Шаляпін Ф. І.

 Дошку на честь Ф. І. Шаляпіна встановлено 20 травня 1956 року на будівлі Палацу культури Харківського електромеханічного заводу (ХЕМЗ) за адресою проспект Героїв Харкова, 94. Дошку демонтовано у серпні 2024 року.

«В приміщенні Народного Будинку, який знаходився на цьому місці, 30 квітня 1905 року перед робітниками виступав великий російський співак Ф. І. Шаляпін».

 

В праздничные дни // Красное Знамя. – 1956. – 19 мая. – С. 4.

Про встановлення меморіальної дошки Ф. І. Шаляпіну на фасаді Палацу культури Харківського електромеханічного заводу.

З історії музичного життя Харкова: Ф. І. Шаляпін

«Шаляпін Федір Іванович (13(01).02.1873 – 12.04.1938) російський співак (бас). Народний артист Республіки (1918). Член Стокгольмської академії музики (1935). Народився в м. Казань (нині столиця Татарстану, РФ) в родині службовця. Із 9-ти років почав співати в церковному хорі, із 12-ти – був статистом в оперних трупах, що виступали в Казані.

1891 – соліст хору української трупи Г. Деркача (брав участь у виставах ″Невольник″ М. Л. Кропивницького, ″Чорноморці″ та ″Наталка Полтавка″ М. В. Лисенка). Разом із трупою гастролював містами Поволжя, Середньої Азії та Закавказзя.

1892–1893 в Тифлісі (нині м. Тбілісі, Грузія) брав участь у діяльності міського музичного гуртка, виконав партію Петра у виставі ″Наталка Полтавка″ М. В. Лисенка, співав в українському хорі.

1893 дебютував на сцені Казанського театру. 1895–1896 – соліст Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі, 1896–1899 – Московської приватної опери С. Мамонтова, із 1899 – соліст Большого театру в Москві.

Дебютом у ″Ла Скалі″ (Мілан, 1901) почалися тріумфальні гастролі Шаляпіна в країнах Європи та Америки. Із 1922 року жив за кордоном. Гастролював містами Європи, Америки, Австралії, Японії, Китаю. Мав виняткові природні вокальні дані та, будучи реформатором оперного мистецтва, створив образи, які в басовому репертуарі не мали аналогів. Виконав близько 70 партій. Знявся у фільмах-операх в Росії та за кордоном. Камерний співак, режисер, художник, мемуарист.

Творчість Шаляпіна була пов’язана з Україною. 1897–1915 співак виступав у Києві, Одесі, Харкові, Катеринославі (нині м. Дніпро). Виконував твори М. Лисенка, пісні на слова Т. Шевченка, П. Ніщинського, А. Веделя, Д. Усатова. Збереглися записи українських народних пісень у виконанні Шаляпіна. Серед партнерів Шаляпіна були українські співаки С. Крушельницька, П. Кошиць, І. Алчевський, П. Цесевич, Ф. Орешкевич, Ю. Кіпоренко-Доманський та ін.» [4].

***

«Не оминуло одну з найстаріших вулиць Харкова й культурне життя. У 1903 році по проспекту Московському, 94, збудували Народний Дім (приміщення для організації культурно-просвітницької діяльності, збудоване здебільшого на кошти громад, меценатів і спонсорів). Це був третій у країні та перший на території сучасної України Народний Дім. Раніше такі будівлі спорудили в Нижньому Новгороді та Санкт-Петербурзі. Будинок мав дві зали, в яких проходили концерти та читалися лекції, бібліотеку-читальню, вечірні школи та навіть драматичний гурток. У Народному Домі бував видатний режисер Костянтин Станіславський. Також кілька разів виступав оперний співак Федір Шаляпін. У 1931 році після сильної пожежі будівлю знесли. А вже 1938 році на її місці побудували новий кам'яний будинок. Спочатку в будівлі був оперний театр. У 1963 році будівлю реконструювали. Після реконструкції вона стала палацом культури Харківського електромеханічного заводу» [8].

***

«…відомий епізод виступу Шаляпіна в Харківському Народному будинку (ПК ХЕМЗ), куди його запросила депутація робітників. Бажаючих послухати артиста було стільки, що зал їх не зміг умістити. Тоді нещасливці обрізали електричні дроти… і концерт довелося проводити при свічках. Шаляпін виконував романси, ″Блоху″, ″Марсельєзу″, розповідав про музику. Потім співали російських та українських пісень хором. Бурлацьку ″Дубинушку″ хор співав з особливим піднесенням» [6].

***

«О выступлении Ф. И. Шаляпина в Харьковском Народном Доме перед рабочими 30 апреля 1905 г. написано достаточно. Об этом рассказывали Ф. И. Шаляпин и А. М. Горький в автобиографической книге Шаляпина ″Страницы моей жизни″, которая была создана в Форосе в июне-июле 1916 г.

Об этом факте упоминают все отечественные историки, музыковеды и журналисты, интересующиеся историей музыкальной культурой, подчеркивая, что выступление Шаляпина увенчалось исполнением ″Дубинушки″ вместе с залом и чтением пяти стихотворений участника горьковских ″Сред″ С. Скитальца, которые происходили в кромешной тьме, при свечах в зале Народного Дома. Одно из стихотворений С. Скитальца ″Певчие″ прозвучало в стенах Народного Дома и в приезд Шаляпина в Харьков в 1903 г. сразу после гастролей в Монте-Карло.

