Дошку
на честь Є. І. Каулько відкрито 1 лютого 2013 року за адресою Чернишевська вулиця, 96.
«В этом доме с
1982 г. по 2007 г. жил заслуженный журналист Украины Каулько Евгений Иванович
(01.02.1943 – 11.01.2007)».
Гудзь,
І. У пам'ять про Євгенія Каулька – меморіальна дошка // Слобідський край. –
2013. – 2 лют. – С. 6 : фот.
Меморіальну дошку
колишньому головному редактору газети «Слобідський край» Є. І. Каулько
відкрито 1 лютого на будинку, де він жив (вул. Чернишевського, 96).
З історії періодичних видань Харківщини: головний
редактор
газети «Слобідський край» – Є. І. Каулько
газети «Слобідський край» – Є. І. Каулько
«Євгеній
Іванович Каулько очолив газету "Соціалістична Харківщина" у непростий
момент, майже на зламі епох. Якою стане газета, залежало передусім від нього –
головного редактора. Чи будем вперто чіплятися за старе, чи кинемося у вир
подій, щоб будувати незалежну Україну?
–
Народ хоче жити так, – показав він оберемок листів, і ми кинулися за вказаними
там адресами, бо ж у колективу газети був лише один "начальник" –
читач. Читачі відповіли тим, що передплатників стало більше 120 тисяч. Так,
саме таким тиражем ми виходили в ті дні. То була всенародна любов до оновленого
"Слобідського краю", до всіх його авторів, головним серед яких був
Євген Іванович.
<…>
Про дотепність Каулька ходили справжні легенди. Недарма редактори обласних
газет, часто збираючись у Києві на різні наради, заснували приз на кращий
анекдот "Золотий Каулько". Ця статуетка довго стояла в його кабінеті.
З приводу свого дня народження сказав так: "Маю потрійний ювілей. Вік –
50. Вага – 100. Тиск – 200"…З гумором ставився до найціннішого – власного
здоров'я. Що для нього дуже характерно. Для справжнього чоловіка. Не скаржився
на недуги, а висміював їх.
Будучи
для всіх нас, журналістів "Слобідського краю", колегою і старшим
товаришем, для багатьох став і вчителем. Йому б написати мемуари про свою
роботу на заводі, як став журналістом на радіо, в редакції газети, на чолі
журналу, де трудився до останнього дня, та все було ніколи.
<…>
Про його звання та нагороди треба писати окремо. Не носив відзнак, не любив
виділятися. Але заслуженим журналістом України став одним із перших у редакції.
Його на цю нагороду висунув колектив, але тоді, коли його не було в редакції.
Без нього люди самі вирішували.
Завжди
мав чітку позицію, проте прислухався до чужої думки, не заперечуючи її. Він
поважав своїх співробітників, доводячи це справами.
Володів
рідкісним талантом тримати сувору дисципліну у творчому колективі, був з усіма
рівним і товариським, не допускаючи панібратства. <…> Слово його було
тверде не від посади, а від морального авторитету, який був присутній завжди»
[2].
***
«Він
– один із нас. Народився у воєнні роки в Краснопавлівці Лозівського району.
Дитинство пройшло в поруйнованому селі, серед розвалених хат, неораних полів.
<…>
І як не скрутно ведеться нині більшості трудового люду, головний редактор
газети Харківської обласної ради
"Слобідський край", заслужений журналіст України Євгеній Іванович
Каулько дивиться на речі реально, з надією. Впевнений, що життя можна поліпшити
спільною працею, на сплаві розуму й порядності. А основа його – село.
Наша
газета і працює на село. Допомагаємо йому чим можемо. Насамперед об’єктивною
інформацією про те, що відбувається у світі, в Україні, на Харківщині.
<…> До речі, газета "Слобідський край" – одна з небагатьох в
області, де виплата зарплати не була затримана жодного разу. І в цьому заслуга
її головного редактора.
<…>
Словосполучення "раз і назавжди" поряд з його прізвищем звучить
органічно. Євгеній Каулько раз і назавжди обрав професію, раз одружився і
виростив синів» [1].
Джерела
1. Євгеній
Каулько: «Життя поліпшимо на сплаві розуму й порядності» / В. Галюк та ін.
// Панорама. – 1998. – № 12 (берез.). – С. 2.
2. Учитель,
товариш, колега / колектив газети // Слобідський край. – 2007. – 13 січ. – С. 3 : портр.
Комментариев нет:
Отправить комментарий