Найдьонов М. О.

Дошку на честь М. О. Найдьонова відкрито у серпні 2013 року за адресою проспект Науки, 41 а.

«В этом доме жил Герой Советского Союза Найденов Николай Алексеевич».

Харків’яни – Герої Радянського Союзу: М. О. Найдьонов

«Найденов Николай Алексеевич (9.11.1918 – 10.02.1993) – летчик. Родился на ст. Топчиха (ныне пгт Алтайского края). В армии с 1938 г. Окончил Сталинградскую военную авиационную школу (1940). Участник Великой Отечественной войны (с июня 1941). Командир эскадрильи истребительного авиаполка. Герой Советского Союза (1943), награжден орденами и медалями. После войны продолжил службу в ВВС, полковник. С 1957 г. – в запасе. Жил в Харькове. Был председателем Киевского райкома ДОСААФ (1963 – 1965), работал инженером на заводе «Коммунар» (1966 – 1975). Умер в Харькове» [3].

***

«Шлях Миколи Олексійовича Найдьонова до мирного життя лежав через 1388 фронтових днів і ночей, 347 бойових вильотів, 71 запеклу повітряну битву з фашистськими стерв’ятниками. Льотчик-винищувач, у тривожному сорок першому він воював під Брянськом і Смоленськом, обороняв Москву на підступах до Кашири, Серпухова, Можайська. Згодом двадцятичотирьохлітній ас б'ється на Південно-Східному, Воронезькому, Сталінградському фронтах, громить окупантів на Курській дузі. Незабутнього серпневого дня 1943року його бойова машина приземлилася у тільки-но визволеному від фашистів  задимленому, понівеченому Харкові. Залишається тут він недовго. Наступ продовжується, і гвардійський полк, де служить Найдьонов, поспішає далі, на захід, бере участь у визволенні України і Білорусі, Польщі й Чехословаччини. Свою ратну епопею Микола Найдьонов завершив у поверженому Берліні. Всяке траплялося з Миколою Олексійовичем в битвах за Батьківщину. Не раз він залишався віч-на-віч зі смертю, чув її зловісне холодне дихання. Та кожного разу наче сама доля посміхалася відважному льотчику, буквально в останню мить знаходив він вихід із, здавалося б, безвихідного становища.

Свій перший бій молодший лейтенант Найдьонов прийняв у дні оборони Москви. В парі з сержантом Єфимовим він баражував у районі залізничної станції, коли з’явилися ворожі “юнкерси”. Наші льотчики сміливо вступили в бій, і Найдьонову вдалося збити два німецькі літаки. Згодом маршал авіації С. Красовський поздоровив Миколу з бойовим хрещенням і вручив йому орден Бойового Червоного Прапора. “Якось в небі під Курськом довелося мені зустрітися з двома фашистськими машинами небаченої раніше конструкції, – згадує Микола Олексійович. – Втім, я відразу зміркував, що це нові “фокке-вульфи-190”, про неперевершені можливості яких трубили гітлерівські пропагандисти. Але не такий страшний чорт, як його малюють. Надважкі машини з громіздкими моторами не відзначалися маневреністю”. Найдьонов нав'язав бій противнику, але на підмогу тому приспіли ще два літаки. “Як” опинився під гарматним вогнем, спалахнув пробитий бензобак, кабіну наповнив задушливий дим. Найдьонов залишив понівечену машину, але на якісь секунди знепритомнів. Опам’ятавшись, зрозумів, що падає з нерозкритим парашутом. Зумів розкрити його, коли до землі залишалося якихось 700 – 800 метрів. Приземлився на нейтральній смузі. Парашут наповнився попутним вітром і по глибокому снігу потяг його… до своїх! Німці відкрили вогонь по льотчику, але наша піхота прикрила кулеметними чергами. Командир стрілецького батальйону міцно потис руку: “Спритно ти його завалив!” Тільки тепер побачив Найдьонов посеред поля хвалений “фоккер”, збитий ним у нерівному бою. Попутними автомашинами дістався до рідного полку. Командир сказав: “Чесно кажучи, вже не сподівалися побачити тебе живим”.

Свій останній повітряний бій Найдьонов провів 16 квітня 1945 року поблизу Берліна: над аеродромом збив три ворожі літаки, що заходили на посадку. Всього за роки війни Микола Олексійович збив 27 літаків особисто і ще 9 у складі груп. У жорстоких боях не зачерствіло серце фронтовика. Нині полковник у відставці Найдьонов – душевна, чуйна людина, завжди готова прийти на допомогу. Він часто зустрічається з молоддю, школярами, ділиться своїми спогадами. Ще у Миколи Олексійовича є хобі: він здібний самодіяльний художник. У вільний час засиджується за мольбертом. А майстерно виконані пейзажі роздаровує друзям і знайомим» [1].

Джерела

1. Барац, В. Кавалер Золотої Зірки // Вечірній Харків. – 1983. – 1 жовт.: фот.

2. Найденов Николай Алексеевич // Золотые звезды Алтая / И. И. Кузнецов, И. М. Джога. – Барнаул, 1982. – С. 152–153 : фот.

3. Найденов Николай Алексеевич // Герои Советского Союза : крат. биогр. словарь. – Москва, 1988. – Т. 2. – С. 140–141 : фот.

4. Найдьонов Микола Олексійович // Книга Пам'яті України. Харківська область. Переможці. – Харків, 2008. – Т. 1. – С. 153.