Меморіальну дошку на честь Я. М. Червоної встановлено 13 жовтня 2020 року на фасаді комунального закладу «Харківський ліцей № 131 Харківської міської ради» за адресою вулиця Чичибабіна,11.
«У цій школі навчалася з 1986 по 1996 рік Бобкова (Червона) Яна
Михайлівна. 16.04.1979–02.04.2019. Старший солдат 46-го окремого штурмового
батальйону «Донбас–Україна». Загинула, захищаючи
суверенітет та територіальну цілісність України в с. Новозванівка Луганської
обл. Нагороджена Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно)».
Меморіальна дошка,
присвячена пам’яті Яни Червоної [Електронний ресурс] // Нові пам’ятники історії
та культури Харківської області : (огляд. довідка за матеріалами період. вид.
за 2020 р. та інтернет-ресурсів) / Харків. обл. універс. наук. б-ка ; матеріал
підгот. Казанцева Н. Ю. ― Текст. та граф. дані. ― Харків, 2021. ― Вип. 28. ―
URL: https://library.kharkov.ua/libdruk/LibKh-00000000332.pdf, вільний (дата
звернення: 31.03.2024). ― Назва з екрана.
Про встановлення меморіальної дошки на честь Я. М. Червоної.
Харків’яни ― герої російсько-української війни
Червона Яна Михайлівна (16.04.1979–02.04.2019),
українська громадська та військова діячка, волонтерка, кулеметниця 46-го окремого
батальйону спеціального призначення «Донбас–Україна».
Мешкала у Харкові. Під
час Євромайдану з осені 2013-го підтримувала активістів, була в міській
самообороні. Від початку російської агресії допомагала українським військовикам,
організовувала збір необхідних речей та обладнання.
У 2016 році підписала
контракт з 54-ю окремою механізованою бригадою, яка на той час тримала оборону
на Світлодарській дузі. Згодом перейшла служити у 46-й окремий батальйон
спеціального призначення «Донбас–Україна», де несла службу до останніх днів
життя.
Загинула в районі
населених пунктів Новозванівка ― Попасна в результаті мінометного та
артилерійського обстрілу гаубицями 152-мм калібру позицій підрозділу від
прямого влучання снаряду в бліндаж. У Яни Червоної залишилися син і донька (10
і 8 років). Похована на Алеї слави на Харківському міському кладовищі № 18 [4].
***
«Спершу, коли війна
тільки почалася, у 2014-му, я стала волонтером, збирала необхідне і везла на
передову своїм підопічним ― батальйону «Айдар». У мене не було якоїсь однієї
причини піти в армію. В якийсь момент волонтерство стало мені нецікаве, бо останні
два з половиною роки життя були досить одноманітними. Якось ми в черговий раз приїхали
в «Айдар», розносимо по бліндажах замовлення, а один з бійців каже: «Вам,
волонтерам, добре: ви приїхали, добу побули, відпочили й поїхали. А ми тут день
при дні, і нам важко». І мені захотілося дізнатися, наскільки це важко ― зовсім
нестерпно, чи таки мені під силу.
Спершу я, звісно, дуже
хотіла потрапити у свій рідний «Айдар». Але ті посади, які мені там
запропонували, мене не зацікавили, бо були надто «жіночі». Може, вони так
хотіли мене вберегти, і це був прояв турботи, може, просто не бачили мене
бійцем, не знаю… Моя подруга в той час пішла служити в 54-ту бригаду, і я
попросила її взяти мене. У цьому підрозділі в мене була можливість вибрати
посаду і справу, якої я хотіла б навчитися. Так я опинилась у 1-му батальйоні
54-ї окремої механізованої бригади. Потім так склалося, що ми разом із
побратимами перейшли в батальйон «Донбас».
<…> Моя служба почалася на
Світлодарській дузі. Я потрапила туди у вересні 2016 року. Мене багато що
пов’язує з цими місцями. Там я знайшла друзів, побратимів, здобула свій перший військовий
досвід, навчилася того, що вмію. Тут я зустріла людей, з якими навряд чи
перетнулася в мирному житті. Попри те, що це вже була окопна війна, нас
постійно обстрілювали всім, чим тільки можна: з кулеметів, мінометів, постійно працювала
артилерія. Але в мене так склалося, що я бачила більше обстрілів, коли ще була
волонтером. І хоча зараз їх інтенсивність не така, як на початку війни, але
менш небезпечними від того вони не стали.
Разом зі світлими
спогадами зі Світлодарки багато і дуже болісних. Там я знайшла друзів і там їх
втратила. Найстрашнішим для мене був грудень 2016 року. Був тиждень, коли я
дивилася в дзеркало і сама себе не впізнавала ― за кілька днів постаріла на
кілька років. В один день загинули відразу п’ятеро моїх побратимів» [5, с. 222,
223].
