Зуб В. М, Філь С. М.

Дошки на честь В. М. Зуба та С. М. Філя встановлено 27 грудня 2018 року на фасаді Харківської державної академії фізичної культури за адресою вулиця Клочківська,99.

«Філь Степан Миколайович 14 квітня 1929 – 3 грудня 2007 видатний спеціаліст в галузі теорії та методики фізичного виховання, організатор спорту, кандидат педагогічних наук, професор. Перший ректор відновленого в м. Харкові спортивного закладу вищої освіти Харківської державної академії фізичної культури».

«Зуб Віталій Микитович 1 червня 1928 – 6 березня 2018 спортсмен, Заслужений тренер України з футболу, Заслужений працівник фізичної культури і спорту України. Організатор, вчений, педагог, голова Харківського обласного спорткомітету у 1976 – 1990 рр.».

Відкриття пам’ятних дошок В. М. Зубу та С. М. Філю [Електронний ресурс] // Харківська державна академія фізичної культури. Новини. – Текст. и граф. дан. – URL: http://hdafk.kharkov.ua/zub-sil-mem-board/, вільний (дата звернення: 02.09.2019). – Назва з екрану.

З історії харківського спорту: В. М. Зуб та С. М. Філь.

Філь Степан Миколайович (14.04.1929 – 03.12.2007) народився в с. Чишки Мостиського району Львівської області. Після закінчення в 1947 р. Мостиської середньої школи успішно склав іспити одразу до трьох львівських вузів. З відзнакою закінчив Львівський державний інститут фізичної культури, працював викладачем і одночасно навчався на заочному відділенні історичного факультету Чернівецького державного університету. У 1954 – 1957 рр. навчався в аспірантурі Київського державного інституту фізичної культури. Потім був направлений на роботу до Харківського педагогічного інституту [зараз Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди], де працював понад 20 років. У 1962 – 1972 рр. – заступник декана та декан факультету фізичного виховання. У 1967 – 1979 рр. завідував провідною кафедрою теорії та методики фізичного виховання, яка стала науково-методичним центром підвищення кваліфікації викладачів педагогічних ЗВО України.

Завдяки зусиллям С. М. Філя факультет у 1989 р. перетворено у Харківський державний інститут фізичної культури, і професор С. Філь став першим його ректором. Сформований ним педагогічний колектив за своїм науково-методичним потенціалом, лабораторно-матеріальною базою отримав ліцензію на підготовку іноземних спеціалістів.

Помітним є вклад С. М. Філя в розвиток фізичної культури і спорту в Харківській області. Він багато років очолював редакцію українського науково-методичного збірника «Фізичне виховання дітей та молоді», керував методичним об’єднанням вчителів фізичної культури, у складі ради ректорів Харківського регіону очолював комісію з фізичної культури. Понад 12 років працював у складі науково-методичної ради Міністерства освіти СРСР [4, 6].

***

«Он [С. М. Філь] за год побывал на приеме у министра трижды. Не всякий из более 900 ректоров страны в то время добивался посещения хотя бы раз. Г. Ягодин ссылался на недавние решения Пленума ЦК КПСС о необходимости закрытия 40 недееспособных вузов. Куда уж тут до открытия нового! ″Будет 7 собственных профессоров, – приходите! – был его последний вердикт. В течение месяца был решен вопрос об увеличении числа докторов наук и профессоров на факультете с 2 до 9. Впрочем, только в Москве потребовалось еще до 30 согласований на уровне союзных министров. И вот 13 мая 1989 года Председатель Совета Министров СССР Н. И. Рыжков подписывает долгожданный документ об образовании Харьковского государственного института физической культуры. Кстати, из 10 кандидатов на превращение филиалов в Баку, Сочи, Кишиневе в самостоятельные вузы счастливчиком оказался только Харьков. Недаром тогдашний председатель Госкомспорта УССР М. Бака признался С. Филю: ″А мы уже перестали верить… Ты сделал невозможное!″» [4].

***

Зуб Віталій Микитович (01.06.1928 – 06.03.2018) народився у Харкові. Після навчання у залізничній школі № 3 закінчив ремісниче училище № 3 за фахом ″слюсар-інструментальник″ та вступив до будівельного технікуму. Перевівся до технікуму фізкультури де отримав диплом з відзнакою. У 1963 році закінчив факультет фізичного виховання Харківського державного педагогічного інституту ім. Г. С. Сковороди. З 1947 року працює помічником майстра Харківського паротягоремонтного заводу. Одночасно до жовтня 1950 року – головний нападник ″Локомотиву″.