Народный Дом в Харькове был открыт 2 февраля 1903 г. В его правление входили видные харьковские общественные деятели, представители интеллигенции, многие из которых были лично знакомы с Шаляпиным или близки с ним. Культурные и социальные задачи Народного Дома, моральные обязательства по отношению к рабочим и их семьям были близки и понятны великому певцу, выходцу из народа. Он хорошо знал Х. Д. Алчевскую и ее сыновей, Е. В. Пономареву, гражданскую жену юриста А. Ф. Кони – педагога и благотворительницу, по чьей инициативе  и преимущественно на чьи средства был построен Народный Дом.

[Зі спогадів Ф. І. Шаляпіна]:

Публики я не видал – предо мною простирался некий мрак египетский, и в нем, не дыша, что-то жило – огромное, внимательное, страшноватое и волновавшее меня. Должен сказать, что никогда я не встречал публики более отзывчивой и внимательной, чем рабочие. Сначала, до концерта, в темном зале стоял адский шум, хохот, крики, и казалось, что нет сил, способных унять этот вулкан звуков. Но у рабочих есть своя дисциплина, которой может позавидовать обычная публика, – стоило только показаться на сцене певцу в окружении свеченосцев, как буквально в несколько секунд весь зал онемел, притаился, точно исчезло из него все живое. Это было изумительно, и, я говорю, даже как-то жутко.

Стоя пред черной и немой пустотой, я пел романс за романсом, рассказывая о композиторах, объясняя, что тот или другой хотел выразить своей музыкой. После каждого романса зал ревел:

– Еще! Еще, Федор Иванович!

Этот крик сотен грудей и глоток, единодушный и мощный, удивительно окрылял меня. Я начал петь в четыре часа и, не замечая времени, не испытывая утомления, допелся до того, что рядом со мною на сцене очутился антрепренер оперы, умоляя меня идти скорее в театр, где уже собралась и скандалит ″дорогая″ публика» [2, с. 46–48].

***

«Опять удалось нам услышать и увидеть, в лице г. Шаляпина, – истинного артиста. Опять встретили мы давно знакомые черты творчества классика: прежде всего – глубокую правду, а рядом с нею художественную тончайшую отделку подробностей, неизменно гармонирующих с целым и никогда не переходящих в утрировку. Эта как-бы филиграновая или кружевная отделка даже мелочей всегда восхищала нас в классиках.

<…> Вот этих самых классиков мне напомнил г. Шаляпин, когда создавал перед восхищенной публикой своего мельника, Царя Бориса, Сальери и забулдыгу-князя. Эти свои творения Шаляпин всекает в душу, как мраморные изваяния, – почему его образы и останутся в памяти слушателя, покуда он дышит.

Игра Шаляпина – своего рода проповедь: она вызывает ваши лучшие чувства, ваши лучшие мысли.

Тут сказывается обычное, облагораживающее влияние правды на сердца, как зрителя, так и самого артиста.

Повторяю и самого артиста. Я это подчеркиваю, ибо убежден, что г. Шаляпин, когда играл мельника, или Бориса Годунова, или даже Сальери – то делался неизмеримо бодрее, чище, правдивее и прозорливее чем когда пел ″Дубинушку″ в народном доме, или когда декламировал про ″четвертую дорогу″. Хороша песнь и хороша декламация для нашего и без того бурного времени!

Не обменял ли художник свое первородство на чечевичную похлебку?..» [3].

Джерела

1. Бахмет, Т. Наш Шаляпин : Харьков в судьбе Гения / Татьяна Бахмет, Юрий Деревянко. – Харьков : Раритеты Украины, 2010. – 36 с. : фот.

2. Берлин, В. Д. Бессмертный человек с разными песнями: Федор Иванович Шаляпин и харьковчане. – Харьков : Ранок, 2001. – 127 с. : фот.

3. Задонский, В. Несколько слов о гастролях Ф. И. Шаляпина : театр и музыка : [хроника] // Харьковские губернские ведомости. – 1905. – 3 мая. – С. 5.

4. Комаренко, Т. О. Шаляпін Федір Іванович // Енциклопедія історії України / редкол. : В. А. Смолій та ін. – Київ : Наукова думка, 2013. – Т. 10 : Т–Я. – С. 590.

5. Леонідов, С. Ф. І. Шаляпін і Харківщина / С. Леонідов, О. Сарана // Прапор. – 1973. – № 4. – С. 105–107.

6. Логвиненко, Л. Федір Шаляпін і його зоряна заметіль // Слобідський край. – 2003. – 13 лют. – С. 4.

7. Москалець, О. Українські сторінки Федора Шаляпіна // Маловідомі та забуті сторінки музичної історії України : зб. ст. – Київ, 2006. – С. 81–87.

8. Новосел, О. Маловідомі історії найдовшого проспекту Харкова [Електронний ресурс] // Depo. Харків. – Текст. та граф. дані. – 2017. – 13 серп. – URL: https://kh.depo.ua/ukr/kh/vistupi-shalyapina-ta-revolyuciyne-vbivstvo-malovidomi-fakti-pro-naydovshiy-prospekt-harkova-20170811621455, вільний (дата звернення : 05.12.2019). – Назва з екрана.

9. Театр и музыка : [хроника : сведения о кассовых сборах со спектакля с участием Ф. И. Шаляпина ] // Харьковские губернские ведомости. – 1905. – 5 мая. – С. 3.