Муранов М. К.

Дошка на честь М. К. Муранова встановлена за адресою вулиця Полтавський шлях, 114 (зі сторони вулиці Озерянської, колишня вулиця Муранова). Дошку демонтовано.

 

«Вулиця носить ім’я Матвія Костянтиновича Муранова активного учасника революційних подій в м. Харкові».

З історії Харкова: революційні події 1905–1917 років

Муранов Матвій Костянтинович (29.11.1873 – 9.12.1959) – революціонер, активний учасник робітничого руху в Росії та Україні. Народився в селі Рибці (Полтавська область) в сім’ї робітника. З 13 років почав трудову діяльність. З 1900 року працював підсобним робітником, а згодом слюсарем на станції Харків.

З 1905 року – член Харківської більшовицької групи «Вперед». У 1909 році заарештований і висланий з Харкова. З 1912 року – член Харківського комітету РСДРП, керівник партійної групи залізничників. У листопаді 1912 року обраний депутатом 4 Державної думи по робітничій курії Харківської губернії.

В 1912 – 1914 роках – один з організаторів страйків, нелегальних робітничих зборів у Харкові. У листопаді 1914 року був заарештований і засуджений на довічне заслання в Єнісейську губернію.

Після Лютневої революції 1917 року повернувся в Петроград, брав активну участь у виданні газети «Правда». З 1939 року – персональний пенсіонер [2, с. 431].

***

«Был 1877 год, когда многодетная семья Мурановых покинула насиженное место – село Рыбцы, Полтавской области, ища лучшей жизни. В этом селе Рыбцы родился Матвей Муранов.

<…> После смерти матери, когда стало совсем невмоготу, дети решили: надо помочь отцу, старшим разъехаться на заработки. Елена отправилась в Севастополь, с собой захватила и 13-летнего Матвея. С этого времени и началась его самостоятельная трудовая жизнь» [1, с. 5].

***

«18 жовтня 1912 р. в Харкові відбулись вибори до IV Державної Думи по Харківській губернії. Через кілька днів всі одинадцять новообраних депутатів були зібрані разом. Їм роздали анкети депутата Імперського парламенту. Вони старанно заповнювали їх.

Це були дуже різні люди – за походженням, освітнім рівнем, національністю, життєвим досвідом, політичними уподобаннями. Доля об’єднала їх в одну групу для спільної справи тимчасово, здається, вперше і востаннє.

″Матвій Костянтинович Муранов″ – впевнено заповнив перші рядки анкети середнього росту чоловік з копицею густого темно-русого волосся, серед якого пробивала сивина. Довгі, за останньою модою закручені догори вуса, надавали обличчю хвацького вигляду. Обличчя нічим не виказувало, що ця робота була для нього незвичною, вимагала великої концентрації зусиль. Соціальний стан – ″міщанин міста Полтави″. Віросповідання – ″православний″. Народність (за рідною мовою) – ″росіянин″. Рід занять – ″слюсар″. Освіта – ″домашня″.

<…> Муранов належав до того шару робітників, які весь час боролися за виживання. Працював в державних підприємствах. В 1912 р. заробляв мало – один карбованець на день. Мав трьох малолітніх діточок. Враховуючи низький заробіток, дорожнечу і чисельність сім’ї, можна вважати матеріальне становище Муранових скрутним. Тому і квартиру Муранов знімав на Холодній горі по Кладбіщенській вулиці, де на одного мешканця припадало 1,9 саж. куб. обсягу приміщення» [3, с. 89, 93].

Джерела

1. Дроздова, К. Матвей Константинович Муранов : ист.-биогр. очерк. – Харьков: Харьков. обл. изд-во, 1958. – 152 с.

2. Муранов Матвій Костянтинович // Українська Радянська енциклопедія. – Київ: Голов. ред. Укр. Рад. Енциклопедії, 1962. – Т. 9: Маяк – Нахічевань. – С. 431.

3. Чорний, Д. М. Робітниче питання : Матвій Костянтинович Муранов // Харків початку ХХ століття: історія міста, долі людей / Д. М. Чорний. – Харків, 1995. – С. 89–102.