Дошка на честь Г. В. Мовсесяна встановлена 27 серпня 2013 року за адресою вулиця Полтавський шлях, 51.
«В этом доме жил известный советский композитор Георгий Викторович Мовсесян
(1945–2011)».
В Харькове
открыли мемориальные доски выдающимся армянам [Электронный ресурс] // Харьков :
офиц. сайт Харьков. гор. совета, гор. головы, исполн. ком. . – Текст. и
граф. дан. – 2013. – 27 авг. – Режим доступа:
http://www.city.kharkov.ua/ru/news/u-harkovi-vidkrili-memorialni-doshki-vidatnim-virmenam-20729.html.
Про відкриття
меморіальної дошки на будівлі, де мешкав Г. В. Мовсесян.
Історія музичного життя Харкова: Г. В. Мовсесян
Ночами
вьюжными, ночами жаркими
Мне
снится старый двор и три окна,
Как
не хватает мне порою Харькова,
Ведь
это Родина – она одна.
Но
снова трапы к самолету поданы,
И
к сердцу подступает грусть,
Мой
Харьков солнечный,
Лишь
твой я подданный,
Я
обязательно к тебе вернусь…
Г.
Мовсесян [2].
Мовсесян Георгій Вікторович (2.08.1945, Харків –
7.11.2011, Москва) – радянський і російський композитор. Заслужений діяч
мистецтв Російської Федерації (1995). Народний артист Росії (2001).
Народився у Харкові в родині акторів. У 1960 – 1964 роках
навчався у МПУ ім. Гнєсіних по класу акордеону. Службу в армії проходив в
ансамблі разом із Д. Тухмановим і В. Винокуром. Першу пісню на вірші Б. Вахнюка
і А. Землянського «Дороги» написав у 1965 році. З 1969 року Георгій Вікторович
артист Москонцерту, соліст та концертмейстер інструментальної майстерні.
Прославився Г. Мовсесян завдяки пісням «Береза», «Мне
доверена песня»,
«Легенды расскажут», «Это говорим мы»,
«Проводы любви», «Мои года»,
«Родимая земля» [3].
***
«Родина Мовсесянів жила у великому будинку на вулиці
Свердлова (нині Полтавський шлях), у комунальній квартирі: дев’ять сусідів,
дев’ять лампочок у коридорі, дев’ять лічильників. У Георгія було звичайне
повоєнне дитинство харківського хлопчака – ігри у дворі допізна з ватагою
приятелів, навчання у школі, походи округою. Щоправда, батьки намагалися
навчити сина музиці – але в музичній школі сказали, що у хлопчика немає ні
слуху, ні почуття ритму, ні музичної пам’яті. Батькові, який працював у
філармонії, було це особливо прикро чути, а Георгій зітхнув з полегшенням: йому
зовсім не хотілося грати гами. Він мріяв про театр – сім’я жила поруч із
музкомедією і часто ходила на вистави, та й обидва брати батька були
драматичними акторами.
<…> Потім у квартирі з’явився акордеон, і вся
дітвора по черзі на слух підбирала мелодії відомих пісень. Георгій, щоб не
відставати, пішов займатися музикою до батьківського друга-музиканта. Так усе і
склалося – Георгій Мовсесян і музика знайшли одне одного» [4, с. 13].
***
«В
родной Харьков он приезжает часто, сохранив привязанность к городу, из которого
уехал почти полвека назад, и с видимым удовольствием признается в любви к нему:
″Здесь мне объяснили, где нота ″до″ и нота ″ре″; здесь лежат мои родители; в
этой земле лежит Валентин Иванович Курашов – тот самый человек, который научил
меня музыке. Так что все стартовало отсюда″» [5, с. 12].
***
З
одного із останніх інтерв’ю композитора:
«–
Я бесконечно люблю свое детство и часто вспоминаю его, – признавался Георгий
Мовсесян. – Переполняюсь таким трепетом, когда подхожу к окнам нашей
харьковской коммуналки. Не знаю, кто там сейчас живет, но эти два окошка для
меня очень дороги. А напротив жила моя любовь, которую помню всю жизнь. Там
было все впервые. Лет в 15 я уехал в Москву, но часто бываю в Украине. 25 лет
назад мы с Робертом Рождественским написали песню «Днепропетровск — мой дом
родной», которая до сих пор каждый день на вокзале Днепропетровска встречает
поезда и считается гимном города.
–
Георгий Викторович, знающие вас люди говорят, что Мовсесян умеет дружить. А
дружат ли между собой харьковские «москвичи»?
–
Часто встречаемся с кинорежиссером Володей Фокиным и писателем Аркашей Ининым.
Видимся с Наташей Фатеевой, как-то ездили в Харьков на конкурс имени Клавдии
Шульженко. Там такие голосистые люди, просто чудо! В свое время на правах
земляка я даже был дома у Шульженко. Она потрясающая! Пришел, а Клавдия
Ивановна моет пол. Сама. Я обалдел. У меня осталось в памяти, как скромно эта
царица жила. Вот мы сегодня видим, как некоторые «звезды» живут не по таланту.
И мне неприятно, что их, жирующих, выставляют напоказ. Это неприлично. К тому
же я знаю им цену как певцам» [1].
Джерела
1. Мовсесян,
Г. «Как-то
пришел в гости к Шульженко, а Клавдия Ивановна моет пол. Сама» [Электронный ресурс] : [интервью с
Г. Мовсесяном] / записала Г. Цымбал // Факты и комментарии. – Текст. и граф. дан. – 2011. –
7 дек. – Режим доступа: http://fakty.ua/144525-georgij-movsesyan-kak-to-prishel-v-gosti-k-shulzhenko-a-klavdiya-ivanovna-moet-pol-sama.
2. Мовсесян,
Г. «Мой Харьков солнечный… лишь твой я
подданный…» :
интервью с Г. Мовсесяном /
записала Л. Тарасова // Вечерний Харьков. – 1999. – 13 июля. – С. 3.
3. Мовсесян
Георгий Викторович [Электронный
ресурс] // Авторская песня: база
данных. – Текст. и граф. дан. – Режим доступа: http://www.bard.ru.com/php/bards_song.php?name=%CC%EE%E2%F1%E5%F1%FF%ED_%C3.
4. Можейко, І. «Мне доверена песня».
Життя і таємниці професії композитора-пісенника Георгія Мовсесяна // Слобідський
край. – 2015. – 25 лип. – С. 13.
5. Можейко, И. «Я по Харькову хожу на риске внутреннего взрыва» : 2 авг.
1945 г. в нашем городе родился композитор Г. Мовсесян // Харьковские известия.
– 2008. – 2 авг. – С. 12
Комментариев нет:
Отправить комментарий