Ізрайліт В. Г.

             Дошку на честь В. Г. Ізрайліта встановлено 10 жовтня 2018 року на фасаді комунального закладу «Харківський ліцей № 87 Харківської міської ради» за адресою вулиця Башкирська, 2.

«Меморіальна дошка на честь випускника школи № 87 ― учасника бойових дій в Афганістані Ізрайліта Володимира Григоровича, нагородженого орденом Червоної Зірки (посмертно)».

Открытие мемориальной доски Владимиру Израйлиту [Електронний ресурс] // Общественная организация «Харьковский городской Союз ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов)». ― Текст. та граф. дані. ― 2018. ― 10 жовт. ― URL: https://web.archive.org/web/20190530112859/http://afganec.kharkov.ua/index.php/public/1766-2018-10-10-16-24-40, вільний (дата звернення: 11.11.2023). ― Назва з екрана.

Про відкриття меморіальної дошки на честь В. Г. Ізрайліта.

Харків’яни ― воїни-інтернаціоналісти

В. Г. Ізрайліт

Ізрайліт Володимир Григорович (12.10.1957‒27.08.1984) ― радянський військовик, учасник Афганської війни. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.

Народився у сім’ї службовця в Харкові. До призову на військову службу працював лаборантом в інституті.

У лавах Радянської армії з 31 липня 1975 року. Закінчив Харківське вище військове авіаційне інженерне училище.

У вересні 1983 відправлений офіцером до Афганістану. Служив бортовим авіаційним техніком гелікоптера Мі-8МТ у 3-й гелікоптерній ескадрильї 50-го окремого змішаного авіаційного полку. Свій перший політ в Афганістані здійснив 16 вересня 1983 року. Всього у складі екіпажу здійснив близько 700 бойових вильотів і 8 раз брав участь у десантуванні військових на неоснащені майданчики у високогірних районах під вогнем противника. Свій останній політ здійснив 27 серпня 1984 року. Поблизу кишлаку Котай-Ашру у провінції Вардак гелікоптер Ізрайліта висадив десант та забрав сімох поранених бійців 350-го гвардійського парашутно-десантного полку. Ворог збив Мі-8МТ із великокаліберного кулемета, коли той набирав висоту. Усі, хто перебував на борту, загинули.

Похований на Харківському міському кладовищі № 6, розташованому в районі Залютине [2].

***

«Атестат про середню освіту отримав у середній школі № 87. Виявив здібності до точних наук, після школи деякий час працював лаборантом на кафедрі авіаційного інституту. З вересня 1975-го ― курсант військового авіаційно-технічного училища в Харкові.

Дорогу в небо юнак прокладав собі глибокими знаннями і високою дисциплінованістю: училище лейтенант Володимир Ізрайліт закінчив із відзнакою. Місце служби для молодого офіцера визначилося напередодні випуску ― вертолітний полк у Білорусії. В одному гарнізоні Володимир прослужив шість років, що, зазвичай, не часто буває у людей військових. З часом зросла майстерність авіаційного техніка, йому присвоїли чергове воїнське звання.

Влітку 1983-го старший лейтенант Ізрайліт відпочивав у батьків. Повернувшись в полк, Володимир у складі своєї ескадрильї відбув до Афганістану: вертолітники з Білорусії змінювали ескадрилью на Кабульському аеродромі» [4].

 

Джерела

         1. Ізрайліт Володимир Григорович [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія. ― Текст. та граф. дані. ― URL: https://cutt.ly/XtbC1qS, вільний (дата звернення: 11.11.2023). ― Назва з екрана.

2. Открытие мемориальной доски Владимиру Израйлиту [Електронний ресурс] // Общественная организация «Харьковский городской Союз ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов)». ― Текст. та граф. дані. ― 2018. ― 10 жовт. ― URL: https://web.archive.org/web/20190530112859/http://afganec.kharkov.ua/index.php/public/1766-2018-10-10-16-24-40, вільний (дата звернення: 11.11.2023). ― Назва з екрана.

3. Открытие мемориальной доски Владимиру Израйлиту [Електронний ресурс] // Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). ― Текст. та граф. дані. ― URL: http://www.usva.org.ua/mambo3/index.php?option=com_content&task=view&id=7524&Itemid=30, вільний (дата звернення: 11.11.2023). ― Назва з екрана.

4. Шкварко І. П. Старший лейтенант Ізрайліт Володимир Григорович // Біль пам’яті : кн. пам’яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані / І. П. Шкварко. ― Харків, 1995. ― С. 150–151.