Максименко А. О.

Меморіальну дошку на честь А. О. Максименка встановлено за адресою вулиця Клочківська, 148 А.

«У цьому будинку у 1980–2004 рр. мешкав архітектор, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка Максименко Анатолій Олександрович».

З історії архітектури Харкова: А. О. Максименко.

«Максименко Анатолій Олександрович (25.06.1935 – ??.??.2004) – український архітектор. У 1965 році закінчив Харківський інститут інженерів комунального будівництва. Споруди: дитяче містечко у лісопарку Харкова (1973), монумент на честь проголошення радянської влади в Харкові (1977), забудова центра м. Змійова (1990), кварталів с. Краснопавлівки (1992), с. Безрукова, генеральний план с. Гоптівки (обидва –1993), всі в Харківській області» [3].

***

«Член Союза архитекторов с 1979 г. Окончил градостроительный факультет ХИИКСа в 1965 г. Работал в институте ″Харьковпроект″, первым заместителем начальника ГлавАПУ Харькова. Среди работ – проекты индивидуальных 16-этажных жилых домов для строительства в Харькове, ряда объектов социально-культурного назначения в городе и области. Награжден орденом Трудового Красного Знамени, медалью ″За доблестный труд″, Грамотой Президиума Верховного Совета УССР. Лауреат Государственной премии УССР 1977 г.» [2].

***

«Ідея спорудження у м. Харкові монументу на відзнаку проголошення радянської влади на Україні виникла у жовтні 1966 року. На її реалізацію з обласного бюджету було виділено 8 тис. крб. Після проведення конкурсів заказних проектів журі у м. Києві обрало конкретний варіант, виконаний групою харківських скульпторів: В. І. Агібалов, М. Ф. Овсянкін, Я. Й. Рик, архітекторів І. О. Алфьоров, А. О. Максименко, Е. Ю. Черкасов і художником С. Г. Свєтлорусовим.

<…> Проектом передбачалось також упорядкування площі ім. М. С. Тевелєва (сучасна назва – пл. Конституції). 4 листопада 1975 р. відбулось урочисте відкриття монументу, тоді ж площа змінила назву: імені Радянської України.

<…> Монумент виконано з граніту червоного кольору, добутого у Омелянівському кар’єрі.

У ЦДНТА [Центральний державний науково-технічний архів] України зберігається проектна документація: завдання на проектування; генеральний план площі; пояснювальна записка; головний і боковий фасади монументу; план і креслення конструкцій фундаменту під монумент; фото скульптурного макету пам’ятника тощо.

Документи надійшли на державне зберігання до ЦДНТА України у 1982 р. від розробника – Державного проектного інституту по плануванню і забудові міста ″Харківпроект″» [1, с. 64].

***

«1966 року було оголошено республіканський конкурс на краще об’ємно-просторове й художнє рішення монументу. У конкурсі взяли участь авторські колективи Києва, Харкова, Дніпропетровська, Ворошиловграда.

У ході семи турів конкурсу (трьох обласних і чотирьох республіканських) журі розглянуло близько 30 проектів. Перше місце зайняв проект, розроблений харків’янами – скульпторами В. І. Агібаловим, М. Ф. Овсянкіним, Я. І. Риком, художником С. Г. Свєтлорусовим, архітекторами І. О. Алфьоровим, А. О. Максименком, Е. Ю. Черкасовим.

У спорудженні монументу взяли участь проектні, будівельні, творчі організації не лише Харкова, а й усієї України.

У процесі створення пам’ятника архітектори і скульптори виконали велику й копітку роботу. Спочатку в майстерні народного художника УРСР скульптора В. І. Агібалова була виліплена з глини двометрова перехідна модель твору.

<…> Далі на Харківській скульптурній фабриці розпочались роботи по відливанню пам’ятника з гіпсу в натуральну величину. Гіпсову модель, затоновану під червоний граніт, ″приміряли″ на місці спорудження монументу, щоб ще і ще раз пересвідчитися в правильності обраного розміру і місцеположення.

До 1972 року на майданчик, де споруджували монумент, були доставлені гранітні блоки з Омелянівського кар’єру Житомирської області (вага окремих блоків сягала 20 тонн), гранітні пиляні плити для облицьовування подіуму і сходин – з Токівського кар’єру Дніпропетровської області та Капустянського кар’єру Кіровоградської області. Соколівський, Коростишівський, Жажелівський, Кудашівський, Головинівський, Янцівський та інші кар’єри України поставили гранітні плити для покриття прилеглої до монументу території» [4, с. 16–17].

***

«31 октября 1967 года состоялось торжественное открытие Монумента Вечной Славы. Авторы памятника – скульпторы Василий Иванович Агибалов и Михаил Федорович Овсянкин, архитекторы – Анатолий Александрович Максименко и Эрик Юрьевич Черкасов с участием инженеров института «Укргорстройпроект».

Перед сооружением Монумента был проведен соответствующий архитектурный конкурс. История эта обросла легендами. В архитектурных кругах города до сих пор как исторический анекдот рассказывают историю о том, что победителя якобы определил досадный случай: в зал, где были выставлены немало проектов, зашел ″всесильный″ тогда первый секретарь Днепропетровского обкома партии Алексей Федосеевич Ватченко и, увидев один проект, который не был прикрыт простыней, безапелляционно ткнул пальцем в него. Это и был позже реализованный проект харьковских художников» [5].

Джерела

1. До історії міста Харкова будівництво, промисловість, наука : наук.-довід. вид. – Харків, 2004. – 87 с.

2. Максименко Анатолий Александрович // Архитекторы Харькова / под общ. ред. С. Чечельницкого. – Харьков, 2008. – С. 124.

3. Максименко Анатолій Олександрович // Мистецтво України : біогр. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – Київ, 1997. – С. 388.

4. Монумент на честь проголошення Радянської влади на Україні : [фотонарис / авт. тексту: Т. М. Борисова, А. О. Максименко, Е. Ю. Черкасов]. – Харків, 1980. – 47 с.

5. Шруб, К. Тайны Днепра: Монументу Вечной Славы – 50 лет! [Электронный ресурс] // Gorod.dp.ua. – 2017. – 27 окт. – Текст. и граф. дан. – URL: https://gorod.dp.ua/news/138013 свободный (дата обращения: 16.09.2019). – Название с экрана.