***
З інтерв’ю з Яною
Червоною
«…Мені інколи здається,
що я й сама проти жінок на війні. Забороняти жінкам нічого не можна. Звісно, не
жіноча це справа… Але й не чоловіча теж. Не людська…
Війна ― це щось таке брудне. Погане. Просто у нас вибору
немає.
― Тобто, не було в
тебе моментів, коли тобі подобалося те, що ти робиш? Що це твоє?
― Ні. Але я ніколи й не
шкодувала про те, що пішла в армію. Це роки, які навчили мене багато чого. Для
когось, знаєш, школа у житті надзвичайно важлива, для когось одруження, для
когось кар’єра… А для мене ― війна.
―Що було найважче?
Коли хотілося покинути все й поїхати додому?
― Було, що в мене
чоловік почав пити і я стала хвилюватися за дітей. Вони ж весь час з ним проводять.
Тільки інколи, коли він на роботі, їх забирає бабуся. Мені дзвонив син і казав:
«Мамо, ну що ж ти нас залишила…». Ось тоді подумувала повернутися додому.
… І коли на
Світлодарській дузі все це сталося (про бої у грудні 2016-го, внаслідок яких 54-та
ОМБр зазнала значних втрат. ― Ред.), я три дні була в якійсь прострації…
Мов у напівсні. Робила все машинально. Не пам’ятаю, як ходила на пост, не
пам’ятаю, як засинала.
Моє ліжко у бліндажі
було біля ліжка Сім’янина. І щоразу, коли я лягала, розуміла, що плачу. Це було
дуже важко… Не те, щоб мені хотілося в цей час все покинути. Але тоді я була
слабкою. Це не характерно для мене» [1].
***
7 квітня 2019 року Указом
Президента України Яна Червона (позивний ― Відьма) нагороджена орденом Богдана
Хмельницького ІІІ ступеня [4].
Джерела
1. Бурлакова В. Кулеметниця Яна Червона: «До підписання
контракту мене підштовхнув один айдарівець…» [Електронний ресурс] / Валерія Бурлакова // Цензор.НЕТ.
― Текст. та граф. дані. ― 2018. ― 26 верес. ― URL: https://bitly.ws/3h8WU,
вільний (дата звернення: 31.03.2024). ― Назва з екрана.
2. Горбунов Д. У Харкові відкрили
меморіальну дошку народному Герою України Яні Червоній [Електронний ресурс] /
Дмитро Горбунов // АрміяInform. ― Текст. та граф. дані. ― 2020. ― 13 жовт. ―
URL:
https://armyinform.com.ua/2020/10/13/u-harkovi-vidkryly-memorialnu-doshku-narodnomu-geroyu-ukrayiny-yani-chervonij/,
вільний (дата звернення: 31.03.2024). ― Назва з екрана.
3. Гусев П. В Харькове установят
мемориальную доску Яне Червоной / Павел Гусев // Вечерний Харьков. ― 2020. ― 21
февр. ― С. 5: фот.
4. Меморіальна дошка, присвячена пам’яті
Яни Червоної [Електронний ресурс] // Нові пам’ятники історії та культури
Харківської області : (огляд. довідка за матеріалами період. вид. за 2020 р. та
інтернет- ресурсів) / Харків. обл. універс. наук. б-ка ; матеріал підгот.
Казанцева Н. Ю. ― Текст. та граф. дані. ― Харків, 2021. ― Вип. 28. ― URL:
https://library.kharkov.ua/libdruk/LibKh-00000000332.pdf, вільний (дата
звернення: 31.03.2024). ― Назва з екрана.
5. Подобна Є. Яна Червона [Електронний
ресурс] // Дівчата зрізають коси : [кн. спогадів] / Євгенія Подобна. ― Текст.
та граф. дані. ― Київ, 2018. ― С. 222–231. ― URL:
https://shron1.chtyvo.org.ua/Podobna_Yevheniia/Divchata_zrizaiut_kosy.pdf,
вільний (дата звернення: 31.03.2024). ― Назва з екрана.
6. Скрипнік О. Путь от домохозяйки до
пулеметчицы: история добровольца из Харькова Яны Червоной (фото) [Електронний ресурс] / Олег Скрипнік // 057.ua. ― Текст.
та граф. дані. ― 2018. ― 22 січ. ― URL: https://www.057.ua/news/1929470/put-ot-domohozajki-do-pulemetcicy-istoria-dobrovolca-iz-harkova-any-cervonoj-foto,
вільний (дата звернення: 31.03.2024). ― Назва з екрана.
7. Червона Яна
Михайлівна [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. ― Текст. та
граф. дані. ― URL: https://bitly.ws/3h8U8, вільний (дата звернення: 31.03.2024).
― Назва з екрана.
8. Яна Червона ―
історія загиблої волонтерки та кулеметниці [Електронний ресурс] // BBC. News Україна. ― Текст. та
граф. дані. ― 2019. ― 3 квіт. ― URL: https://www.bbc.com/ukrainian/features-47799248,
вільний (дата звернення: 31.03.2024). ― Назва з екрана.
Комментариев нет:
Отправить комментарий