У 1950 – 1953 рр. – нападник московського ″Динамо″. 1953 – 1955 рр. – повернувся до Харкова головним гравцем ″Локомотиву″, а потім ″Авангарду″.

Через травми закінчив футбольну кар’єру у 27 років. У 1955 – 1973 рр. – тренер, старший тренер та начальник футбольних команд майстрів харківського ″Авангарду″ та ″Металісту″.

У 1973 році створив одну з найкращих в країні комплексних ДЮСШ – спортивну школу № 9 Червонозаводського району Харкова (з відомою школою греко-римської боротьби). З січня 1976 року – голова комітету з фізичної культури та спорту Харківського облвиконкому. З 1990 року В. М. Зуб проректор зі спорту, а потім помічник ректора Харківського державного інституту фізичної культури [1].

***

«Виталий, хватавший все, что называется, слета, легко научился воспроизводить на поле то, что делали на тренировках взрослые. Но только на первых порах. Редкое умение замечать чужие ошибки, импровизировать, довольно быстро помогло ему удачней, чем это делали старшие, исполнять многие элементы футбольной техники, удивлять своими самобытными приемами даже отца. На зависть сверстникам он, и без того ходивший у них в ″атаманах″, умел выделывать на поле такое, что тем и не снилось, и по-мальчишески радовался, когда у него хорошо получалось задуманное, сложное, незаметно пополняя собственный арсенал хитрыми финтами, совсем нестандартными, резаными ударами» [3, с. 21].

***

«Весомый вклад в спортивное будущее страны и Харькова Виталий Никитович внес в 1976–1990 гг., когда возглавил комитет по физической культуре и спорту Харьковского облисполкома. Молодой амбициозный руководитель сочетал в своей работе целеустремленность, энергию и основательность. Он был волевой и очень собранный человек, который всегда четко видел цель и ее добивался. Неотразимое личное обаяние, остроумие и видение перспектив сделали его вдохновляющим лидером, который собрал вместе интеллектуальную элиту спорта, сформировал атмосферу генерирования инновационных идей по развитию массового спорта и спорта высших достижений. Под его руководством подбирались также механизмы эффективного воплощения этих идей и создавались передовые практики. Глубокое знание спорта, системы тренировки в каждом из видов помогали ему добиться высоких результатов и воплощать мечту в реальный результат» [5].

***

«Возраст никогда не являлся помехой в работе для В. Н. Зуба. Ему уже за 80, но его часто можно увидеть на заседаниях общественных организаций, на соревнованиях. Он прекрасно поет украинские песни. Никогда не забуду наш с ним дуэт ″Дивлюсь я на небо″. На День Победы я подарил Виталию Никитовичу свой новый диск с его любимыми современными песнями – ″Берега″, ″Шарманка″, ″Смерека″ и другими.

В летописи отечественного футбола зафиксировано не так уж много семей, в которых сыновья прославленных отцов и сами всходили бы на спортивные вершины. Одна из таких немногих семейных ″команд″, известная за пределами Харькова и Украины, и сегодня заставляет о себе говорить. И за это мы все благодарны Виталию Никитовичу» [2, с. 4].

Джерела:

1. Виталий Зуб : штрихи к портрету / [авт.-сост. В. Н. Кудиенко ; под общ. ред. Н. А. Олейника]. – Харьков: ХаГИФК, 1998. – 75 с.: ил.

2. Григорьев, А. Н. Один из немногих : [о В. Н. Зубе] // Гордость первой столицы / Александр Григорьев. – Харьков, 2011. – С. 3–4.

3. Грот, Ю. И. Его стихия – атака : [о футбольной династии Зубов]. – Харьков: Майдан, 2003. – 159 с.

4. Красуля, М. А. Филь Степан Николаевич // Служение отечеству и долгу : очерки о жизни и деятельности ректоров харьк. вузов (1805–2004 годы) / под общ. ред. д-ра ист. наук. проф. В. И. Астаховой и д-ра ист. наук. проф. Е. В. Астаховой. – Харьков, 2004. – С. 689–690. – Библиогр. в конце ст.

5. Сасин, М. Вспоминая Виталия Никитовича Зуба… // Харьковские известия. – 2018. – 12 апр. – С. 8.

6. Філь Степан Миколайович // Лауреати нагород. 1991 – 2001 / [ред.-уклад. Ю. Романенко]. – Харків, 2002. – С. 290. – (500 впливових особистостей. Вип. 4)