Дошку на честь А. Ю. Реді встановлено 29 серпня 2023 року на фасаді комунального закладу «Харківський ліцей № 85 Харківської міської ради» за адресою вулиця Зубарєва, 29.
«У цьому закладі в період 1994‒2004 рр. навчався Редя Артем Юрійович (25.10.1986‒15.04.2022). Позивний ― Редя. Герой, який загинув за свободу та незалежність України. В/ч 3057 Національної гвардії України (ОЗСП «АЗОВ»). Герої не вмирають!».
.jpg)
У ліцеях в Індустріальному районі відкрили меморіальні дошки загиблим воїнам Артему Реді та Кирилу Баєву [Електронний ресурс] // MyKharkov.info. ― Текст. та граф. дан. ― 2023. ― 30 серп. ― URL: https://bitly.ws/39JIJ, вільний (дата звернення: 14.01.2024).
Про встановлення меморіальної дошки на честь А. Ю. Реді.
Харків’яни ― герої російсько-української війни
Редя Артем Юрійович (25.10.1986‒15.04.2022) народився та виріс на Харківщині. З відзнакою закінчив Національний технічний університет «ХПІ», отримавши спеціальність економіста, та Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, опанувавши професію правознавця. У 2010 році пішов працювати до органів внутрішніх справ. Через чотири роки, у 2014-му, вступив до патріотичного об’єднання «Східний корпус», а потім вирушив добровольцем на схід України, брав участь у бойових діях на Донбасі. У 2017 році вже досвідченим воїном перевівся в полк «Азов», де став командиром мінометного підрозділу, а згодом отримав посаду командира 2-го взводу оперативного призначення «Азову». У 2018 році разом з побратимами Артем брав участь у військовій операції полку на Світлодарській дузі. За сумлінну службу та участь в Антитерористичній операції мав кілька відзнак. Артем Редя загинув разом із кількома побратимами, коли їх БТР, потрапивши на мосту під обстріл ворожої артилерії, разом з екіпажем впав у воду [1].
***
Зі спогадів дружини Олени:
«Того ж року, коли він перевівся в «Азов», ми і познайомилися. Вперше зустрілися на площі Свободи в Маріуполі, він мені сподобався з першого погляду. Був усміхненим, щирим. Уже через три місяці після першої зустрічі Артем освідчився мені, а згодом ми одружилися. Придбали житло, облаштовували його, мали чимало планів. Він так мріяв стати батьком та поїхати з сім’єю в Карпати. А після звільнення зі служби Артем хотів заснувати маленький бізнес та робити крафтові сири. Він був дуже порядним, чесним та відкритим. Завжди посміхався і казав мені: «Я тебе ніколи не залишу, буду з тобою, що б не сталося». Мій чоловік був дуже розумним, читав хорошу українську літературу, а не радянську, у якій писали, як все чудово в СРСР. Ми з ним часто обговорювали історію України і те, скільки всього українцям довелося пережити.
23 лютого Артем перебував на базі «Азову» в одному з селищ поблизу Маріуполя. Наступного ранку чоловік зателефонував, сказав негайно збиратися і їхати з міста. Я відмовилася, сказала, що залишатимуся у Маріуполі й не покину його. Після повномасштабного російського вторгнення ми бачилися лише один раз, коли коханий привіз нам із сином продукти і воду. Наш будинок окупанти розстріляли з «градів», рідний Маріуполь вони рівняли з землею просто на наших очах. Переховуючись в укритті, через постійні обстріли, що не вщухали, ми не могли ні зв’язатися з чоловіком, ні піти додому та зібрати речі, що вціліли. Та одного дня все ж таки вдалося добратися до квартири. На дверях Артем крейдою залишив послання: «Я тебе кохаю. Будь ласка, виживи». Лише 20 березня мені вдалося виїхати з Маріуполя.
Мій чоловік увесь цей час обороняв Маріуполь. Про те, що з ним відбувалося у цей час, мені майже нічого невідомо. На самому початку вторгнення його перекинули на захист узбережжя Азовського моря. Уже потім він захищав безпосередньо місто.
Загинув Артем з побратимами під час прориву з району морського порту на «Азовсталь». Клятий ворог почав розстрілювати колону з важкої артилерії, підбив БТР, у якому їхали хлопці, і машина впала в річку. Вони не доїхали до «Азовсталі» буквально 200 метрів. Далі були три місяці невідомості, коли ми шукали Артема на кожній фотографії, розглядали кожне відео з полоненими. Однак у липні окупанти виклали відео, яке не залишало сумнівів, що коханий того дня загинув» [5].
***
З перших днів російська армія знищувала Маріуполь ― закидала місто авіабомбами, розстрілювала снарядами з суші та моря, штурмувала будівлі. Саме бійці 2-го батальйону «Азову» під командуванням Реді одними з перших зустрічали ворога.
