Дошку на честь В. О. Шевченка
відкрито 20 лютого 2019 року за адресою в’їзд Кузнечний, 3 на фасаді середньої школи №10.
«Меморіальна дошка на честь випускника школи №10 –
учасника бойових дій в Афганістані Шевченка Володимира Олексійовича,
нагородженого орденом “За
службу Батьківщині в збройних силах СРСР” III
ст. та
орденом “Червоної
зірки” (посмертно)».
17 вересня 2019 року дошку замінено на нову – на
честь В. С. Власова і В. О. Шевченка.
«Меморіальна дошка на честь випускників школи №10 – учасників
бойових дій в Афганістані Власов Віталій Станіславович, Шевченко Володимир Олексійович, нагороджених орденами Червоної Зірки (посмертно), “За
службу Батьківщині в збройних силах СРСР” III ст. та орденом “Червоної зірки” (посмертно)».
Харків’яни – воїни-інтернаціоналісти: В. С. Власов, В. О. Шевченко
«Власов Віталій Станіславович (14.04.1967 – 30.04.1987) –
воїн-інтернаціоналіст. Народився у Харкові. Закінчив школу № 10 і ПТУ № 21. Працював слюсарем на Харківському заводі холодильних
машин. Служив в армії
(з 1985). Учасник війни в Афганістані. Загинув у бою.
Похований у Харкові на цвинтарі № 5.
Нагороджений орденом Червоної Зірки (1987, посмертно)»
[1].
***
«Шевченко Володимир Олексійович (29.10.1958 – 21.04.1987) – вертольотчик-авіатехнік, воїн-інтернаціоналіст, гвардії старший лейтенант. Народився
у с. Ржавець Харківського району. Закінчив харківську школу № 10 і Харківське вище військове авіаційне інженерне училище (1979). Служив в
армії. Учасник війни в Афганістані (з 1985). Загинув у бою. Похований у Харкові на цвинтарі № 5.
Нагороджений орденами “За службу Батьківщині” III
ст. (1986) та Червоної Зірки (посмертно) [2].
***
«До армії Віталій Власов був призваний 24 квітня
1985 року. Після відповідної підготовки був направлений до складу обмеженого
контингенту військ в Афганістані. Службу проходив у десантно-штурмовій бригаді
в Гордезі, що на півдні країни. 30 квітня 1987 року військова колона
наближалася до населеного пункту Альтамур. За кермом однієї з машин був гвардії
рядовий Власов. І раптом – вибух. Передня машина підірвалася на міні,
спалахнула, перекривши дорогу колоні. З гірських вершин почався ворожий
обстріл. Бійці відкрили вогонь у відповідь. Треба було звільнити шлях від
пошкодженого автомобіля. І Віталій взяв ініціативу на себе. Він прослизнув під
охоплену полум’ям
машину, зачепив її тросом. Потім піднявся до кабіни і спробував витягти з-за
керма важкопораненого водія. В цю мить ворожа куля обірвала життя відважного
воїна. Поховали Віталія у рідному Харкові. В музеї школи, де він вчився, йому
присвячений стенд» [1].
***
«Влітку 1976 року в житті Володимира Шевченка сталася
визначна подія: він склав екзамени до військового авіаційного училища. Швидко
пролетіли роки навчання: у 1979-му Володимир отримав диплом авіатехніка і
звання лейтенанта. Потім служив у вертолітному полку під Львовом, отримав
чергове військове звання. А потім був Афганістан. Старший лейтенант Шевченко
служив бортовим авіатехніком на Кандагарському аеродромі. Багато було у нього
вильотів на бойові завдання, повітряну розвідку, супровід сухопутних
підрозділів. 25 грудня 1985 року під час повітряної розвідки Володимир
виявив вогневу позицію ворожого кулемета і знищив її. За це був представлений
до бойової нагороди. За час служби в Афганістані Володимир провів у небі 820
годин. 21 квітня 1987 року під час виконання бойового завдання вертоліт,
до екіпажу якого входив борттехнік Шевченко, зазнав катастрофи неподалік від
Кандагару» [2].
Джерела
1. Власов Віталій Станіславович // Біль пам'яті : книга пам'яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані / І. П. Шкварко. – Харків, 1995. – С. 62–63 : фот.
2. Шевченко Володимир Олексійович // Біль пам'яті : книга пам'яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані / І. П. Шкварко. – Харків, 1995. – С. 474–475 : фот.
Комментариев нет:
Отправить комментарий