Пилипенко С. В.

Дошку на честь С. В.Пилипенка встановлено у 1998 році за адресою площа Рози Люксембург, 4 (з 2013 року – Павловська площа, 4). Скульптор Міртала Пилипенко.

«1891–1934. Тут у Селянському будинку у 20-х роках мешкав видатний український письменник Сергій Пилипенко, керівник спілки селянських письменників "Плуг". Батькові. Хай проб'ється голос мій крізь час, землю і море – я тобі свою пам'ять несу і любов, і тугу, і горе. Міртала».

Кардиналовська, Р. «Хай проб'ється голос мій...» // Літ. Україна. – 1998. – 3 верес.

Тарасова, Л. Возвращение // Слобода. – 2001. – 24 июля. : фот.

Статті про відкриття меморіальної дошки на честь письменника Сергія Пилипенка (Павловська площа, 4). Дошку створено за проектом дочки письменника – Міртали Пилипенко.

З історії літературного життя Харкова 1920-х років: С. В. Пилипенко

«Пилипенко Сергій Володимирович (псевдоніми – Сергій Сліпий, Плугар, Книгочій; 22.07.1891 – ?.04.1934) : письменник, прозаїк. Народився в Києві. Навчався на філологічному факультеті Київського університету, але був виключений і висланий з Києва за антиурядову діяльність. Проводив революційну роботу на фронтах Першої світової війни. Учасник громадянської війни. Працював у газетах "Більшовик", "Вісті", "Комуніст", "Селянська правда". Був у Червоній Армії. Потім обіймав керівні посади у видавництвах "Книгоспілка", ДВУ. Був головою літорганізації "Плуг". У листопаді 1933 р. заарештований, звинувачений у принадлежності до "української контрреволюційної організації" і засуджений до страти. У 1957 р. реабілітований посмертно. Вдова письменника Тетяна Кардиналовська залишила мемуари "Невідступне минуле"» [5].

***

«Примечательно также здание № 4 [на площади Розы Люксембург], построенное в 10-х годах ХХ века по проекту архитектора Б. Ф. Корнеенко в форме украинского модерна по заказу земства и называвшееся "Крестьянским домом". Оно служило Домом приезжих, имело столовую, помещения для занятий и других надобностей. В настоящее время в доме помещается Бюро технической инвентаризации. На фасаде его утрачена при ремонтах часть, украшавших его прежде декоративных деталей, но сохранился на щипце помещенный в нише бюст Т. Г. Шевченко, напоминающий о происхождении здания» [6, с. 106].

***

Весь Харьков на 1925 г. : справ. кн. – Харьков : Коммунист, 1925. – Стб. 172 (3-я паг.) – Із змісту: Пилипенко Серг. Вл., ред. газ. "Селян. Правда", пл. Р. Люксембург, 19, Селян. Будынок, комн. 33.

***

Зі споминів письменника Петра Панча

«Коли Сергій Пилипенко очолював Спілку селянських письменників "Плуг", "папаша" стало другим його ім’ям. "Плуг" був першою громадською організацією на культурному фронті Радянської України. <…> Метою "Плуга" було об’єднання розпорошених доти селянських письменників, які, ґрунтуючись на ідеї тісного союзу революційного селянства з пролетаріатом, ішли до нової, соціалістичної культури. <…> До "Плуга" потяглися не одиниці і не десятки, а сотні селюків, розкутих революцією. "Плуг" почав швидко рости.

Далі все залежало від практики письменницької організації і таланту організатора. <…> Сергій Пилипенко виявився талановитим масовиком.

