні, Токіо, Москві [4].

***

«Если вы когда-нибудь попадете в Харьковскую музыкальную десятилетку, то сразу оцените самодостаточность данного архитектурного сооружения. По периметру школы и ее двора расположены все необходимые в жизни настоящего музыканта заведения: интернат, где можно жить во время учебы; театр Музкомедии, где можно реализовать полученные в школе навыки; лечебное заведение для излечения болезней, приключающихся в процессе творческой реализации; наконец, окна спортивного зала, класса географии, бухгалтерии и администрации (включая учительскую) смотрят в окна учреждения, готового доказать превосходство марша Шопена по частоте исполнения в сравнении с другими композиторами, плотно вошедшими в нашу жизнь данным жанром (Мендельсон – свадебным, Блантер - футбольным)» [5, с. 121].

***

«Сміливий експеримент у галузі педагогіки було продовжено в Харківській музичній десятирічці, яку було відкрито при консерваторії в 1943 році, в перші дні звільнення Харкова від фашистських загарбників (наказ № 700 Управління в справах мистецтв при РНК УРСР від 20.09.43). Педагогічний колектив на чолі з першим директором відомим на Україні музикантом, диригентом духового оркестру та оркестру народних інструментів В. А. Комаренком проявив максимум зусиль та ентузіазму, щоб налагодити нормальні заняття, незважаючи на винятково складні умови того часу. Серед руїн і попелищ музична десятирічка, в якій об’єдналися музична і загальноосвітня школи, зібрала талановитих дітей і почала працювати. Серед перших учнів знайдемо такі імена, як Валентин і Григорій Фейгіни, Левко Колодуб, Вадим Селицький, Гаррі Гельфгат, Михайло Хоміцер, Олександр Снегірьов, Олександр Волков, Володимир Крайнєв, Тетяна Грінденко та інші обдаровані діти, які невдовзі стали всесвітньо відомими музикантами» »[7, с. 4].

***

«Детство Владимира Крайнева прошло в Харькове, на главной улице города – Сумской. Жили в коммунальной квартире, в тесноте (в квартире было еще около 40 жильцов), но очень дружно. Зимними вечерами на свои ″концерты″ всех созывала соседка тетя Мура, которая превосходно играла на аккордеоне.

Свой харьковский адрес маэстро помнил всю жизнь: ″Сумская, 49, самый центр, с этой улицей связано все мое детство, все мое отрочество, юность уже пошла по московским улицам. А здесь – самое светлое, самое дорогое – это детство, воспоминания самые дорогие – это детские воспоминания. Я помню прекрасно парк Горького, мы туда очень часто ходили, меня туда водила бабушка или мама, когда она отвлекалась от своей работы. И в парке Горького, я помню и до сих пор слышу, – духовой оркестр. Всегда с нетерпением ждал, когда услышу звуки духового оркестра, это было для меня праздником.″

Музыкальный талант Владимира Крайнева проявился еще в средней специализированной музыкальной школе Харькова, в которую он поступил в 5-летнем возрасте. Спустя два года состоялось его первое выступление на большой сцене – вместе с оркестром он исполнял концерт Гайдна и Первый концерт Бетховена»[2, с. 5].

***

«Владимир Всеволодович Крайнев стал в 70-80-е годы одним из любимцев московской богемы. Музыкант остроумен, всегда является душой компании, умеет весело проводить время. Среди ближайших друзей Крайнева и Тарасовой актеры Юрский и Неелова, сатирик Жванецкий, журналист Юрий Рост, режиссер Галина Волчек, конечно, фигуристы и пианисты. Двери гостеприимной квартиры звездной четы были всегда открыты для друзей, знакомых, учеников… Невысокий (″мэтр в кепке″), худой и подвижный Крайнев легко сходился с людьми, быстро переходил на ″ты″, вообще, по выражению Роста, этот доброжелательный человек ″не держит дистанцию″» [3, с. 204].

Джерела

1. Анничев, А. Владимир Крайнев. Ученик и Учитель // Время. – 2009. – 31 марта – С. 4.

2. Бескрайний Крайнев / подгот. В. Сергеева // Харьковские известия. – 2015. – 7 апр. – С. 5.

3. Карнацевич, В. Крайнев Владимир Всеволодович // 100 знаменитых харьковчан / В. Карнацевич. – Харьков : Фолио, 2005. – С. 202–206.

4. Крайнєв Володимир Всеволодович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Текст. та граф. дані. – Режим доступу: http://su0.ru/N2vN, вільний (дата звернення: 22.03.2017).

5. Стойко, Е. Несколько слов о топографии нашей школы : (ироничные заметки) // Більше ніж школа : ХССМШі у спогадах випускників / [за заг. ред. В. М. Алтухова]. – Харків, 2013. – С. 121.

6. Тарасова, Л. В семье Владимира Крайнева готовили завтраки для студентов // Вечерний Харьков. – 2012. – 17 марта. – С. 4.

7. Харківська середня спеціалізована музична школа-інтернат. Сторінки історії // Більше ніж школа : ХССМШі у спогадах випускників / [за заг. ред. В. М. Алтухова]. – Харків, 2013. – С. 4–7.