Голокост



Меморіальну дошку в пам’ять загиблих євреїв за адресою вулиця Громадянська, 19 на будівлі синагоги.

 
«Здесь в бывшем здании синагоги, в декабре 1941 г. нацистами были собраны на мучительную смерть от холода и голода около 400-х харьковских евреев: стариков, детей, калек. Установлена при благотворительном содействии МП ″Электротерм″ по программе ″Дробицкий Яр″ 14 декабря 1992 г. Обновлена 14 декабря 1999 г.».


Історія Харкова в роки Великої Вітчизняної війни: Голокост


«Первой харьковской синагогой была Солдатская (второе её название ― Мещанская; от улицы, где она находилась, ― Мещанская, 13 [современный адрес ― Гражданская, 19]; а неофициально эта улица называлась Еврейской). Её основали ещё в первой трети XIX века отставные солдаты-кантонисты, а права собственности были оформлены на купца Слонима. В 1885 году эти права перешли к купцу Юлию Файнбергу, а в 1908-м ― к другому купцу, знаменитому предпринимателю и филантропу, построившему в городе одну из крупнейших в империи табачных фабрик, организовавшему «Общество пособия бедным евреям Харькова» (с дешёвой столовой, мужским еврейским училищем, богадельней и больницей) Пейсаху Бурасу. После его смерти в 1914-м наследники, «чтобы увековечить память» родителя, передали синагогу в дар местной еврейской общине, и она, синагога, получила третье название ― Бураса.
<…> у Мещанской (Солдатской) синагоги судьба трагичнейшая: это место смерти. В Киеве был Бабий яр, в Харькове ― Дробицкий. В Дробицком яру зимой 1941–42 годов было расстреляно около 20 тысяч человек. Тех, кто не мог сам добраться до гетто ― на край города, в бараки станкостроительного завода, ― заперли в Мещанской синагоге ― единственной на тот момент оставшейся в Харькове синагоге.
Еврейская община была уничтожена, и после освобождения Харькова в августе 1943-го Мещанская синагога к евреям уже не вернулась (да и потом, после возобновления религиозной жизни, на осквернённое смертью место никто не претендовал), её передали под производственные помещения, и здание было перестроено капитально. Теперь тут завод «Электротерм», специализирующийся на электродуховках, а всё, что осталось от старейшей харьковской синагоги, ― это фундамент и часть фасада первого этажа» [3].
***
«… Пожалуй, впервые с 1941 года в одном харьковском зале сошлось так много евреев. Но тогда, на втором месяце гитлеровской оккупации, людей в синагогу согнали насильно, дверь заперли накрепко, да так всех и уморили голодом и холодом – душ что-то около четырехсот. А теперь, без малого через полвека, каждый пришел добровольно, и четырехсот мест в главном зале Центрального лектория не хватило – пришлось открыть малый зал и подключить туда трансляцию из большого, чтобы выступления были всем слышны. Обсуждался один вопрос: об учреждении городского общества еврейской культуры» [4, с. 116].
***
Харківський Голокост у спогадах і документах
«У захоплених містах фашисти проводили страшну політику геноциду. Найгіршим було становище євреїв і циган, яких за наказом А. Гітлера планувалося знищити повністю. У Харкові місцем винищення євреїв було обрано Дробицький яр. Також місця масового знищення євреїв є в Лозовій, Золочеві та багатьох інших населених пунктах області. За наказом комендатури в листопаді-грудні 1941 р. було складено списки харківських євреїв. Вони отримали наказ 16-17 грудня переселитися в бараки тракторного заводу. Майже 15 тисяч євреїв було зігнано сюди й доведено до загибелі» [2, с. 14].
