Дошку на честь А. С.
Бережного відкрито 1998 року на будівлі технічного корпусу Харківського
державного політехнічного університету (нині Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут») за адресою вулиця Фрунзе (нині
Кирпичова), 2.
«Тут працював видатний вчений хімік-технолог, почесний
доктор ХДПУ, академік НАН України Анатолій Семенович Бережной».
Бережному Анатолію Семеновичу : [мемор. дошка] //
Скрижалі історії Харкова. ― Харків, 2020. ― Т. 3. ― С. 148–150 : фот.
З історії вищої освіти
Харкова
А. С. Бережной
Бережной Анатолій Семенович (19.09(2.10)1910–15.12.1996)
— хімік-технолог, спеціаліст у галузі вогнетривів. Народився в с. Остап’є Полтавської
губернії (нині Полтавської області). Закінчив Харківський хіміко-технологічний
інститут (1932, нині НТУ «ХПІ»). Працював в Українському інституті вогнетривів
(Харків, 1932–1966), керівник лабораторії (1944–1948), заступник директора з наукової
роботи (1948–1955), директор (1955–1966). Працював в Інституті геологічних наук
АН УРСР (Київ, 1966–1969) та Інституті геохімії і фізики мінералів АН УРСР
(Київ, 1969–1970). Завідувач лабораторії Харківського фізико-технічного
інституту (1970–1975). Викладав у Харківському політехнічному інституті (з 1975),
завідувач кафедри технології кераміки, вогнетривів, скла та емалей (1975–1984),
професор тієї ж кафедри (1984–1996). Доктор технічних наук (1947), професор (1947).
Автор близько 200 наукових праць та статей з питань фізико-хімії силікатів та
вогнетривких матеріалів, геохімії, металургії. Академік АН УРСР (з 1979). Помер
у Харкові, похований на міському кладовищі № 2. Його ім’я присвоєне
Українському НДІ вогнетривів (1998) [1, 3, 6].
***
У 1929 році до Харкова переїжджає майбутній академік Іван
Васильович Обреїмов — перший директор Українського фізико-технічного інституту,
що невдовзі стане всесвітньо відомим. Він береться також за підготовку молодих
фізиків і організує фізико-механічний факультет у Харківському машинобудівному
інституті. Талановитий студент Анатолій Бережной потрапляє до поля зору
Обреїмова і отримує пропозицію стати фізиком. Юнак вагається, але активно
протидіють цьому професори-хіміки. І Бережной пішов «силікатним» шляхом, але
назавжди зберіг дружбу і взаємодію з фізиками розташованого поруч УФТІ.
Наукові інтереси А. С. Бережного включали
природні сполуки — мінерали, теоретичні й практичні питання вивчення і освоєння
їхніх родовищ. Багато років він плідно працював на межі хімії і наук про Землю
(насамперед мінералогії) і здобув визнання та щиру повагу кількох поколінь
українських мінералогів, що відбилося в його обранні почесним членом
Українського мінералогічного товариства (1991). Практичні досягнення Бережного
охоплюють створення нових типів вогнетривів, зокрема для ядерної і космічної
промисловості. Він стає найвищим авторитетом з фізичної хімії
багатокомпонентних оксидних систем, зокрема вогнетривів, співпрацює у цьому
напрямі з найвідомішим ученим, лауреатом Нобелівської премії, академіком
М. М. Семеновим, працює його заступником у Міжвідомчій вченій раді з
жаростійких сполук. Своє ставлення до науки, свої конкретні знання Анатолій
Семенович передав учням, підготувавши десятки кандидатів і докторів наук, сотні
кваліфікованих інженерів [4].
***
Професор Бережной приділяв багато часу індивідуальній
роботі зі студентами та аспірантами, за що здобув у них авторитет і повагу.
Крім найвищих професійних якостей, його відрізняли доброта та широка ерудиція.
Анатолій Семенович прекрасно розбирався в класичній музиці і сам добре грав на
фортепіано. Він захоплювався геологією, астрономією, фізикою твердого тіла,
історією релігії і весь свій багатий арсенал знань передавав своїм учням [5].
***
Згадує вчений-мінералог А. А. Вальтер:
Мені пощастило спілкуватися з Анатолієм Семеновичем
багато років. Уперше я побачив Бережного у вересні 1962 року в Сімферополі, в
Інституті мінеральних ресурсів (тоді належав Академії наук УРСР), куди він
прибув у складі комісії, що перевіряла діяльність цієї установи. З легкою ходою,
засмаглий, енергійний, Анатолій Семенович справляв враження зовсім молодого
чоловіка.
Як ми невдовзі зрозуміли, ця комісія мала виявити
недоліки і, як тоді казали, дати рекомендації для організаційних висновків. Анатолій
Семенович ставив запитання по суті, а під час обговорення розкривав значущість
отриманих результатів значно глибше, ніж це міг зробити доповідач. Ми, молоді
мінералоги, були в захваті від його знань і манери вести дискусію. Кажуть, що саме
виступ Бережного під час обговорення результатів роботи комісії у високих
інстанціях Києва «закрив питання» про оргвисновки, й інститут зміг продовжувати
спокійно працювати.