«Коли в місті вже не було ні світла, ні газу, ні опалення, ні води, ні зв’язку, я забрала маму до себе. А чоловік з побратимами бився за наш Маріуполь. Одного дня в нашу п’ятиповерхівку влучили «гради». Усі укриття були переповнені, тому ми вирішили піти до спорткомплексу «Іллічівець». Бігли туди під постійними обстрілами. Я, мама, син і Сімба ― собака породи ши-тцу, якого мені коханий подарував незадовго до війни, ― усі добігли неушкодженими».
Сховище у спорткомплексі було абсолютно не пристосоване під укриття, втім воно стало тимчасовим прихистком для двох сотень людей, яким нікуди було піти після руйнування їхнього житла.
Наступні три тижні Олена з сином і матір’ю прожили саме там. Їжу готували на вулиці на багатті, дуже економили і видавали по столовій ложці каші в обід та по одному печиву вранці і ввечері. А ще ― чай, але тільки тоді, коли військові привозили воду. Та страшніше за голод, за словами Олени, було спостерігати, як руйнують Маріуполь. І відчувати, як щохвилини здригаються стіни спорткомплексу.
«Найстрашніше, що я пам’ятаю з того часу, це нескінченні прильоти. Коли ти сидиш у цілковитій темряві, просто, як в могилі, і не знаєш, що буде далі. Коли ти зранку намагаєшся вийти хоч на п’ять хвилин подихати повітрям, бачиш, як горять будинки і розумієш, що в тих будинках горять люди, і їм ніхто не може допомогти. Це настільки жахливо й боляче, що всі події півторарічної давнини досі мені сняться».
Олена дуже хвилювалася за свого чоловіка, який був в епіцентрі пекла. Через відсутність зв’язку вона не знала, що з ним. Але одного разу в спорткомплекс приїхали «азовці» і привезли їжу. Через них Олена змогла повідомити своєму коханому, де переховується.
«12 березня, на мій день народження, Артем зміг приїхати у сховище. Подарував шоколадку. Це була найщасливіша мить того страшного березня. Ми тоді змогли побачитися, міцно обійнятися. То була наша остання зустріч…» [3].
***
«За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, сумлінне та бездоганне виконання службового обов’язку постановляю:
у Національній гвардії України:
Нагородити орденом «За мужність» ІІІ ступеня
РЕДЮ Артема Юрійовича (посмертно) ― лейтенанта» [4].
Джерела
1. Жінки зі сталі: [про Артема Редю] [Електронний ресурс] // Facebook. Жінки зі сталі. ― Текст. та граф. дані. ― 2022. ― 7 верес. ― URL: https://www.facebook.com/zhinkyzistali/posts/138591775549157/, вільний (дата звернення: 14.01.2024). ― Назва з екрана.
2. «Зберіг життя багатьох хлопців». У Харкові відкрили меморіальну дошку пам’яті бійця «Азову» Артема Реді [Електронний ресурс] // Національна гвардія України. ― Текст. та граф. дані. ― 2023. ― 29 серп. ― URL: https://ngu.gov.ua/zberig-zhyttya-bagatoh-hlopcziv-u-harkovi-vidkryly-memorialnu-doshku-pamyati-bijczya-azovu-artema-redi/, вільний (дата звернення: 14.01.2024).
3. Курцановська Г. Я везла нагороди коханого з блокадного Маріуполя. «Редя» загинув у БТРі, прориваючись на «Азовсталь» [Електронний ресурс] / Ганна Курцановська // Свої. City: онлайн-журнал. ― Текст. та граф. дані. ― 2023. ― 14 серп. ― URL: https://svoi.city/articles/305807/redya-zaginuv-u-btri-prorivayuchis-na-azovstal, вільний (дата звернення 14.01.2024).
4. Про відзначення державними нагородами України [Електронний ресурс] : Указ Президента України від 16.08.2022 №582/2022 // Президент України : офіц. інтернет-представництво. ― Текст. та граф. дані. ― URL: https://www.president.gov.ua/documents/5822022-43649, вільний (дата звернення: 14.01.2024). ― Назва з екрана.
5. Редя Артем Юрійович [Електронний ресурс] : [спогади дружини Олени] // Zasvity. ― Текст. та граф. дані. ― URL: https://zasvity.com/departed/6cbdeff3-fd61-4d0e-ae6d-2d8caeb9d202, вільний (дата звернення: 14.01.2024). ― Назва з екрана.
6. «Я тебе кохаю! Виживи!» І вона вижила. Він загинув при обороні Маріуполя…. [Електронний ресурс] / Маріупольська міська рада // Мальва TV. ― Текст. та граф. дані. ― 2023. ― 9 груд. ― URL: http://malva.tv/20231209/ja-tebe-koxaju-vyzhyvy-i-vona-vyzhyla-vin-zahynuv-pry-oboroni-mariupolja-redja-artem-jurijovych-redja-nbsp/, вільний (дата звернення: 14.01.2024).
Комментариев нет:
Отправить комментарий