Корінько І. В.

 

Дошку на честь І. В. Корінька відкрито 21 серпня 2017 року на будівлі КП «Харківводоканал» за адресою проспект Ювілейний,28 А.

«Коринько Ивану Васильевичу. Генеральному директору КП КХ “Харьковкоммуночиствод” 1995–2011 гг. КП “Харьковводоканал” 2011–2016 гг. Высокопрофессиональному руководителю, талантливому ученому, замечательному человеку. Заслуженный работник сферы услуг Украины. Лауреат Государственной премии Украины в сфере науки и техники. Доктор технических наук. Профессор. Академик. Общественный деятель».

Мемориальная доска Ивану Коринько // Харьковские известия. ― 2017. ― 22 авг. ― С. 2.

Про відкриття меморіальної дошки на честь І. В. Корінька.

З історії водопостачання Харкова

І. В. Корінько

Корінько Іван Васильович (21.08.1948–30.06.2016) ― фахівець у галузі водного господарства. Народився у с. Малижине Золочівського (нині Богодухівський) району Харківської області. Закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут (1975). Начальник Безлюдівської каналізаційної станції (1979–1985), директор комплексу «Харківводовідведення» (1985–1995), генеральний директор КП «Харківкомуночиствод» (1995–2010) та КП «Харківводоканал» (2011–2016). У цей період був також професором Харківського національного університету будівництва та архітектури і Харківського національного університету міського господарства. Автор більше 200 наукових публікацій з водовідведення й водоочищення, має більше 50 авторських свідоцтв і патентів. Доктор технічних наук, професор (з 2004). Був членом Академії будівництва України. Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Лауреат Державної премії України (2004). Заслужений працівник сфери послуг України. Помер у Харкові [1, 2].

***

Про самовіддану працю Івана Васильовича Корінька під час аварії на Диканівських очисних спорудах розповів у своїх спогадах голова правління Української фондової біржі В. В. Оскольський. Біда прийшла до Харкова наприкінці червня 1995 року. Тривала злива після небувалої спеки обрушилася на місто. Вода принесла багато біди: залила станції метро, зруйнувала будинки і тротуари. Але найстрашнішим виявилося те, що злива вивела з ладу Головну каналізаційну насосну станцію (ГКНС) Диканівських очисних споруд. Аварія таїла в собі серйозні техногенні та екологічні наслідки не тільки для Харківщини, а й для басейну річки Сіверський Донець і всього Азово-Чорноморського узбережжя.

Іван Васильович у той час працював директором Комплексу з експлуатації мереж водовідведення Харкова і взяв найактивнішу участь у недопущенні затоплення основних об’єктів інженерної інфраструктури міста за рахунок локалізації аварійних ділянок мереж. На території Диканівських очисних споруд було встановлено будівельний вагончик, де розміщувався штаб з ліквідації наслідків. З перших годин катастрофи Іван Васильович включився в роботу, забувши про відпочинок і сон.

Через місяць після аварії харків’яни отримали чисту воду, хоча західні фахівці стверджували, що період відновлення очисних споруд затягнеться на рік–півтора. Особисті якості Івана Васильовича ― колосальні знання, величезний практичний досвід і висока відповідальність керівника ― дали змогу не тільки розібратися в причинах і наслідках аварії, а й зробити все необхідне для подальшої надійної експлуатації очисних споруд, а потім і для якісного водопостачання всієї області [3, с. 41–42].

***

Перший заступник генерального директора КП «Харківводоканал» О. М. Коваленко та колишній керівник ДКП «Харківкомуночиствод» Є. Б. Клейн поділилися спогадами про сміливий вчинок І. В. Корінька. Під час ліквідації аварії на Головній каналізаційній насосній станції люди проявили себе з найкращого боку. Самовіддано працювали, не зважаючи ні на час, ні на втому, ні на важкість завдань. Відкачування стічної рідини завершилося, і можна було почати демонтаж обладнання, що вийшло з ладу.

Труднощі полягали в тому, що машинне відділення було знеструмлено і атмосфера в ньому була нестерпна. І необхідно було в цілковитій темряві очистити і відмити приміщення та обладнання, щоб надати доступ для подальшої роботи монтажникам. Ніхто не наважувався спуститися в отвір ГКНС. Що чекає всередині ― невідомо. Після проведених там спрямованих вибухів складно бути впевненим у цілісності та безпеці несучих конструкцій. Сталася затримка, і тут Іван Васильович проявив себе як справжній командир, який не став ризикувати підлеглими. Не зволікаючи ні хвилини, він першим надів гідрокостюм і спустився в чорний отвір змивати з пожежного брандспойта осад стічної рідини. Коли він з’явився з отвору, всі дивилися на нього, ніби побачили людину з пекла. Його приклад наслідували інші члени колективу. Це був сильний психологічний фактор, і він чудово спрацював. Працівникам Харківкомуночистводу не звикати спускатися в шахти, чистити забруднені колодязі. Але те, що під час ліквідації аварії на Диканівці першим це зробив керівник, говорить багато про що [3, с. 33–34].

***

«Після ліквідації наслідків аварії Іван Васильович був призначений генеральним директором ДКП “Харківкомуночиствод”. Підприємство потребувало докорінної перебудови. Було потрібне створення підрозділів для експлуатації зливової каналізації та ліквідації підтоплень території міста, а також експлуатації річок і водойм. До структури підприємства було включено Комплекс із вивезення твердих побутових відходів. Значно збільшений обсяг робіт, необхідність паралельно з ліквідацією наслідків аварії створювати матеріально-технічну базу нових підрозділів вимагали прийняття кардинальних рішень. На цій стадії величезну роль зіграв той фактор, що Корінько був не тільки чудовим фахівцем у галузі комунального господарства, але й пройшов школу будівельника. На початку своєї роботи на посаді генерального директора підприємства Корінько заглиблювався в усі сфери виробничої діяльності підприємства: економіка, фінанси, аварії, будівництво. Інколи робочого дня не вистачало, часто він брав із собою документи і працював удома. При цьому він без відриву від виробництва захистив кандидатську і докторську дисертації. Поступово виковувався прекрасний колектив. Тісна взаємодія виробничих структур дала змогу 1997 року оперативно ліквідувати наслідки зсуву ґрунту, що стався в житловому мікрорайоні “Тополя-1” у Дніпропетровську. Іван Васильович особисто керував цією роботою. Коли Президент України Л. Д. Кучма приїхав на місце, він запитав у Корінька: “А чому перші харків’яни?” Іван Васильович відповів: “Нам допомагала вся країна, коли трапилася аварія на Диканівці, і ми вважаємо своїм обов’язком допомагати в ліквідації наслідків аварій, де б вони не ставалися”» [3, с. 62–63].

Джерела

1. Гончаренко Д. Ф. Корінько Іван Васильович / Д. Ф. Гончаренко // Енциклопедія Сучасної України. ― Київ, 2014. ― Т. 14. ― С. 503 : фот.

2. Коринько Иван Васильевич : [некролог] // Вечерний Харьков. ― 2016. ― 2 июля. ― С. 5.

3. Строков А. П. Иван Коринько. Грани жизни / А. П. Строков. ― Харьков : Право, 2017. ― 226 с.: фот.