Наступні роки мені час від часу доводилося бачити
Бережного на засіданнях кваліфікаційної вченої ради при геолого-географічному
факультеті Харківського університету з приводу захисту дисертацій моїми
колегами і друзями. Анатолій Семенович ставився до виконання обов’язків члена
ради дуже серйозно. Завжди жваво обговорював мінералогічні роботи, а коли з
якихось поважних причин не міг бути на засіданні, то неодмінно надсилав відгук
на автореферат.
У 1960–1970 рр. і пізніше на кафедрі мінералогії і
петрографії Харківського університету систематично, раз на місяць, провадили
засідання Всесоюзного мінералогічного товариства. Анатолій Семенович
обов’язково брав у них участь і регулярно виступав із доповідями, які розширювали
світогляд слухачів.
Особливо запам’яталися його доповіді «Кварцевоподобные
твердые растворы» і «Рождение, жизнь и смерть силикатов». На початку 1966 р. Анатолій
Семенович запросив мене з дружиною перейти до нього на роботу в щойно створений
відділ експериментальної мінералогії в Інституті геологічних наук АН України. Я
залучився до тематики, якою займався Анатолій Семенович, хоча продовжував
викладати на кафедрі мінералогії і петрографії Харківського університету і
формально був у його відділі дуже короткий час. Мені з таким керівником досі не
доводилося працювати: вражали його ерудиція і глибина розуміння проблем.
У своїх дослідженнях я не лише керувався порадами
Анатолія Семеновича, але й безпосередньо користувався його допомогою,
наприклад, у фізико-хімічних розрахунках. Анатолій Семенович усіляко
підтримував ці роботи, схвально до них ставився, але в питаннях співавторства
був навіть надмірно делікатним. Якось на пропозицію бути співавтором роботи,
виконаної за його задумом і з його конкретною допомогою, він відповів: «Я
отримав задоволення від того, що робота виконана добре і підтвердила мою думку,
але вважати себе її автором — це те саме, що з’їсти після обіду ще одну тарілку
борщу — зовсім зайве».
Я вдячний долі за багаторічне спілкування з цією видатною
людиною. Потім, коли я вже працював у Києві, багато років ми листувалися,
дзвонили один одному. Анатолій Семенович кожен раз попереджав, коли збирався
приїхати до Києва, і домовлявся про зустріч. У мене завжди виникали питання, на
які, крім нього, ніхто б мені не відповів. Для нього ж наше спілкування, я
сподіваюся, було корисним завдяки інформаційній допомозі в ті «доінтернетівські»
часи, коли інформацію поширювали через паперові носії, а бібліотеки Києва були
дещо багатші за харківські. Уже будучи в дуже поважному віці, Анатолій
Семенович звернув увагу на недосконалість твердих розчинів плагіоклазів,
наявність розривів у їх змішуваності і мав намір урахувати це у своїх фізико-хімічних
побудовах. Він попросив мене зібрати відсутню в Харкові літературу з цього
питання. Сталося так, що я привіз ці матеріали якраз на урочисте засідання на
честь його 85-річчя. Після закінчення офіційної частини заходу Анатолій
Семенович рішуче відхилив пропозицію переходити до неофіційної частини
зустрічі, до чого схилялася більша частина присутніх, і в своєму кабінеті удвох
зі мною хвилин двадцять обмірковував питання про недосконалість твердих
розчинів плагіоклазів. Захопленим наукою, справжнім її лицарем він залишався до
останнього дня свого життя [4].
Джерела
1. Бережной Анатолий Семенович // Харьковский
политехнический : ученые и педагоги / Ю. Т. Костенко и др. ― Харьков, 1999. ―
С. 49–50 : фот.
2. Бережной Анатолій Семенович (1910–1996) // Навіки в
пам’яті (меморіальні дошки НТУ «ХПІ») : довідник / Л. Л. Товажнянський,
В. І. Ніколаєнко, Ю. Д. Сакара. ― Харків, 2014. ― С. 10–11
: фот.
3. Бережному Анатолію Семеновичу : [мемор. дошка]
// Скрижалі історії Харкова. ― Харків, 2020. ― Т. 3. ― С. 148–150 : фот.
4. Вальтер А. А. До 100-річчя від дня народження
академіка АН УРСР А. С. Бережного, почесного члена УМТ // Записки
Українського мінералогічного товариства. ― 2010. ― Т. 7. ― С. 89–92.
5. Михеева В. В. Бережной Анатолий Семенович //
Выдающиеся педагоги высшей школы г. Харькова : биогр. словарь. ― Харьков, 1998.
― С. 96–97 : фот.
6. Семченко Г. Д. Бережной Анатолій Семенович //
Енциклопедія Сучасної України. ― Київ, 2003. ― Т. 2. ― С. 491–492 : фот.
Немає коментарів:
Дописати коментар