Дошку на честь М.
С. Болотських відкрито 8 серпня 2024 року на фасаді навчального корпусу Харківського
національного університету міського господарства ім. О. М. Бекетова (колишнього
університету будівництва та архітектури) за адресою вулиця Сумська, 40.
«В цьому будинку працював ректор Харківського державного
технічного університету будівництва та архітектури (1980–2008), доктор
технічних наук, професор, заслужений працівник вищої школи, лауреат Державної
премії України в галузі науки і техніки Болотських Микола Степанович».
1. Мудрий керівник, видатний науковець // Інфосіті. ―
2024. ― 10 серп. ― С. 3 : фот.
Про
відкриття меморіальної дошки М. С. Болотських.
2. У Харкові відкрили меморіальну дошку Миколі Степановичу
Болотських [Електронний ресурс] // Інфосіті. ― Електрон. текстові
дані. ― 2024. ― 8 серп. ― URL: https://infocity.kharkiv.ua/tv-proekty/u-kharkovi-vstanovyly-memorialnu-doshku-vydatnomu-vchenomu-mykoli-bolotskykh-video/,
вільний (дата звернення: 2.12.2024). ― Назва з екрана.
З історії харківського будівництва
М. С. Болотських
Болотських Микола Степанович (13.09.1938–2.08.2022) ―
вчений у галузі будівництва. Народився у с. Городище Воронезької (нині Бєлгородської)
області. У 1960 р. закінчив гірничо-електромеханічний факультет Харківського
гірничого інституту (нині Харківський національний університет радіоелектроніки).
Працював у Всесоюзному НДІ організації та механізації шахтного будівництва (Харків,
1960–1967). З 1968 р. працював у Харківському інженерно-будівельному інституті
(з 1994 р. Харківський державний технічний університет будівництва та
архітектури): завідувач кафедри будівельних машин (з 1972), проректор з
наукової роботи (з 1973), ректор (1980–2009). Доктор технічних наук (1977),
професор (з 1977). Створив наукову школу в галузі оптимальної технології й
механізації будівництва підземних і заглиблених об’єктів за складних
гідрогеологічних умов. Автор 192 наукових праць та статей. Член Академії
інженерних наук України (з 1992) та Міжнародної академії екологічної реконструкції
(з 1992), академік Академії будівництва України (з 1993). Лауреат
Державної премії України в галузі науки і техніки (2005). Заслужений працівник
вищої школи УРСР (1988). Помер у Харкові [1, 7].
***
Дитинство Миколи Болотських
минуло в глухому селі, де не було ні електрики, ні радіо. Доводилося ходити до
школи за 9 кілометрів, а потім робити домашні завдання при гасовій лампі. Але
хлопчик намагався добре вчитися: він мріяв поїхати у велике місто, вступити до
інституту.
Старшокласником він
сидів до глибокої ночі, розв’язуючи конкурсні задачі з фізики та математики. І
ось Микола приїхав до Харкова. Усе тут йому здавалося дивовижним: високі
будівлі, широкі вулиці, трамваї. Подумав: «Куди я потрапив? Хіба я, сільський
школяр, зможу вступити до вишу?» Потім узяв себе в руки. Дізнався, що в місті є
гірничий інститут, де стипендія на 100 карбованців більша, ніж в інших вишах,
та ще й форму видають. І вирішив вступати саме сюди, бо знав: батьки не зможуть
допомагати матеріально, а тут він зможе сам себе забезпечувати. Усі п’ять
вступних іспитів Микола склав на 5 балів. І потім за п’ять років навчання в
інституті на іспитах у нього були тільки п’ятірки. На третьому курсі він почав
отримувати підвищену стипендію ― 780 карбованців. На той час це були чималі гроші.
І Микола став допомагати батькам, яким у колгоспі платили копійки. А сам не міг
піти на танці: нічого було вдягнути. Хоча на його стипендію можна було купити
два костюми.
Закінчивши інститут, Болотських одержав диплом із
відзнакою і направлення до НДІ шахтного будівництва. Пропрацював там сім років,
захистив кандидатську дисертацію, брав участь у будівництві першої лінії харківського
метро. У 1967 році НДІ шахтного будівництва перевели до Луганська. У плани
Болотських переїзд не входив, і він залишився в Харкові. Перейшов працювати в
інженерно-будівельний інститут доцентом.
«З першого дня роботи у виші я поважаю і люблю студентів,
― розповідає Микола Степанович. ― Кожна лекція для мене, як іспит, до якого я
готуюся. Я хвилююся, але все одно отримую колосальне задоволення. Коли ти читаєш
лекцію, і студенти тебе слухають і розуміють, зникає потреба їх змушувати або
залякувати майбутніми іспитами. Ти їм просто розповідаєш. І вони бачать, що ти
намагаєшся говорити зрозуміло і цікаво. І виникає велика взаємоповага. Вони
відчувають: ти їхній партнер, ти їхній колега. Викладацька робота ― це як гра
на музичному інструменті. Якщо ти любиш свою справу, добре знаєш матеріал і
володієш аудиторією ― це щастя!».
1972 року Болотських очолив кафедру механізації будівельних
процесів, а вже за рік 35-річного доцента висунули на посаду проректора з
наукової роботи, хоча в інституті працювало понад півсотні професорів. Сам
Микола Степанович вважає, що вирішальну роль у його стрімкій кар’єрі зіграли не
якісь особливі таланти, а працьовитість, наполегливість і самовіддача, притаманні йому з юності. У 1980 році М.
С. Болотських був затверджений на посаду ректора і пропрацював на ній 28 років.