В Харкові, де тоді була столиця України, в Селянському будинку серед справжніх плугів і борін почали відбуватися щопонеділка регулярні плужанські вечори, доти не знані. На цих вечорах можна було послухати автора поеми "Червона зима" Володимира Сосюру, із уст самого Андрія Головка – його оповідання "Червона хустина", почути невгомонного автора "Буйного хмелю" Олександра Копиленка, нові вірші Андрія Паніва, Наталі Забіли, посперечатися з Іваном Сенченком про його "Червоноградські портрети", а з Григорієм Колядою – про його поему, в якій "Індустрія халявами зорить…". <…> Крім плужна, на зібраннях часто виступали в обговоренні прочитаного, а більше в дискусіях про шляхи розвитку української літератури Василь Блакитний, Валер’ян Поліщук, Майк Йогансен, Остап Вишня, Гордій Коцюба, Олександр Слісаренко, Олесь Досвітний, <…>, а часто-густо були присутні – Павло Тичина, Володимир Гжицький, Гнат Хоткевич.

Отже, посперечатися було про що, особливо знаючи, що в суперечках народжується істина. Цією істиною були шляхи, якими мусить крокувати нова література, нове мистецтво. Цих шляхів шукали поодинці і купно, а найзавзятіші "новатори" кричали навіть: "Геть Пушкіна! Геть Шевченка!" Це імпонувало студентській молоді, яка заповнювала зали, бо й себе вона вважала невід’ємною часткою нового процесу.

Сергій Пилипенко все терпляче слухав, крутив вуса і тільки посміхався: "Молоде вино завжди бродить бурхливо!"

<…> Сергій Пилипенко по-батьківські відстоював очолювану ним Спілку селянських письменників, долаючи при цьому опір "революційних". Був він людиною освіченою, з великим досвідом журналіста, бойового командира і цим помітно відрізнявся серед членів "Плуга", прибулих переважно з периферії, проте у взаєминах з ними поводився завжди просто, товарисько і чуло. Допомагав багатьом і матеріально. Часто можна було почути: "Папашо, один карбованець і цигарку!" І це стало вже летючою фразою серед плужан» [4].

***

«Влучно, із щирим захопленням схарактеризував організаторський хист С. Пилипенка у своїх спогадах В. Сосюра: "Пам’ятаю літературні вечори в Селянському будинку в Харкові. Як пахли вони юністю і весною… І всі вони пов’язані для мене з образом чорноусого, з мармуровим обличчям високого і стрункого красеня Сергія Пилипенка… Він наче зійшов з українських фресок, син великої України, який віддав своє життя зорям прийдешнього… Такої могутньої популярності серед літературної молоді України не мав ніхто і ніколи з організаторів літературного процесу".

Саме на фасаді колишнього "Селянського будинку", де збиралися плужани, творча громадськість міста при підтримці державної адміністрації вирішила встановити меморіальну дошку "лицареві доби" українського відродження. <…> Перед глядачами повстав карбований профіль Сергія Пилипенка, який створила молодша дочка письменника, відомий скульптор і поет Міртала Сергіївна. Портрет ніби складено с численних уламків, на які жорстокий молох радянського тоталітаризму розбив життя цієї прекрасної людини. Завершують унікальної дошки рядки з вірша, присвяченого поетесою батькові:

"Хай проб’ється голос мій

Крізь час, землю й море,

Я тобі свою пам’ять несу

І любов, і тугу, і горе…" [3].

Джерела

1. Єлісеєва, Т. Український літератор [С. В. Пилипенко] на тлі радянської доби // Реабілітовані історією. Харківська область / обл. редкол.: І. О. Терехов (голова) [та ін.]. – Київ : Харків, 2008. – Кн. 1, ч. 2. – С. 111–119 : іл. – Бібліогр. в підрядк. прим.

2. Діброва, В. Скульптура // Чайні замальовки : оповідання. – Київ, 2012. – С. 16‑18.

Про долю родини письменника Сергія Пилипенка.

3. Кардиналовська, Р. «Хай проб'ється голос мій...» // Літературна Україна. – 1998. – 3 верес.

4. Панч, П. Біля колиски «Плуга» // Про Сергія Пилипенка : спогади сучасників. – Київ, 1992. – С. 16–21.

5. Пилипенко Сергій Володимирович // Письменники Радянської України. 1917‑1987. – Київ, 1988. – С. 473 : портр.

6. Харьков вчера, сегодня, завтра / Ю. М. Шкодовский и др. – Харьков : Фолио, 2002. – С. 106.