Добродецький А. В.

Дошку на честь А. В. Добродецького встановлено за адресою вулиця Добродецького 10.

«Вулиця носить ім’я Героя Радянського Союзу Анатолія Добродецького, який загинув смертю хоробрих в боях за визволення м. Харкова від німецько-фашистських загарбників».

Дошку на честь А. В. Добродецького встановлено за адресою вулиця Добродецького 10.

«Улица названа именем Героя Советского Союза летчика-истребителя младшего лейтенанта Анатолия Добродецкого, погибшего в боях за освобождение г. Харькова от немецко-фашистских захватчиков».

Харків’яни – Герої Радянського Союзу

А. В. Добродецький

«Добродецький Анатолій Васильович (06.01.1923 – 10.08.1943) – військовик. Герой Радянського Союзу (1944, посмертно). Учасник Другої світової війни. Мав державні та бойові нагороди. Закінчив Чугуївську військово-авіаційну школу пілотів (1942). В армії від 1940, на фронті від 1943. Здійснив 27 бойових вильотів. У 11-ти повітряних боях збив особисто 3 та у групі 8 ворожих літаків. Загинув поблизу Харкова. У Харкові ім’ям Добродецького названо вулицю і встановлено пам’ятник» [6].

***

«Он родился в семье рабочего. Учился в харьковской средней школе № 3. Увлекался физикой, химией и другими точными науками, много читал, любил мастерить планеры, радиоприёмники, занимался многими видами спорта.

В те годы, когда Анатолий был школьником, в СССР быстрыми темпами рос и развивался могучий воздушный флот. ″Летать выше всех, дальше всех и быстрее всех!″ – таков был лозунг тех дней. Славные советские соколы Коккинаки, Громов, Чкалов, Леваневский, Гризодубова и многие другие прославили нашу страну своими замечательными рекордами скоростных и дальних перелетов.

Ещё учась в восьмом классе, Анатолий вступил в Харьковский аэроклуб. Ежедневно после занятий, а иногда и до занятий, он под руководством опытных инструкторов изучал основы авиационного дела, овладевал искусством пилотирования. Минуты незабываемого счастья пережил семнадцатилетний юноша, когда впервые самостоятельно поднялся в воздух на У-2 над родным городом.

За год до начала Великой Отечественной войны Анатолий одновременно окончил десятилетку и аэроклуб. Ему не надо было задумываться над выбором жизненного пути и будущей специальности. Уже давно все было решено. Он стал курсантом Харьковского военно-авиационного училища. Как и в средней школе, Анатолий учился успешно и вскоре вышел в число отличников боевой и политической учебы» [5, с. 100, 102].

***

«1943 рік. Неподалік від Харкова розташувалася авіаційна ескадрилья радянських льотчиків. Серед них був і двадцятирічний харків’янин, колишній учень 3-ї залізничної середньої школи Анатолій Васильович Добродецький. Він линув серцем до рідного міста, де минула найсвітліша пора його життя – дитинство. Молодому льотчику здавалося вже, що він іде знайомими вулицями і майданами, заповненими безмежно щасливими людьми, котрі, нарешті, позбавилися фашистського ярма.

<…> Над селом Руська Лозова розгорівся запеклий бій: не на життя, а на смерть. У ньому брав участь і молодший лейтенант, комсомолець А. В. Добродецький. Сміливі радянські соколи билися мужньо і майстерно, відбиваючи ворожі атаки.

Та ось Анатолій помітив, що ворожий льотчик намагається збити літак командира ескадрильї Кучеренка. Добродецький натиснув гашетку і влучив у ворожий літак. Той спалахнув і впав на землю. Однак повітряний бій ще не закінчився. Фашисти кинули підкріплення – до місця бою вже летіли 80 ворожих літаків. Радянські льотчики не вагаючись прийняли бій. Вони увірвалися у ворожий стрій. Наші соколи керувалися мудрим суворовським правилом: ″Воювати не кількістю, а вмінням…″.

Бій розгорявся все сильніше. На якусь мить нависла загроза над літаком командира ескадрильї, старшого лейтенанта Кучеренка. У хвіст ведучого зайшли два ворожих винищувачі. Вони готувалися завдати смертельного удару. Це першим помітив Анатолій Добродецький. Але закінчилися боєприпаси, було мало пального. Залишилось одне – протаранити ворожого стерв’ятника. Разом з ворожим літаком упав на землю і літак Добродецького» [2].

***

«Вот что рассказал однополчанам офицер Ф. Березовский о таранах Анатолия Добродецкого.

Однажды, прикрывая сухопутные войска, советские летчики встретили вражеских истребителей. Фашисты не вступили в бой и стали уходить. Наши летчики преследовали их. Прикрывая своего командира, Добродецкий зорко следил за воздушной обстановкой. Особенно внимательно он просматривал облака, видневшиеся слева. Когда Березовский пошел в атаку, из облаков выскочили два истребителя противника. Раздумывать некогда. Они вот-вот откроют огонь по самолету командира. Добродецкий рванулся вперед, чтобы отбить атаку. Сблизившись на короткую дистанцию, Анатолий открыл огонь. Но враг отвернул, стараясь проскочить вперед и ударить по самолету Березовского.

Как быть? Надо немедленно сразить врага. Использовать пушки уже нельзя. Осталось одно средство помешать атаке – таран. Вражеский истребитель совсем рядом, еще мгновение – и он проскочит. Тогда Добродецкий, довернув влево, ударил по нему крылом своего истребителя.

Выровняв после удара самолет, Добродецкий увидел, как вражеский истребитель, не выходя из штопора, врезался в землю» [1, с. 87–88].

Джерела:

1. Важин, Ф. А. Защищая командира // Воздушный таран / Ф. А. Важин. – Москва, 1962. – С. 87–90.

2. Горовий, В. Відважний сокіл : [про А. В. Добродецького] // Вечірній Харків. – 1972. – 11 серп. – С. 3.

3. Дикань, А. Добродецкий Анатолий Васильевич // Герои Харьковщины / А. П. Дикань. – Харьков, 1998. – С. 12-13 : фото.

4. Зайцев, А. Д. Анатолий Васильевич Добродецкий // Зачислен навечно : биогр. справ. : в 2 кн. / А. Д. Зайцев, И. И. Рощин, В. Н. Соловьев – Москва, 1990. – Кн. 1: Абросимов – Ляпота. – С. 189–191.

5. «Мы гордимся вашим сыном…» // Имени героя : документ. очерки. – Изд. 2-е, доп. – Харьков, 1984. – С. 100–105.

6. Немикін, А. К. Добродецький Анатолій Васильович // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2008. – Т. 8. – С. 120.

7. Шумихин, В. С. Немеркнущий подвиг / В. С. Шумихин, Н. В. Борисов. – Москва, 1985. – С. 103–104.