***
«Для ведення винищувальної війни нацистське керівництво Німеччини створило потужний розгалужений апарат насильства, який просувався слідом за військовими і у тісній співпраці з вермахтом виконував функції ″замирення″ загарбаної території. 28 квітня 1941 р. фон Браухічем був підписаний наказ про ″Упорядкування використання поліції служби безпеки та СД у межах сухопутних військ″. … Наказом передбачалося, що ейнзацгрупи та команди поліції безпеки та СД в межах своїх завдань проводять ″виконавчі″ (читай – репресивні – А. С.) заходи на адресу цивільного населення, тісно співпрацюючи з абвером. На практиці ця угода обернулася допомогою вермахту у проведенні каральних акцій.
Усього було створено чотири ейнзацгрупи – А, Б, Ц, Д, до складу кожної з яких входило до 1000–1200 чол.
<…> Завдання ейнзацгруп полягало в тому, щоб захопити важливі державні папери, проводити перевірку осіб, вивчати настрої населення, особливо, однак, виявляти, ув’язнювати та ліквідовувати ворожі рейху групи населення. Зрештою, останнє завдання стало головним у діяльності ейнзацгруп. … Найбільшу активність розгорнула зондеркоманда 4а ейнзацгрупи Ц, командиром якої був зловісний Пауль Блобель. З початку війни до 30 листопада 1941 р. вона знищила 59018 чол. Після цього вона прибула в Харків з метою остаточного вирішення тут єврейського питання».
Харківське єврейство на протязі 20-х – 30-х років складало чималу частину населення міста. За переписом 1939 р. його чисельність складала 130250 осіб, або 15,6% населення міста. На жаль, ми не маємо точних даних про те … скільки їх залишилося в підокупаційному місті. Одразу після окупації міста німці заходилися вирішувати єврейське питання. В перші години окупації чимало євреїв опинилося серед повішених городян. А вже в кінці жовтня офіцери відділу І-с/АО 6-ої армії обговорювали з керівниками офіцерами СД-зондеркоманди плани введення її в дію. Незабаром, 4 листопада 1941 р. в місті відбулася нарада в фельдкомендатурі… У запису офіцерів 57-ї піхотної дивізії відзначалося: ″Акцію очищення – далі в хід″. Робота ця, як зазначалося, утруднювалася тим, що, на відміну від інших місцевостей, у Харкові не були знайдені необхідні для операції матеріали, списки осіб тощо. Крім того, у Харкові був збірний пункт емігрантів з усіх земель, підозрілих, перш за все євреїв, які, за думкою учасників наради, були залишені як зв’язкові та розвідники…. Євреїв слід було негайно ув’язнювати та перепроваджувати до служби безпеки СД на вулицю Пушкінську, 94. У зв’язку з тим, що ″євреї, – як відзначалося, – більшою частиною ще переховуються, акція проти них буде проведена лише через деякий час″. Але безпосереднім кроком до неї був наказ військової влади місцевому оберрабіну здати всім євреям ″задля збереження″ золото та інші дорогоцінності.
<…> Для перепису осіб єврейської національності були замовлені спеціальні переписні листи жовтого кольору. Причому замовлення №23 передбачало друкування біля 100 тис. жовтих бланків. Проте проведений перепис назвав значно меншу цифру євреїв – 10271 особу. Насправді ж, їх було більше, бо жахлива дійсність обумовила прагнення цих людей обернутися українцями, росіянами тощо. Майже всі вони потрапили до Дробицького Яру» [1, с. 124-126].

Джерела
1. Грінченко Г. Г. Нищення нацистами харківського єврейства в 1941–1942 роках // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Сер. Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки. Вип. 7 . – Харків, 2004. – № 641. – С. 123128.
2. Дьякова О. В. Харківщина в роки Великої Вітчизняної війни : метод. рек. з історії рід. краю. – Харків, 2013. – 98 с.
3. Краснящих А. П. Харьков ad marginem : (главы) : [Электронный ресурс] / Харків. обл. Рада // VII обласний конкурс ім. О. С. Масельського на кращий літературний твір 2013. – Режим доступа : http://oblrada.kharkov.ua/subdomains/concurs/winner.134.html, свободный (дата обращения 30.12.2015)
4. Ляховицкий Ю. М. Желтая Книга : свидетельства, факты, документы [о нацист. геноциде евр. населения Харькова в период оккупации. 19411943].– Харьков, 1994. – Вып. 3. – 124 с.
 

Комментариев нет:

Отправить комментарий