«Викладацька робота затягує, ― говорить Микола Степанович. ― Пропрацювавши
стільки років ректором, я міг би і не читати лекцій. Але я намагався не
пропустити жодної години. Щороку в мене навчальне навантаження 240 годин. Я
читаю лекції, проводжу заняття. Для чого? Якщо спортсмен не тренується, він уже не спортсмен, а
фізкультурник. Так і викладач: він має бути у формі. Коли мене затвердили на
посаді ректора, міністр освіти Г. Г. Єфименко сказав мені по-батьківськи:
"Знаєш, Коля, ректор ― така посада, якій потрібно присвятити все
життя". Дійсно, цій роботі потрібно віддаватися повністю. Тут працює маса
людей: від робітників і лаборантів до професорів і проректорів. Тут студенти,
яких ти маєш любити. Сюди приходять батьки студентів. Їм теж потрібні розуміння
і допомога. І якщо ти не любиш цю роботу, все одно десь зірвешся. Адже хтось
приходить злий, хтось зі сльозами. І всіх потрібно вислухати, розібратися,
допомогти» [2].
***
Під керівництвом М. С. Болотських Харківський
інженерно-будівельний інститут пройшов довгий і непростий шлях. За цей час ХІБІ
міцно закріпив свої позиції провідного будівельного вишу України, не тільки
вистоявши в непростих умовах скорочення бюджетного фінансування, а й істотно
розширивши спектр підготовки фахівців, що відповідають нагальним вимогам
сучасності. Визнанням успіхів, досягнутих під керівництвом Болотських, стала
зміна статусу інституту: 1994 року він набув статусу Харківського державного
технічного університету будівництва та архітектури [3].
***
Пресслужба міськради оприлюднила співчуття мера Харкова
Ігоря Терехова з приводу смерті М. С. Болотських:
«Майже 30 років Микола Степанович очолював Харківський
національний університет будівництва та архітектури, розвиваючи не лише
науковий потенціал Харкова та України, а й інфраструктуру рідної країни. Був
науковцем-практиком. Технології, розроблені Миколою Болотських, застосовували
на будівництві низки вугільних розрізів, шахт, а також метрополітенів у
Харкові, Києві, Тбілісі та інших містах. Він був мудрим, діяльним, активним,
професіоналом своєї справи, прикладом для тисяч студентів та молодих
спеціалістів, у тому числі для мене. Його мудрість, досвід та особисті якості
високо цінували. Такі люди, як він, буквально власноруч будують майбутнє своєї
країни. Їм довіряють, до їхньої думки завжди прислухаються. Впевнений, що коли
ми відновлюватимемо Харків після війни, учні Миколи Степановича зроблять
великий внесок у відродження міста, щоб їхній наставник зміг би ними пишатися» [4].
***
З виступу академіка НАН України Віля Бакірова на
відкритті меморіальної дошки М. С. Болотських:
«Він залишив по собі дуже багато добрих справ, створив
авторитетну наукову школу, виховав плеяду талановитих учнів. Він віддавав усе
своє життя освіті, науці і нашій рідній Харківщині. Мені випало щастя бути
знайомим із ним, спілкуватись, співпрацювати, здійснювати разом деякі проєкти, і
я скажу відверто і чесно, що такої чудової, яскравої людини я просто не можу
зараз і згадати. Він був людиною відкритою і щирою. Він зустрічав тебе з ось
такою доброзичливою посмішкою, яку ми бачимо на цьому скульптурному зображенні.
Спілкування з ним, кожна зустріч збагачували, робили тебе трішки кращим і
розумнішим. Він був людиною, до якої можна було звернутися за порадою, і
отримати мудру пораду з будь-яких ситуацій нашого складного життя» [6].
Джерела
1. Болотських Микола Степанович // Харківський національний
університет радіоелектроніки 75 років. ― Харків, 2005. ― С. ІІ, 12–ІІ, 13 :
фот.
2. Воловник П. В. Болотских Николай Степанович // Славные
имена / П. В. Воловник, О. П. Воловник. ― Харьков, 2008. ―
С. 111–158 : фот.
3. Помазан И. А. Служение идеалам образования : Болотских
Николай Степанович (г. р. 1938) // Служение отечеству и долгу : очерки о жизни
и деятельности ректоров харьков. вузов (1805–2004 годы) / под общ. ред. В. И. Астаховой,
Е. В. Астаховой. ― Харьков, 2004. ― С. 465–466.
4. Помер колишній ректор Харківського національного
університету будівництва та архітектури [Електронний ресурс] // 057 : сайт
міста Харкова. ― Електрон. текстові дані. ― 2022. ― 2 серп. ― URL: https://www.057.ua/news/3436798/pomer-kolisnij-rektor-harkivskogo-nacionalnogo-universitetu-budivnictva-ta-arhitekturi,
вільний (дата звернення: 2.12.2024). ― Назва з екрана.
5. Розенфельд Ю. Н. Болотских Николай Степанович //
Выдающиеся педагоги высшей школы г. Харькова : биогр. словарь. ― Харьков, 1998.
― С. 115–117 : фот.
6. У Харкові відкрили меморіальну дошку Миколі
Степановичу Болотських [Електронний ресурс] // Інфосіті. ― Електрон. текстові
дані. ― 2024. ― 8 серп. ― URL: https://infocity.kharkiv.ua/tv-proekty/u-kharkovi-vstanovyly-memorialnu-doshku-vydatnomu-vchenomu-mykoli-bolotskykh-video/,
вільний (дата звернення: 2.12.2024). ― Назва з екрана.
7. Черниченко Ж. С. Болотських Микола Степанович //
Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А.
І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. ― К. : Інститут енциклопедичних
досліджень НАН України, 2004. ― Електрон. текстові дані. ― URL : https://esu.com.ua/article-36776,
вільний (дата звернення: 2.12.2024). ― Назва з екрана.
Комментариев нет:
Отправить комментарий