Ігнатій В. Ф.

 Дошку на честь В. Ф. Ігнатія відкрито 12 жовтня 2018 року на фасаді школи № 17 за адресою вулиця Академіка Павлова, 313в.

 

«Меморіальна дошка на честь випускника школи № 17 – учасника бойових дій в Афганістані Ігнатій Валерія Федоровича, нагородженого орденом Червоного Прапора (посмертно)».

Торжественное открытие мемориальных досок на фасадах Харьковской школы № 17 и гимназии № 55// Общественная Организация «Харьковский городской Союз ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов)». – URL : http://afganec.kharkov.ua/index.php/the-news/1767--17-55, свободный (дата обращения: 26.06.2020). – Название с экрана.

Харків’яни – воїни-інтернаціоналісти: В. Ф. Ігнатій

«Ігнатій Валерій Федорович (16.09.1965 – 8.04.1985) – воїн-інтернаціоналіст. Народився у Харкові. Закінчив середню школу № 17 і СПТУ-33. Працював слюсарем на Харківському тракторному заводі. Служив в армії (з 1983). Учасник війни в Афганістані. Загинув у бою. Похований у Харкові на цвинтарі № 15. Нагороджений орденом Червоного Прапора (1985, посмертно)» [1].

***

«Трудова династія Ігнатіїв добре відома на ХТЗ. Працював тут і Валерій. Пам'ять про нього бережуть товариші по роботі. 21 жовтня 1983 року родина і друзі проводили хлопця на ратну службу. Рядовий Ігнатій прийняв присягу у прикордонному військовому містечку і став бійцем спеціальної бойової групи на території Афганістану. Дві “ходки” зробив Валерій за кордон: з лютого до вересня 1984-го і з лютого 1985-го до своєї загибелі. Батькам юнак не писав, де він насправді. Лише в листі до брата Анатолія зізнався: “Тебе може здивувати, що я пишу з Телікана. Ну, сам розумієш, не буду ж я писати батькам, що служу в ДРА. Від тебе, я думаю, критися нічого, ти не станеш непритомніти, дізнавшись про це. Тільки прошу тебе, хай батьки й далі думають, що я служу на заставі”. А жив хлопець бойовим життям у провінції Тахор, під Теліканом: бліндажі, рейди, засади… Одного весняного дня підрозділ повертався з бойової операції. Валерій сидів на останній машині. Біля населеного пункту Куфаб на бійців чекала засада. Постріл з гранатомета – і машину охопило полум’я. Валерій зіскочив з броні, відкрив вогонь по бандитах, але був поранений у ногу й шию. Відважний воїн прикрив собою товаришів, а його врятувати не змогли» [1]

Джерела

1. Ігнатій Валерій Федорович // Біль пам'яті : книга пам'яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані / І. П. Шкварко. – Харків, 1995. – С. 146–147: фот.