Дошку на честь О. В. Маслія встановлено 1 жовтня 2018 року на фасаді Харківської
Гімназії № 86 Харківської міської ради Харківської області за адресою провулок 1-й Золочівський, 3.
«Меморіальна дошка на честь випускника школи № 86 – учасника бойових дій в Афганістані
Маслій Олександра Вікторовича, нагородженого орденом ″Червоної Зірки″
(посмертно)».
Открытие мемориальной доски Александру Маслий [Электронный ресурс] //
Общественная Организация "Харьковский Городской Союз Ветеранов Афганистана
(воинов – интернационалистов)". – Текст. и граф. дан. – 2018. – 10 окт. –
URL: http://afganec.kharkov.ua/index.php/public/1765-2018-10-06-15-59-33,
свободный (дата обращения: 25.03.2020). – Название с экрана.
Про відкриття меморіальної дошки на честь О. В. Маслія.
Харків’яни – учасники бойових дій в Афганістані: О.
В. Маслій.
Маслій Олександр Вікторович (28.01.1966 – 26.07.1985) – радянський
прикордонник, учасник війни в Афганістані. Посмертно нагороджений орденом
Червоної зірки.
Після 8 класу вступив до Харківського медичного училища № 1, після
закінчення якого працював у службі невідкладної медичної допомоги. До Збройних
сил СРСР був призваний 10 листопада 1984 року Ленінським РВК м. Харкова. У
січні 1985 р. відправлений єфрейтором до Афганістану.
Служив начальником медпункту у військовій частині 2066 (48-й Пянджський
прикордонний загін, Середньоазійського прикордонного округу). Пізніше він подав
рапорт, про переведення до ″точки″ у районі Імам-Сахіб, провінції Кундуз, де
саме бракувало медпрацівників. В Афганістані служив санітарним інструктором 1
мотоманеврувальної групи. Брав участь у рейдах, супроводжував автомобільні
колони. Надавав своєчасну медичну допомогу пораненим. Під час бою поблизу
кишлаку Хазарбаг у провінції Кундуз, 26 липня 1985 року, Олександра було поранено.
Він помер на борту вертольота під час евакуації.
Похований на шостому міському кладовищі Харкова, яке розташоване в
історичному районі Залютине [1].
***
«Спокійний і врівноважений у повсякденні, Олександр Маслій виходив із себе,
бачачи несправедливість і підлість. В одній з таких ситуацій він і виявив себе
як захисник, людина мужня і рішуча. А сталося це на проводах в армію його
друга-однокласника: один з ″непрошених″ проводжаючих на доброму підпитку, на
вимогу господаря квартири вийти геть, розбив віконне скло і важко було
передбачити його подальші дебоші, якби на його шляху не став Олександр Маслій.
Отримавши поранення, він мужньо переніс втручання лікарів, але ім’я хулігана не
назвав: у того лобуряки мати – інвалід та старенька бабуся, як вони без нього!
<…> Батьки воїна бережуть магнітну стрічку з розповідями Сашиних
однополчан про сина – відвертими, чесними і скорботними, але слухати їх вони не
в силах… Мати в лікарняній тиші-розпуці виносила рядки вірша: ″Он сделал все,
чтобы могли мы спокойно спать, работать, а сестра учиться, – лишь только бы
крепка была граница, застыла кровь его и благороднейшее сердце перестало биться″.
З газети той вірш повернули, бо ця страшна тема ще була не для широкого
розголосу…» [4, с. 254, 255].
***
«26 июля 1985 года во время проведения боевой операции под кишлаком
Хазербах провинция Кундуз Александр получил пулевое ранение в бедро пулей со
смещенным центром тяжести. Его нога была перебита, бойцы, чтобы спасти раненого
от болевого шока, укололи ему обезболивающее. Для эвакуации раненых и усиления
мангруппы прилетели борта Ми-8 и Ми-24. Выстрел ПТУРС с Ми-24 попал в окно
дувала и уничтожил снайпера, который вёл прицельный огонь по бойцам. Но к
сожалению Александр скончался на борту вертолёта во время эвакуации, как потом
выяснилось пуля остановилась, повредив позвоночник.
<…> Во время торжественной линейки перед школьниками выступил
председатель ″ХГСВА (в-и)″ [Харківського
міського Союзу ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)] В. А. Борзов.
Он рассказал о проделанной работе ветеранов направленной на сохранение памяти о
подвигах воинов-интернационалистов и поделился планами организации по
увековечиванию памяти тех ребят, которые погибли в Афганистане. Очень
трогательным было выступление Б. Д. Добрывченко, а Г. И. Ломакин после слов
приветствия подарил гимназии два авторских сборника. Собравшиеся почтили память
всех погибших минутой молчания.
Право открыть мемориальную доску Александру Маслий было предоставлено В. А.
Борзову, Т. П. Новохацкой и Б. Д. Добрывченко, после чего гости и ученики
гимназии возложили цветы. После гости посетили музей школы, в котором уголок
памяти посвящён воину-интернационалисту Александру Маслий» [2].
Джерела:
1. Маслій Олександр Вікторович [Електронний ресурс] // Вікіпедія:
вільна енциклопедія. – Текст. та граф. дані. – URL: https://bitly.su/Tjlkw9g, вільний (дата звернення:
25.03.2020). – Назва з екрана.
2. Открытие мемориальной доски Александру Маслий [Электронный ресурс]
// Общественная Организация "Харьковский Городской Союз Ветеранов
Афганистана (воинов – интернационалистов)". – Текст. и граф. дан. – 2018.
– 10 окт. – URL:
http://afganec.kharkov.ua/index.php/public/1765-2018-10-06-15-59-33, свободный
(дата обращения: 25.03.2020). – Название с экрана.
3. Открытие мемориальной доски Александру Маслию [Электронный ресурс]
// Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів – інтернаціоналістів). –
Текст. и граф. дан. – URL: http://www.usva.org.ua/mambo3/index.php?option=com_content&task=view&id=7518&Itemid=30,
свободный (дата обращения: 25.03.2020). – Название с экрана.
4. Шкварко, І. П. Єфрейтор Маслій Олександр Вікторович // Біль пам’яті :
кн. пам’яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані / І. П. Шкварко.
– Харків, 1995. – С. 254–255.
Комментариев нет:
Отправить комментарий